ОпаріДПА у Львівській областіДіяк І. В.,Осінчук З. П., Савків Б. П. Газова галузь України. Становлення, досягнення, особистості. — К.: Вид.-во «Світ Успіху», 2009. — 320 с. — ISBN 978-966-8352-39-3, ОпориОблікова картка на сайті ВРУКласифікатор КОАТУУ () — село в Україні, у Меденицькій селищній громаді, Дрогобицькому районі Львівської області.
Село належить до територіального виборчого округу № 122, виборча дільниця № 72.
На території села здійснюється промисловий видобуток газу з Опарського газового родовищаМаринов М. А., Пасека П. П. Трускавецкие минеральные воды. — М.:"Недра", 1978. — 296с..
Назва Село має кілька варіантів назви, які сформувалися в різні історичні періоди. Опори — сучасна та офіційна назва населеного пункту. Форма Опарі є традиційною розмовною назвою, що поширилася переважно у XX столітті. Назва Опари вважається історичною — саме в такій формі населений пункт уперше згадується у писемних джерелах 1460 року. У давніх документах назва фіксується латинкою як Opary (а не Opari).
Походження назви села має кілька гіпотез. За версією історика Василя Лаби, назва може бути пов’язана з хорватським словом bar(u)ština — болото, трясовина, стояча вода, плавні. У множині такі місця називали бари (або пари), що могло лягти в основу давньої назви. Виникнення початкового звука «о» у назві пояснюють впливом слів зі схожим звучанням, зокрема опарений або обпечений. Існує припущення, що назва могла бути пов’язана з природними особливостями місцевості: болотисті плавні могли випалювати восени під час полювання, або з боліт виходив метан (болотяний газ), який при запалюванні слугував джерелом вогню. У XX столітті в околицях села було виявлено родовище природного газу.
У польській мові існує слово oparzelisko, що означає незамерзаюче болото, яке з часом могло перетворитися на торфовище. Водночас слово opary перекладається як випари, туман, зокрема туман над водоймами. За народною етимологією, назва села пов’язується з великою кількістю ставків навколо поселення, які часто парували. Існує також малопоширена версія, що назва села походить від сильного опору, який місцеві жителі чинили татарським нападам, проте ця гіпотеза не має документального підтвердження. Окремі припущення пов’язують назву населеного пункту з племенем обрів, проте й ця версія залишається дискусійною.
Окремі дослідники виводять назву села від слова «випарі», тобто випаровування болотного газу із заболочених місць. Українські вчені Михайло Худаш та Микола Демчук вважають, що назва може походити від особової назви Опар або бути похідною від неї з суфіксом «а» у формі «Опара», що могло означати рід Опара або піддані Опара (Опари). За мовознавцем Костянтин Тищенко, більш імовірною є версія походження топоніма від фрако-дакійського мовного субстрату, що вказує на можливе додавнє походження назви місцевості.
Історія Село вперше згадується в письмових джерелах у 1489 році, хоча про ймовірне існування поселення історики пишуть в І тисячолітті нашої ери. Про це свідчать мікротопоніми: Буриня (можливий зв'язок із германським baurg-s — місто) та Гундрівка (асоціюється з гунами). За переказами, село заснували у XV столітті переселенці з Поділля.
Проте вже у жовтні 1460 році в документах Перемиського суду згадується Марціхій Кореус з цього села, який конфліктував з Іваном із Рихтич через коня. Відомо, що син Марціхія носив ім’я Микола. Власником Опор у квітні 1490 року був Станіслав Ясинський (Ясеницький).
У 1508 році Микола Ріпчицький сплачував податки зі своїх володінь у селах Опори, Ріпчиці та Довге. Загалом у 1515 році ці три села охоплювали 12 ланів землі, з яких половина була незаселеною. Крім того, оподаткуванню підлягали жорна, корчма та священник парафії. У 1532 році король Ян III Собеський видав привілей на володіння селам і маєтками Солонське і Опори.
З села Опори походив шляхетський рід Опарсеїв гербу Юноша.
З податкового реєстру 1589 року відомо, що в селі було оброблено 1,75 лану землі, які поділяли між собою четверо власників: Станіслав Воєводка, Рафаель Слонський, Валентин і Микола Опарські. У селі діяла корчма, проте не було священника.
У 1692 році Опори належали пану Більському. На той час у селі мешкало 18 родин, працював млин і діяла корчма.
У період між 1785 і 1788 роками було проведено перший кадастровий опис, де зафіксували земельні угіддя, їх використання і врожайність. У 1787 році власником був пан Рогалінський. Йому належало 266 моргів орної землі, 399 моргів сіножатей, 7 моргів городів і 554 морги пасовищ.
Станом на 1880 рік селі діяла філіальна школа, гмінна позичкова каса з капіталом 2645 злотих та фонд для бідних з капіталом 72 злотих. До села належав також фільварок Бучали.
1 серпня 1934 року в Дрогобицькому повіті було утворено ґміну Меденичі, адміністративним центром якої стало село Меденичі. Входили до громади так і села: Довге Меденицьке, Йозефсберґ, Кеніґзау, Меденичі, Летня, Опори й Ріпчиці.
10 січня 1940 року село увійщло до складу Меденицького району Дрогобицької області. В червні 1941 року район припинив своє функціонування, його було відновлено у вересні 1944 року, після чого він проіснував до вересня 1959 року. У вересні 1959 увійшло до складу Дрогобицького району.
1940 року після приєднання Західноукраїнських земель до складу Радянської України було запущено в експлуатацію опарське газове родовище. Вже в 1942 році був побудований перший міждержавний газопровід Опори – Самбір – Стальова Воля, довжиною 210 км і діаметром 300 мм. Запуск газопроводу відбувся під час німецької окупації. В 1944–1945 роках його реконструювали радянські фахівці компанії «Укргаз».
За короткий час було опрацьовано технологію міждержавної передачі газу та зведено пункт передачі газу в селі Дроздовичі. У самих Опорах знаходиться ПСГ проектним активним об’ємом 2400 млн м³.
У 1940 році засновано колгосп імені Ворошилова. Післявоєнний період характеризувався активною роботою УПА.
У кінці 1960-х відбувся запуск газової промисловості. На початку 1980-х споруджено аптеку.
У 1989 році відновлено діяльність осередку Народного руху України і «Просвіти». Поблизу школи насипали могилу «борцям за волю України». Головою осередку був Ярослав Кирилів, секретарем – Михайло Тимків.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Меденицької селищної територіальної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Дрогобицького району (1940—2020), село увійшло до складу новоствореного Дрогобицького району.
У 2022 році аптеку «Vita +» зачинили. У 2023 році могилу «борцям за волю України» оновлено на пам'ятник. Біля нього встановили алею з воїнами села, які загинули в російському вторгненні в Україну.
Церква Перші згадки про місцеву парафію датуються 1515 роком.
У XIX столітті село було приєднане до парафії в Ріпчицях, а місцевий священник виконував роль помічника.
До 1822 року в Опорах діяла дерев’яна церква святого Костянтина і Олени, яка з часом занепала. Граф Антін Дульський передав для богослужінь муровану каплицю, яку розібрали у 1895 році.
Нову муровану православну церкву звели у 1830 році. Вона мала форму ротонди, що є унікальною для Дрогобиччини: велика округла нава з півциркульною апсидою. У 1874 році архітектор Йоган Барвік запропонував проект реставрації, а в 1901-му Михайло Косович із Роздолу здійснив реновацію.
Під час Першої світової війни у 1915 році церква значно постраждала, тому тимчасові богослужіння проводилися у дерев’яній каплиці.
Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років храм відновили за проєктом архітектора Євгена Нагірного.
Під час Другої світової війни церква знов зазнала суттєвих ушкоджень, але в 1946 році радянська влада розпустила церковну громаду, а в 1964 році стару церкву повністю розібрали.
У радянський час у селі діяла парафія Московського патріархату, водночас богослужіння звершували й підпільні греко-католицькі священники з Дрогобича — зокрема о. Бубняк та о. Гринчишин.
Протягом XIX–XX століть у парафії служили такі священники:
Василь Топільницький (1825–1844) парох із Ріпчиць, дбав про дочірні села, включно з Опарами.
Данило Манастерський (1844–1845) — короткотривалий завідувач. Згодом парох у Монастирці
Онуфрій (Луїс де) Луцький(1845–1895) — шляхетного походження; за його часу проводили добудови та реконструкції церковних споруд.
Особливу історичну та мистецьку цінність має надгробок о. Онуфрія Луцького на старому цвинтарі в Опорах — оригінальний скульптурний пам’ятник у вигляді труни, піднятої на руках.
Семен Кульчицький (1893–1897) — спершу помічник, згодом завідував парафією.
Михайло Бачинський (1897–1912) — парох у Ріпчицях і душпастир в Опорах. Він здійснював реформи, розбудовував церкви й дочірні парафії, хоча його діяльність викликала неоднозначні оцінки через конфлікти з частиною громади.
Антін Брановський (1912) — прийшов з Нового Села біля Куликова; через відмінність поглядів з громадою залишився служити недовго.
Михайло Симко (1912–1913) — народився 1883 р., висвячений 1910 р. служив в Ріпчицях і Опорах недовго, потім перейшов на інші парафії, включаючи Завишне Сокальського повіту.
Михайло Журавецький (1913–1918 /1919) — народився у 1878 р. в Угнові Перемиської землі, закінчив Перемиську семінарію. Погашення Першої світової війни припало на час діяльності останнього: 1915 р. внаслідок витісненого снаряду пошкоджено церкву в Опорах. Опори. Помер від іспанського грипу 27 листопада 1918 р., похований в фелоні на суму 200 злотих.
Пантелеймон Малецький (1919– 1937) — народився у 1889 р. висвячений 1913; довголітній парох, згодом декан Меденицького деканату. Після війни деякий час арештований радянськими владами, але уникнув удару суду; служив в Міженці до 1957, похований на Личаківському цвинтарі в Львові .
Михайло Дочило (до 1938 р.) — колишній капітан УГА; стремився організувати регулярне парафіальне життя, ввів вишивані рушники у церкві. Опісля служив у Ліськівському деканаті; після війни — у Польщі, де захищав права грекокатоликів.
Олександр Новосільський (1938–1949) — уродженець Білини Великої (1903–1971). Відмовившись від переходу до Московського патріархату, він зазнав переслідувань: був арештований 1950 р., висланий у Хабаровськ, після повернення служив у підпільній УГКЦ.
Василь Гумовський (1938–1940) – народився 1901 року в Угнова; священиком став у 1926 р. . Служив у Ріпчицях та Опорах до 1940 р., пізніше емігрував до США, де й помер у 1966 р.
З Опорів походив священик Семен Савула (1853/1856–1935), висвячений у 1881/1882 рр. . Він довгослужив у Сновичах на Золочівщині там він і помер.
Культура та освіта
У 1760-ті роки, за дорученням львівського єпископа, церковний візитатор отець Микола Шадурський звернувся до парохів із закликом засновувати в селах школи-дяківки. Сама школа повинна була розташовуватися поруч із церквою та перебувати під опікою парохів і деканатів, а вчителі докладно фіксували успішність і поведінку учнів у звітності. Однак втілення цієї ініціативи суттєво ускладнили соціальна криза і поступовий занепад Речі Посполитої, який завершився першим поділом у 1772 році.
У 1820-ті роки влада в Опорах започаткувала тримісячні курси для підготовки вчителів у тривіальній школі, куди приймали випускників, які закінчили щонайменше чотири класи. Але вже у 1828 році крайова адміністрація зауважила недостатню активність духовенства в поширенні освітньої мережі, що спричинило вимогу підсилити зусилля в цьому напрямку.
Тривалість навчання в Опорівській школі становила шість років, розділених на чотири відділення. Водночас більшість дітей відвідували школу лише один-два роки. Після 1848 року тривалість курсів для підготовки вчителів поступово збільшили з трьох місяців до двох років, а остаточна зміна була впроваджена у 1854 році.