Ескоріа́льський монасти́р () — католицький августинський монастир в Іспанії, в муніципалітеті Сан-Лоренсо-де-Ель-Ескоріаль. Названий на честь святого мученика Лаврентія (Лоренсо). Закладений 1563 року в Ескоріалі іспанським королем Філіпом ІІ. Первісно належав єронімітам. Має монастирську церкву, бібліотеку, шпиталь, усипальню іспанських королів і королівську резиденцію. Пам'ятка Національної спадщини Іспанії. Об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО в Іспанії (1984). Повна назва — Ескоріальський королівський монастир святого Лаврентія ().
Передісторія Формальним приводом для побудови монастиря на честь святого Лавренітя була перемога при Сен-Кантені армій Британії і Іспанії над військом Франції 10 серпня 1557 року. Як то було і раніше, місто християнської Франції було по-варварськи пограбоване і частково зруйноване англійськими та іспанськими християнами. Серед пошкоджених була і церква Св. Лаврентія (або Сан Лоренсо). Про перемогу і руйнації церкви сповістили іспанському королю. Релігійно налаштований король Філіп ІІ дав обітницю відновити церкву Сан Лоренсо в оновленому і більшому варіанті разом з усипальницею всіх іспанських королів, як заповідав ще його батько — імператор Карл V.
Святий мученик Сан Лоренсо був близьким серцю іспанців, бо за легендою був уродженцем Арагону, розташованому на півночі Іберійського півострова. За прихильність до християнства його спалили на залізній решітці. Решітка і стала найвідомішим атрибутом мученика.
Політичне і мистецьке тло при будівництві
Особливістю монархічної влади в Іспанії був тісний, майже нероздільний зв'язок з католицькою церквою. Слабкі королі шукали підтримки і знайшли її в церкві. В Європі неможливо знайти більше країну, де влада світська була б так міцно прикута до церкви, проросла в неї, випередивши в цьому навіть Італію, Португалію, Польщу, відомі центри католицизму в Європі. Толерантність до вірян Іспанії інших віросповідань в ранньому середньовіччі тепер — перейшла в непохитну ненависть та найжорстокіші форми католицького гноблення. Країну вкрила рясна мережа соборів, монастирів, церков. Наприкінці 15 століття в Іспанії запрацювала інквізиція, а церква почала контролювати усі форми суспільного життя. Постійна цензура чатувала і на усі форми іспанського мистецтва і жорстоко викорінювала усе більш-менш сміливе століттями, гальмуючи їх розвиток. Тим часом іспанська монархія почала терпіти поразки. 1581 року від неї відкололися Поєднані Провінції, більш відомі як Голландія.
Особливо значними були політичні поразки Іспанії в стосунках в Британією. Королева Єлизавета І наблизила до себе двох впливових прибічників протестантизму — це прем'єр-міністр Вільям Сесіл, 1-й барон Берлі та Френсіс Волсінгем. Волсінгем, що мав дві університетські освіти, був палким ворогом католицизму і прихильником ідеї зміцнення і розвитку наступальної зброї, зміцнення обороноздатності флоту Британії. Розгалужена шпигунська мережа Волсінгема, створена як в королівстві, так і на європейському континенті, надала йому можливість контролювати іспанців і вчасно розкривати католицькі заколоти проти королеви і держави. Він не зупиниться і перед судом і стратою королеви-католички Шотландії Марії Стюарт. Саме він викрив протидію іспанського дипломата в Лондоні — Бернардино де Мендоса, якого вислали з країни. В Британії розпочали військову модернізацію, перейшовши на виготовлення цілолитих чавунних гармат, якими озброєні військові вітрильники. Одномоментний постріл ядрами цих гармат наскрізь пробивав дубові борти тогочасних іспанських човнів. Традиційні лучники Британії були переведені на використання вогнепальних мушкетів, вражаюча сила яких перевищувала іспанські. 1588 року відбулася невдала спроба побити чи хоча б зменшити зростаючу могутність Британії. Коли Френсіс Волсінгем помер 1590 року, король Філіп ІІ зрадів, що позбавився могутнього ворога. Але могутність Британії почала перевищувати могутність Іспанії саме з цього періоду.
Важливе місце в мистецтві Іспанії 16 століття посів не Ренесанс (короткий за терміном, мало підтриманий місцевою культурою і не перейшовший у фазу Високого Відродження, як в Італії), а маньєризм. В Іспанії сформувалося декілька центрів маньєризму, серед яких Бадахос, Толедо, Мадрид та Ескоріал. Найбільший вплив цей стиль мав на іспанську архітектуру та живопис і розвивався під впливом зразків маньєризму з папського Риму. Так, тема спалення єретиків була доволі поширеною в іспанському живописі. А останнє реальне спалення єретика на вогнищі в Іспанії відбулося ще за життя Гойї, Пушкіна, Тараса Шевченка.
Сцени мучеництва святих, страстей та видінь святих, їх екстази та молитви в живописі та скульптурі — найпоширеніші теми усього мистецтва Іспанії.
Назва. Пошуки. Проєкт Усю міць іспанської монархії король Філіп ІІ кинув на реалізацію свого задуму, схожого на примху. Була створена особлива комісія, що ретельно і довго шукала місце в Кастилії, яке б найбільше надихало іспанського монарха на роздуми про всемогутнього християнського Бога, на благочестиві думки. Відлюдний і меланхолійний король шукав нове місце усамітнення. Серед запропонованих комісією було і місце в Сьєрра-де-Гвадаррама на відстані 45 км від тогочасного Мадрида. Воно і сподобалось королю, хоча це було поряд з покинутими кар'єрами покладів заліза (за іспанською escoria — шлак металургійного виробництва, а селище поблизу носило назву Ель-Ескоріал).
Спроби створити представницьку резиденцію нового типу в Іспанії вже були. Це перш за все палац Карла V в Альгамбрі, який почали будувати ще за наказом батька Філіпа ІІ. Він отримав характер холодної парадності і надзвичайної відчуженості від оточення. Велетенський палац, покинутий короною, так і залишився недобудованим (не були створені навіть дахи над усією спорудою. Будівництво відновили в 17 ст., але знов покинули. Повністю палац добудували лише в 20 столітті, коли той нарешті отримав єдиний дах). Перебудували і королівський палац в місті Севілья.
Перший архітектор і довгобуд
Першим архітектором монастиря був Хуан Баутіста де Толедо (1515 ? — 1567). Він стажувався в Італії, де вивчав архітектурну теорію і практику майстрів Високого Відродження і італійського маньєризму в Неаполі та Ґенуї. В Римі деякий час відвідував будівництво собору Св. Петра у Ватикані. Потім одинадцять років був на службі іспанського віце-короля в Неаполі.
У його творчій манері вбачають впливи Якопо Сансовіно і Палладіо. Король повернув його назад і з 1559 року він на службі у монарха. Хуан Баутіста пропрацював лише вісім років на посаді придворного архітектора, але був автором першого проєкту небаченого комплексу з різними функціями, першої його архітектурної моделі і взагалі ідейного задуму абстрактної примхи короля в реальних формах.
Проєкт викликав невдоволення короля Філіпа ІІ, що наказав відіслати проєктне рішення Хуана Баутісти до Флоренції на експертизу. Митці флорентійської Академії розкритикували проєкт, який доручили виправляти італійцю Франческо Паточчо з Урбіно. Але на місці проєкт переробляв помічник Хуана Баутісти — Хуан де Еррера (бл. 1530—1597), що прислухався до вимог нетерплячого Філіпа ІІ, який пережив і цього архітектора.
Історія побудови
Король Філіп пильно стежив за всіма етапами проєктування и будівництва комплексу. Він хотів підкреслити відхід його держави від попереднього, практично середньовічного етапу и надати європейського значення як державі, так і новій королівській резиденції. Цьому прагненню і був підкорений стиль споруди — орієнтований на італійські зразки, але через іспанське сприйняття ренесансної архітектури. Дослідники вбачають в цьому спрощеному стилі зв'язки зі стилем і образом великих іспанських шпиталів. Останні мали протяжні фасади, симетричні прямокутні плани з замкненими внутрішніми двориками та галереями, собор в центрі, вежі на кутах споруди. Дещо подібне вже мав шпиталь Санта Крус в місті Толедо.
Ескоріал — це перш за все монастир. Король віддав його чернечому ордену єронімітів.
Саме укріплений монастир і нагадують його протяжні фасади, вежі на кутах, дух відокремленості від грішного світу. Фортечне і монастирське настільки переважають в образному ладі споруди, що більшість європейців забувають про те, що це ще й королівська резиденція. Фортечне і монастирське підкреслене і практичною відсутністю декору наріжних фасадів, самі іспанці називають цей стиль — безорнаментальним. Безорнаментальності сприяв і матеріал, використаний для побудови — сірий граніт, твердий, важкий в обробці, не схильний давати складну гру об'ємів чи приємних гнучких ліній. На фасадах залишені лише карнизи і вікна, вишикувані в довгі, казармені черги.
Будівництво розпочалося в 1563 і тривало двадцять один (21) рік. Королю належить ідея добудови і збільшення розмірів споруди. Архітектор Хуан де Еррера збільшив розміри споруди, щоби розмістити більшу кількість ченців (Філіп ІІ дозволив збільшити кількість ченців нового монастиря з 50 до ста осіб). Поземний план споруди при цьому залишився незмінним. Так, він подвоїв кількість поверхів і, відповідно, збільшив висоту кутових веж. Комплекс — це прямокутна за поземним планом споруда, в центрі котрої вибудовано собор, на півдні — монастир, на північ від дворика собору — королівські апартаменти; кожна частина комплексу мала власний відокремлений дворик. Будівельними роботами керував здібний чернець ордену єронімітів — Антоніо де Вільякастін. Витратили значні кошти. Сюди везли найкращі на той час будівельні матеріали і вироби, як з усієї Іспанії, так і Європи та колоній в захопленій Америці — сосновий ліс, світильники, ковані ґрати, золотий посуд, коштовні тканини і вишивки, вироби з срібла і бронзи з Мілану, Толедо, Сарагоси. Запросили і армію італійських художників і скульпторів, представників стилю маньєризм.
Довідники, путівники і екскурсоводи пафосно сповіщають про 13 каплиць, 15 галерей комплексу, 16 внутрішніх двориків, 300 монастирських келій, дев'ять веж і дев'ять органів, 2673 вікна, 1200 дверей споруди, про прямокутник плану у 208 × 162 метри. Але мистецька вартість споруди вимірюється не довжиною фасадів і кількістю вікон, не кількістю дверей чи використаного будівельного матеріалу.
Майстри декорування Філіп II, якого ненавиділи за жорстокість і якого прозивали «демон південних країн», спрямував колосальні зусилля на побудову Ескоріалу. Були запрошені іспанські архітектори, що стажувалися в Римі (Хуан де Толедо, Хуан де Еррера). А для оздоби — справжній натовп другорядних італійських художників-маньєристів, серед яких Лука Камб'язо або Лукето, Пеллегріно Тібальді, Федеріко Цуккарі, Ромуло Чінчінато, Бартоломе Кардуччі, Нікколо Гранелло, Фабріціо Кастелло.
Іспанія 16 століття — периферійний бік західноєвропейської цивілізації на крайньому заході. Тут важко було знайти значні мистецькі центри на кшталт Риму, Генту, Антверпену, Брюгге, не кажучи вже про Флоренцію чи Венецію. Тому широко використовували замови іноземним майстрам та імпорт значних мистецьких творів з інших мистецьких центрів. Звідси широке ввезення в Іспанію творів Босха, Рогіра ван дер Вейдена, Тіціана та інших митців з Венеції чи Риму. Вторинність художньої продукції самої Іспанії в 16 ст. не сприяла вихованню значних творчих особистостей. Ідейна і мистецька вторинність притаманна і творам армії митців з Італії, запрошеним на роботи в Ескоріал.
Винятками стали твори скульптора Леоне Леоні. Ситуація ненадовго змінилася з прибуттям в Іспанію Ель Греко. Але унікально обдарований митець не знайшов ні порозуміння, ні впливового мецената при дворі Філіпа ІІ і фактично був відсторонений від робіт в Ескоріалі. Ель Греко і помре непорозумілим в Толедо і швидко стане забутим по смерті.
Бібліотека