Петергоф (палацово-парковий ансамбль) ( Петровський двір, двір царя Петра) — музейний комплекс палаців і парків XVIII—XIX століть на відстані 29 кілометрів від Санкт-Петербурга. З 1944 по 1997 роки місту змінили німецьку назву з Петергоф на Петропалац. Історична назва Петергоф повернута в 1997 році.

Передумови і Стрільна

Створенню парадної царської резиденції в Петергофі передувала спроба створити резиденцію в містечку Стрєльна на південному березі Балтійського моря. Там була знайдена відповідна ділянка з пагорбом, на якому і заклали величний царський палац. Пласка ділянка землі до моря використана для створення трьох каналів і велетенських розмірів саду бароко. На місцевій річці спорудили млини для розпилки колод, а неподалік — дерев'яний, подорожній палац для царя. Тодішня мода на все італійське спонукала використати проєкти саме італійських архітекторів і садівників. До створення резиденції відразу залучили батька і сина Растреллі — італійців, запрошених із Франції на службу до царя Петра I. Мінливий у рішеннях, не завжди психічно стабільний цар волав розкішну резиденцію з палацом і парком, не гіршим за Версаль. Тому відсторонив від керування Карло Бартоломео Растреллі, а проєкт палацу доручив італійцю Себастьяну Чіпріані. Розкішний проєкт Чіпріані, доволі чудернацький, не задовольнив примхливого царя, як не задовольнив і стриманий, орієнтований на зразки французького класицизму XVII століття проєкт Александра Леблона. Кінець кінцем палац доручили римському архітектору Ніколо Мікетті. Але тривалі події і надто довге завершення Великої Північної війни так виснажили царя, що він охолонув до створення резиденції в Стрєльні і переніс її створення в Петергоф, що був навпроти Кронштадту і трохи далі від Петербурга.

Етапи створення

Петровський період Єлизаветинський період Доба імператриці Катерини II Ансамбль в XIX ст. Період між двома світовими війнами Відновлення поруйнованого ансамблю На початку XXI ст.

Петровський період

Ні Петербург, ні Стрельна, ні Петергоф — не мали і не мають фортечних укріплень, бо знаходились під неупинним захистом Кронштадту і військового флоту Росії. Від Петербурга до Петергофу цар роздав земельні ділянки вельможам і прибічникам з наказом створити заміські палаци і сади. Зразки іншим подавали сам цар і генерал-губернатор Петербурга — Меншиков Олександр Данилович.

Характер Петра I, настояний на протиріччях і несподіванках, відбився і на забудові в Петергофі. З одного боку — це парадна, царська резиденція європейського зразка, з другого — маленька садибка особи, що полюбляла невеликі садочки і низькі і теплі кімнати, де було затишно працювати чи вештатись у халаті і гризти солоні лимони чи огірки, які він полюбляв. Кам'яний палац для царя створили на пагорбі (Верхні палати), за ним — бароковий Верхній сад, а до моря викопали канал із ківшем-гаванцем. Нижній парк також прикрасили всіма тими павільйонами, що притаманні садам бароко — тут і павільйон Ермітаж, і Вольєри для птахів, і Оранжерея, і фонтани-жарти, паркові лави, партери тощо. Це і була парадна резиденція російського монарха.

Монплезір

Жити і працювати він перебрався в палацик Монплезір, де створили невеличкий садочок і низькі і теплі кімнати, де було затишно працювати чи вештатись у халаті. Так в одному комплексі поєднались несумісні вимоги царя.

Створення палацика започаткував сам цар, називаючи його «Монплезю» (з французької — «моя насолода»). Палацик Монплезір створено на штучній терасі на самому березі моря. Будівництво тривало в 1714—1717 рр. З його вікон добре видно море, острів Кронштадт і човни, що прибували в Петергоф. Споруда з червоної цегли, одноповерхова, з центральним корпусом і довгими галереями, що закінчувались бічними павільйонами. Аркади галерей забрані вікнами зі скляними шибками, через які видно садок і фонтани у дворику. Коли в Голландії придбали картини нідерландських майстрів, їх розмістили саме в довгих галереях Монплезіра. Серед них була і перша картина Рембрандта в російських мистецьких збірках — «Цар Давид і Іонафан», придбана в 1716 році в Амстердамі. Загальна кількість картин нідерландських майстрів Монплезіра сягала двох сотень (200).

Центральний корпус палацика під бароковим дахом з переломом (на вимогу царя) мав центральну залу і по три затишні кімнати обабіч, всіх сім. Розпланування — винятково ясне і функціональне (Секретарська кімната, Спальня, Морський кабінет, Китайський кабінет, кухня, Буфетна). Підлоги зали і галерей на голландський манер викладені чорними і білими пластинами мармуру, а в кімнатах — паркети. Стіни вкривали дубові панелі з картинами голландських художників та делфтські кахлі. Два кабінети прикрасили лаковими панно та порцеляною Китаю та Японії. Розкіш вбрання має центральна зала, у декорі якої — живопис, орнаментальне ліплення і скульптура, камін, голландські кахлі, коштовні ткані і меблі, художні плафони.

Барокові сади Петергофа

Петергоф — перш за все комплекс барокових садів і павільйонів. Для їх створення був запрошений ландшафтний архітектор із Голландії Леонард ван Гарніхфельд, що працював тут в 1714—1728 рр. Сади розплановані на двох терасах — нижій та верхній.

Нижня тераса має Нижній сад і Венерін сад у його західній частині. Це найбільша ділянка барокових садів парадної резиденції. Сюди був повернутий головним фасадом і невеликий, двоповерховий палац Петра — Верхні палати, і Великий каскад. У нижньому саду розташовані палац Марлі, Золотий каскад, зниклі фонтани-жарти, Морський канал і в східній частині — улюблений палацик Монплезір, поряд із яким — Китайський садочок. Симетрично Золотому каскаду в східній частині розташували — Каскад драконів. Сади нижньої тераси непомітно переходять у лісопарк. Верхній сад розташований за палацом на узвишші. Він менший за площею, близько 15 гектарів, а його характер — більш геометричний, регулярність (симетрія) тут головують. У його створенні діяльно брали участь ландшафтні архітектори Леонард ван Гарніхфельд, Александр Леблон (учень самого Андре Ленотра), Ніколо Мікетті і Й.-Ф. Браунштейн. З трьох боків його оточують паркани з кам'яними стовпами та парадна брама. Менш парадний за першим призначенням, він мав господарські ділянки з фруктовими деревами. Створення фонтанів зі скульптурами і втручання авторитетних Олександра Леблона і Ніколо Мікетті перетворило Верхній сад на парадний і декоративний. Зараз Верхній сад створюють партери, п'ять басейнів із фонтанами, Фрейлінський корпус. Найбільший із фонтанів — «Нептун» в басейні розмірами 92 на 33 метри. Збільшення і перебудови Великого Петергофського палацу, створені архітектором Вартоломеєм Растреллі, відбилися і на характері Верхнього саду. Растреллі (сам непоганий садівник) підсилив його парадність, замінивши дерев'яне риштування, прикрасив золоченими скульптурами і створив кам'яну браму з боку дороги на Петербург, збережену донині. Барокове розпланування Верхнього саду було знищене наприкінці XVIII століття в добу моди на пейзажні парки. Спроби відновити сад бароко були розпочаті лише в 1930-ті роки.

Оранжерея

Велика Парадна оранжерея в Нижньому саду — вирішена як невеликий палацовий ансамбль, що нічим не псував парадного враження поряд із розкішними сусідніми спорудами. Несиметрична ділянка дещо виправлена бароковим розплануванням, де на центральній осі створено саму оранжерею, фонтан з золоченою скульптурою і велетенський погріб, прихований у пагорбі. Ймовірно, автором проєкту був італієць Ніколо Мікетті. Реалізацію проєкту в 1722—1729 рр. доручили архітекторам німцю Й-Ф. Браунштейну, що прибув у Петербург разом з уславленим Андреасом Шлютером та росіянину Земцову Михайлу Григоровичу.

Напівциркульний корпус оранжереї нічим не нагадував споруду службового призначення. Фасад має всі ознаки палацової споруди — розфарбування у два кольори, пілястри, рясні ряди великих вікон з півдня, дах з переломом, балюстрада з вазами і навіть дах, критий залізом, привезеним з заводів Демидова. Північний фасад вікон не мав, а його мури і печі захищали рідкісні квіти і цитрусові деревця взимку. У садах Петергофа широко використовували садові культури, які влітку виставляли на терасах, у партерах і біля павільйонів.

Погріб створили вже в 1725 році, зразу по смерті царя Петра I. Він слугував до 1814 року, коли споруда без ремонтів почала руйнуватись, і його розібрали.

Великий каскад

Великий каскад теж належить до петровського періоду. Саме тоді інженери з оточення імператора віднайшли потужні джерела води в околицях Ропші і створили водогін для фонтанів Петергофа. Система була настільки вдалою, що стала в пригоді при створенні однієї з найбільших і найпотужніших фонтанних систем у Європі, бо перевищує тривалість подачі води навіть в уславлених фонтанах Версаля.

Водогін йшов під парадним палацом і відкривався в численних фонтанах Великого каскаду, довжина якого дорівнювала первісним розмірам Петровського палацу, меншим за теперішній. Сучасний вигляд скульптур Великого каскаду не відповідає первісному, бо ті були створені з визолоченого свинцю в стилі бароко. Поруйновані й зіпсовані скульптури зі свинцю замінили наприкінці XVIII століття на стандартні в стилі класицизм, наблизивши їх вигляд до первісного лише зовнішнім золоченням. Грот Великого каскаду відремонтовано, зміцнено і оснащено електрикою та сучасною підсвіткою, яку використовують у сучасних нічних святах і фестивалях. (Скульптури «Самсон, що роздирає пащу лева» в петровський період — ще не було.)

Петергофський павільйон Ермітаж

Нижню терасу в Петергофі намагались розпланувати симетрично. Залишки симетричного розпланування добре видно і на сучасних планах ансамблю. Від великого каскаду створили дві діагональні алеї, у кінці однієї на сході вибудували Монплезір, у кінці другої на заході — павільйон Ермітаж. Останній навіть називали — Малим Монплезіром і за малі розміри, і за розташування на березі моря, і за противагу згідно з планом розташування. Павільйон Ермітаж — обов'язкова споруда садів бароко, що слугувала для усамітнення чи таємних зустрічей і перемов. Для збільшення відокремленості його побудовано на штучній терасі серед басейну з водою. Дістатися до нього можна було лише через перекидний місток. Павільйон створено за проєктом архітектора Й-Ф. Браунштейна, початок будівництва — в 1721 році. Павільйон двоповерховий: перший поверх — великий вестибюль із бічними сходами на другий. Другий поверх поділено на галерею та парадну залу. Фронтони павільйону колись прикрашали алегоричні скульптури чотирьох пір року, які створив скульптор К. Оснер з алебастру (нині втрачені і не відновлені). Залу другого поверху освітлюють французькі вікна-двері, захищені внизу декоративним риштуванням. Петро I жив так, наче смерть не для нього. Вже хворим він дав у 1724 році наказ створити декор парадної зали, який зробили вже по його смерті. Стіни знизу мали дубові панелі, а проміжки між вікнами — дверима прикрашені невеликими картинами як шпалерами.

По смерті імператора павільйон не чіпали, але підлогу першого поверху вкрили мармуровими плитками, а підлогу другого — паркетом, малюнок якого скопіювали з однієї з зал Монплезіру. До ремонтів і декору залу залучали і архітектора і декоратора Вартоломея Растреллі.

У 1941—1944 роках, під час перебування в Петергофі німецьких фашистів, павільйон початку XVIII століття використали як кулеметний пункт, були втрачені декор і навіть частина північного муру. У повоєнні роки, коли Великий Петергофський палац стояв руїною, павільйон Ермітаж був першим відреставрованим до 1952 року і першим відкритим для відвідин.

Петергофський павільйон Ермітаж — один із найстаріших серед збережених у Російській Федерації.

Палац Марлі