Готична архітектура — період розвитку західноєвропейської архітектури з XII по XVI століття. Готична архітектура замінила архітектуру романської доби і своєю чергою поступилася архітектурі доби відродження. Сам термін «готика» виник саме в добу Відродження для означення попереднього періоду розвитку архітектури, аби підкреслити відмінності архітектури, що відродила стилістику архітектури Стародавнього Риму і мала значні відмінності (стильові і конструктивні) від середньовічної архітектури.

Історія вивчення

Жоден з періодів розвитку європейської архітектури не викликав таких суперечок в оці́нюванні — від неприйняття й осуду до захоплення, вияву приязні та бажання відродити як національну спадщину, значної мистецької вартості, модності. Незважаючи на різні погляди, готична архітектура ніколи не зникала з обріїв і складових частин західноєвропейської культури. На це вказала історія вивчення готичної архітектури. Осуд і зневажливе ставлення до готики йшло з ренесансної Італії, надзвичайно багатої на пам'ятки давньоримської архітектури. Вони могутньо впливали на світогляд італійських митців — від художників до архітекторів (теоретиків і практиків).

Західноєвропейське мистецтво неодноразово поверталося до стилістики античного мистецтва. Найбільш могутнім таке повернення сталося в добу Відродження. Саме з боку діячів італійського Відродження і почався осуд, зневажливе ставлення до готичної архітектури. Зневажливе ставлення мало на меті відокремлення від середньовічної (тобто готичної) традиції заради підкреслення переваг нової манери, манери відродження античності в нових умовах. Італійські теоретики архітектури XV століття — Леон-Баттіста Альберті та Філарете створюють трактати з панегіриками давньоримській архітектурі. Але всі малюнки Філарете до трактатів — компромісне поєднання готичних елементів з римськими. Технології готичної архітектури подав Чезаре Чезарино 1521 р. в коментарях до… твору римського архітектора Вітрувія, де подав ретельний опис Міланського собору, найбільш подібного серед італійських соборів до зразків соборів Франції і якого не було в античності. Готична архітектура — важлива складова театральних декорацій як Бальдассаре Перуцці, так і Себастьяно Серліо, що роками будував у Франції і на власні очі бачив уславлені зразки французької готики. Готичні споруди знайдені на малюнках-штудіях Леонардо да Вінчі.

Готична архітектура, навпаки, не мала ні значного осуду, ні опозиції в країнах Північної Європи, де була і залишалася в лоні національних культур і в добу середньовіччя, і в добу Північного Відродження. Проблематику готичної архітектури вивчають і подають у власних творах Філібер Делорм, Вінченцо Скамоцці, Гваріно Гваріні, Франсуа Блондель, не кажучи вже про британських архітекторів, постійних прихильників готичної архітектури всупереч усім модам і впливам, що йшли з континенту.

Уславлене західноєвропейське бароко без сорому запозичило ідеї і конструктивні особливості готичної архітектури, особливо в барокових митців Іспанії, Австрії, німецьких князівств. У творах з історії європейської архітектури про готичну архітектуру нейтрально писав прихильник бароко, австрієць Йоган Бернгард Фішер фон Ерлах. Цілком логічним було звертання до досвіду і досягнень готичних майстрів французьких архітекторів XVIII століття, серед яких Жак-Жермен Суффло та Ложьє, хоча у Франції тоді панувала зовсім інша стилістика — класицизм.

Готичну архітектуру діяльно відроджували діячі мистецтва Британії наприкінці XVIII століття, породивши справжнє захоплення нею в середовищі прибічників романтизму самої Британії, Німеччини і Франції. В XIX столітті вперше переоцінили увесь шлях європейської архітектури і відмовилися від надання переваг і престижності творам доби Відродження чи класицизму. Готика, готична архітектура отримала надзвичайне значення в зацікавленнях науковців, реставраторів (Віолле ле Дюк), колекціонерів, архітекторів-практиків (Огастес П'юджин). Розпочався етап реставрацій готичних споруд і активного добудовування готичних соборів Франції, Іспанії, Німеччини, Чехії (покинутих і недобудованих ще за часів середньовіччя), що триватиме і в бурхливому XX столітті, коли піднімуть з руїн готичні собори, пошкоджені в двох світових війнах.

Відновлення і реставрації пам'яток готичної архітектури ідуть поряд з ретельним вивченням архівів, надгробків доби готики, археологічними розкопками. Секретар французького Історичного комітету мистецтв і пам'яток Ежен Дідрон Старший, який 37 років (1844—1881) друкував так звані «Археологічні аннали», де оприлюднив архівні тексти, імена середньовічних майстрів, креслення архітекторів тої доби, навіть легенди щодо тих подій. З виданням Дідрона співпрацювали Віоле ле Дюк, Карл Шнаазе, Альфред Дарсель та ін. Науковець Еміль Маль доклав зусиль і поєднав велетенські обсяги історичної інформації щодо романської і готичної архітектури, накопичені різними дослідниками. Ганс Ганлозер 1935 року оприлюднив капітальне дослідження так званого альбому Віллара де Оннекура - унікальної пам'ятки-рукопису і майже щоденника архітектора доби готики першої половини XIII століття. Серед значних наукових подій XX ст. — Міжнародний колоквіум 1983 року в місті Ренн (Франція) щодо проблем вивчення середньовічного мистецтва і готичної архітектури. Ми потребуємо нових і досконаліших знань.

Передумови

Романська і готична архітектура — неможливі без архітектурного досвіду попередників і математичних знань. Метод геометричного пропорціонування головував через авторитет математичних знань науковців арабської Іспанії і античних математиків, твори яких активно перекладали в середньовічній Франції. Геометрія вразила уяву середньовічних митців як начебто універсальний засіб пізнання і побудови всесвіту. Одним з підрозділів цього пізнання стала архітектурна теорія і практика готичної архітектури. До другої половини 10 століття закінчилася доба військових дій з норманами і угорцями. У Франції відновилося будівництво абатств та монастирів, головних осередків тогочасного знання і освіти.

Для побудови готичної церкви чи величного готичного собору знадобилися розвідані поклади каменю, піску, вапна, відповідний ліс (деревина) і поклади свинцю, пластинами якого вкривали протяжні готичні дахи. Уславилися кам'яні кар'єри Франції, особливо поблизу Турне, звідки камінь і тесані деталі везли в Пікардію, Артуа, Шампань і навіть в Англію. Важливою частиною будівництва був будівельний реманент — залізні інструменти, механічні пилки, коловороти, блоки, великі дерев'яні ступальні колеса для підйому будівельних матеріалів на висоту. Широке використання цих коліс та інших інженерних пристроїв зафіксоване в книжних мініатюрах, на картинах Яна ван Ейка та Пітера Брейгеля старшого. Поламані і випадково врятовані колеса того часу стали музейними експонатами.

Усі ці умови вдало збіглися у Франції, Іспанії, Британії, Чехії, Італії. Дерево не годилося для велетенських споруд, які до того ж часто горіли і зникали після пожеж. Це обумовило переваги кам'яного будівництва при створенні сакральних споруд, замків феодалів і фортець. Збережені свідоцтва ентузіазму містян (коли в дощові дні калюжі і багно перешкоджали працювати худобі), і ті самі впрягалися у вози чи витягали з кар'єрів кам'яні брили і колони, переносили вапно і пісок. Середньовічні міста стають центрами грошових і комерційних операцій та середньовічного виробництва і ремесел. Виникли і зміцніли фахові гільдії і цехи. Матеріальне збагачення релігійно налаштованих верств населення та священства допомогло спрямувати значні матеріальні ресурси саме на споруди готичної архітектури. Створення вівтарної частини і хору було достатнім, щоб починались богослужіння. (З вівтарною частиною та вибудованою південною вежею століття простояв і собор Св. Віта в Празі. його західні вежі і склепіння добудували лише в XIX ст.) Тоді на бічних стовпах зводили дах і вже під дахом кам'яне склепіння собору, прозоре скло чи вітражі в вікна та вимостку підлоги.

Поява у Франції

Готика зародилася в Північній частині Франції (Іль-де-Франс) у середині ХІІ століття і досягла розквіту в першій половині ХІІІ ст.

Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковної основи зберігалися в ідеології і культурі епохи готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим за призначенням і релігійним за тематикою: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами.

Південна Франція раніше за інші регіони відновила економіку після занепаду 4 століття. Саме в південній Франції збереглося багато будівель Стародавнього Риму, технічні засоби архітектури якого наслідувались і використовувались. І саме тут ченці були носіями математичних і будівельних знань.

Центром реформ у Франції стало абатство Клюні, що в Бургундії. (Більше відоме подвір'я Клюні в Парижі, що було теж маєтком бенедиктинців, нині музей Клюні). У Бургундії розташований найстаріший з монастирів ордену бенедиктинців. Бібліотека монастиря нараховувала 570 манускриптів і була серед найбільших в тогочасній Європі. Саме тут приділяли велике значення зміцненню церкви як духовного закладу і розробили свій тип базиліки, яка найкраще відповідала умовам католицької меси.

Так виникла у 1088 році п'ятинефна базиліка Клюні з двома трансептами, вівтарна частина якої була розширена вінком каплиць. Після добудови в 1220 р. тринавного приміщення з заходу базиліка в Клюні зрівнялася в розмірах з головним храмом католицтва — базилікою Св. Петра в тогочасному Римі. Довжина базиліки Клюні досягла 187 метрів. Найбільша башта церкви сягала на 30 метрів.

Так звана третя базиліка Клюні виникла на місті двох попередніх і стала взірцем для майже всіх великих соборів Франції доби готики. Будівничі в Клюні повернулися до симетрії в плані, а креслення, попри практичне використання будівничими, набуло високих естетичних якостей. На жаль, базиліку зруйнували в 1807 році. Але фіксаційне креслення дає змогу побачити усю велич первинного задуму будівлі. Мандрівні артілі будівників Франції рознесли знання і будівельні традиції бенедиктинців з Клюні — до Іль де Франсу і Парижу, Швейцарії, Німеччини, Британії. Так, фахівці з Німеччини і Франції розпочали будівництво Міланського собору, а митці Франції працювали на побудові Кентерберійського собору в Британії, на будівництві собору св. Віта в місті Прага, в Італії — в Сицилії, Апулії і Тоскані, північніше Франції — в недалекій Фландрії (нині Бельгія). Незважаючи на епідемію Чорної смерті — чотирнадцяте століття вважають століттям триумфального розповсюдження готики по країнам Європи. Виникає «інтернаціональна готика».

Національні варіанти

Англія

Готика Англії виникла дуже рано (наприкінці ХІІ ст.) й існувала до XVI ст. Млявий розвиток міст призвів до того, що готичний собор тут став не міським, а монастирським, оточеним полями і луками. Звідси, очевидно, його «розпластаність» по горизонталі, розтягнутість у ширину, наявність безлічі прибудов. Домінанта собору — величезна вежа на середхресті. Найчистіший зразок ранньої англійської готики — собор у Солсбері. Він стане темою полотна Джона Констебла — зберігається в музеї мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк.

Головний готичний собор Англії — Кентерберійський, резиденція архієпископа Кентерберійського, національна святиня. Собор Вестмінстерського абатства в Лондоні — місце коронації і поховання англійських королів з часів Вільгельма Завойовника, згодом усипальниця великих людей Англії — близький до французької готики.

Починаючи із часу Столітньої війни будівництво в Англії скорочується. З цивільної архітектури цього періоду можна згадати найславетніший Вестмінстерський королівський палац (XIV ст.) з його Вестмінстер-холом площею 1500 кв.м.