По́льський легіо́н у Туре́ччині (, ) — польське військове формування, створене у Стамбулі з польських емігрантів під час російсько-турецької війни 1877—1878 років для боротьби на боці Османської імперії проти Російської імперіїŻurawski vel Grajewski, Radosław. Stosunki polsko-tureckie w latach 1831—1878. — Istanbul: Istanbul University Press, 2025. — S. 102..

Загалом до лав легіону увійшло близько 200 добровольців. Формуванням керував майор Юзеф ЯгмінMała Encyklopedia Wojskowa, Warsaw, 1970, vol. II..

Ідеологи створення легіону прагнули надати йому не лише військового, а й дипломатично-морального значення: дипломатично він мав репрезентувати польський визвольний рух, а морально — демонстративно зберігати християнський характер, утримуючись від насильства проти мирного християнського населення та запобігаючи можливим турецьким звірствам. Втім, османська влада заборонила використання християнської символіки, дозволивши лише прапор із зображенням півмісяця, зірки та білого орла.

Формування не здобуло широкої підтримки серед поляків. На противагу нечисленній групі з 200 легіонерів, у лавах царської армії Російської імперії проти османів у цій війні брав участь понад 10 000 поляків із Царства Польського.

Історія

У липні 1877 року Конфедерація польського народу відродила ідею створення польських збройних формувань при османській армії. Найактивнішу роль у безпосередній організації легіону відіграли Вацлав Варчич (колишній учасник Січневого повстання, який працював інженером в Османській імперії) та Артур Ціммерман (Артур-бей, колишній офіцер часів Угорської революції 1848—1849 років).

Підрозділ було сформовано в Стамбулі та розділено на два відділи: європейський та азійський.

Європейський відділ Європейський відділ налічував від 70 до 110 вояків під командуванням майора Юзефа Ягміна. У червні 1877 року його було перекинуто на Балканський (Дунайський) фронт під Шумлу, де він увійшов до складу дивізії Салга-паші (імовірно, Сулейман Хюсню-паша).

Відділ брав участь у жорстоких боях під Кизиларом (23 серпня 1877 року), Єнікьоєм та в битві під Старою Загорою, де зазнав важких втрат; під час цих боїв поліг і сам майор Ягмін.

Після загибелі командира залишки відділу було реорганізовано в кавалерійський ескадрон під орудою капітана Непомуцена Лохмана (64 шаблі). Ескадрон виконував функції конвою командира Дунайської армії Мехмеда Алі-паші. Підрозділ брав участь у боях під Джумою, а після капітуляції фортеці в Шумлі був відкликаний до Стамбула та розформований.

Азійський відділ Азійський відділ налічував 44 вояки і був направлений на Кавказький фронт. Його головним завданням було ведення пропаганди та переманювання дезертирів-поляків із лав російської армії. Командування здійснювали майор Ярослав Ромер-Мерчинський (піхота) та майор Добрудзький (кавалерія).

Підрозділ брав участь у сутичках під Кизил-Тепе () та Тепекале (). У листопаді 1877 року його відкликали з фронту. До Стамбула повернулися лише 35 вояків, після чого азійський відділ також був остаточно розформований.

Однострій та озброєння Однострій піхоти легіону був повністю османського зразка. Єдиною відмінністю спочатку слугував червоний головний убір — конфедератка, обшита чорним каракулем (баранчиком). Однак у польових умовах задля зручності від неї відмовилися на користь стандартного червоного феса.

Кавалерія легіону мала уланську форму, створену за зразком одностроїв австрійських уланівGepner Stanisław. Żołnierz polski ubiór, uzbrojenie i oporządzenie 1832—1939. — Warszawa, 2014. — S. 100..

Див. також Адам Міцкевич Мустафа Джелаледдін-паша Юзеф Бем Антоній Олександр Ілінський Ахмет Рюстем-бей Владислав Станіслав Замойський Людомил Райський Войцех Бобовський Маріан Лангевич Ібрагім-бей

Примітки

Джерела та література Gepner S. Żołnierz polski ubiór, uzbrojenie i oporządzenie 1832—1939. — Warszawa, 2014. Lewak A. Dzieje emigracji polskiej w Turcji (1831—1878). — Warszawa: Instytut Wschodni, 1935. Łątka J. S. Z ziemi tureckiej do Polski. Dzieje legionu polskiego w Turcji 1877. — Gdańsk: Związek Tatarów Polskich w RP, 2000. Urbanowicz J. (red.) Mała encyklopedia wojskowa (K–Q). — Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1970. — T. II. Wereszycki H., Zdrada J. Polska działalność dyplomatyczna 1860—1900 // Historia dyplomacji polskiej 1795—1918 / pod red. L. Bazylowa. — Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1982. Żurawski vel Grajewski R. Stosunki polsko-tureckie w latach 1831—1878. — Istanbul: Istanbul University Press, 2025.