Соціальна політика Франції — система державних заходів, спрямованих на підвищення рівня життя громадян Франції та його якості.
Головні ознаки системи соціального страхування
Особливістю французької системи соціального захисту є її проміжне становище між двома концептуальними моделями, сформованими західним суспільством.
Перша – «беверіджиська» – передбачає державний перерозподіл доходів від багатших до бідних прошарків суспільства шляхом стягування податків і проведення цільових державних програм. Таким чином, державна соціальна політика охоплює все суспільство і має метою боротьбу з бідністю.
Друга – «бісмаркська» – передбачає фінансування соціальних програм шляхом особливих відрахувань працюючих членів суспільства і поширюється виключно на них. Її мета – подолання матеріальних та соціальних труднощів працюючих.
Першу модель можна охарактеризувати як ліберально-солідарну, другу – як консервативно-корпоративну. З часу виникнення французька система соціального захисту визначила свою мету виходячи з «беверіджиської» концепції, а засоби її досягнення мали «бісмаркський» характерСнисаренко К. Л. Реформы системы социального обеспечения во Франции (1993-1997 гг.) // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2004. – № 4. – С. 65..
Французька система соціального захисту населення передбачає перерозподіл доходів бюджету соціального захисту, що формується за рахунок внесків робітників та підприємців, на користь пенсіонерів та малозабезпечених.
На початку 1990-х рр. в більшості країн ця система була серйозно переглянута з метою виправити дисбаланси бюджети соціального забезпечення та вирішити проблеми, пов'язані з демографічною ситуацією, що радикально зміниласьЛукьянова Г. Система социальной защиты во Франции (пути реформирования) // Современная Европа. - 2001. - № 4. – С. 61..
Французька система соціального захисту відноситься до змішаної моделі – переважно децентралізоване корпоративне управління, але з сильним контролем та помітною фінансовою участю держави. Система соціального захисту являє собою складну систему, яка складається з багаторівневих – державних та професійних, загальних та додаткових, але загальнонаціональних та обов’язкових схем страхування та забезпечення.
Про надзвичайну складність системи соціяльного захисту Франції свідчить, зокрема, устрій пенсійного забезпечення.
Джерелами фінансування національної системи соціального захисту є податкові надходження та внески. Діюча система поширюється на соціальні ризики, пов’язані з втратою працездатності (хвороби, інвалідність, нещасні випадки на робочому місці), безробіттям, професійною перекваліфікацією, бідністю (соціальним винятком), народженням дітей та доглядом за ними, старістюСеврюков Д. Г. Соціальна держава у Франції в ХХ – XXI ст. // Митна справа. – 2011. - № 5. – Ч. 2. – С. 438-439..
Історія розвитку
Виникнення системи соціального захисту
Французька система формувалась під впливом німецького досвіду, але сам процес її створення відбувався повільно.
Ще у XIX ст. у Франції активно розвивається рух взаємодопомоги, що до цього часу відіграє помітну роль у політичному житті країни. До 1900 р. у Франції було 13 тис. товариств взаємодопомоги, до яких входило загалом 2,5 млн людей. Рух взаємодопомоги продовжував розвиватись і в перші десятиліття XX ст.: у 1940 р. ним було охоплено майже 10 млн членівSandier S, Paris V, PoltonD. Health care systems in transition: France. - Copenhagen, WHO Regional Office for Europe on behalf of the European Observatory on Health Systems and Policies, 2004. – Р. 5..
Наприкінці XIX ст. починається процес формування французької системи соціального страхування, котра відділяється від системи товариств взаємодопомоги.
08 квітня 1898 р. був ухваленийЗакон про нещасні випадки на виробництві, котрий зобов'язував працедавця компенсувати робітникам шкоду, що була завдана внаслідок нещасного випадку. Щоб мати можливість здійснити ці виплати, працедавець мав бути застрахованим у приватних страхових компаніях. Створення державного страхування в ті роки не передбачалосьАлександрова А. В. Социальное законодательство Франции периода временного режима и четвертой республики (1944-1958 гг.) :Историко-правовой аспект: Автореф… канд. юрид. наук. – М., 2003. – С. 13..
Першою спробою створити пенсійну схему, засновану на принципі відрахувань, було прийняття у 1910 р. Закону про робітничо-селянські пенсії. Була встановлена єдина ставка відрахувань до фонду, організованого працедавцем, профспілкою, товариством взаємодопомоги, або до національних, регіональних, галузевих фондів, якими керували представники працедавців, робітників та уряду. Однак суперечки з приводу обов'язкового характеру відрахувань не дозволили цій схемі охопити все населенняМартин Э. Социальное обеспечение в Великобритании и Франции // Свободная мысль – ХХІ. – 2005. - № 8. – С. 101..
Початок системі державного страхування поклав прийнятий в 1930 р. Закон про соціальне страхування. Закон ввів обов’язкове страхування для найманих працівників у промисловості та торгівлі, чий заробіток був нижчим певного рівня. Закон передбачав страхування на випадок хвороби, народження дитини, інвалідності, старості і смерті.
На початок Другої світової війни дві третини французів були застраховані на випадок хвороби, при цьому вони могли лікуватись в будь-якому медичному закладі на власний вибірSandier S, Paris V, Polton D. Health care systems in transition: France. - Copenhagen, WHO Regional Office for Europe on behalf of the European Observatory on Health Systems and Policies, 2004. – Р. 5..
В Законі 1930 р. відзначалось, що роботодавець та працівник повинні робити щомісячні внески в розмірі 8 %. Страхування на випадок старості забезпечувало 40 % середньої заробітної плати робітника, який вийшов на пенсію в 60 років після 30 років виплати внесків. Був встановлений регламент виплати допомоги на випадок захворювання, народження дитини, старості або смерті.
З 1932 р. виплата сімейної допомоги стала обов’язковою для всіх найманих робітників в промисловості, торгівлі, сільському господарстві та вільних професіях.
В 1938 р. ця система стала охоплювати невеликих землевласниківГригорьев А. История социальной работы: в 2 частях. – Ч. 2. – Минск: Тетра Системс, 2008. – С. 78..
Система соціального страхування Четвертої Республіки
Після завершення Другої світової війни продовжувати розвивати довоєнні схеми соціального захисту виявилось неможливим, оскільки кошти різноманітних фондів були втрачені внаслідок військової інфляції. Тож принцип виплат не з фондів, а з поточних відрахувань виявився єдиним можливим рішенням в цій ситуаціїМартин Э. Социальное обеспечение в Великобритании и Франции // Свободная мысль – ХХІ. – 2005. - № 8. – С. 102..
04 жовтня 1945 р. був прийнятий ордонанс про організацію соціального забезпечення. Цей базовий документ був доповнений та конкретизований низкою законодавчих актів, спрямованих на розширення гарантій в сфері соціального страхування, збільшення матеріальної допомоги при нещасних випадках на виробництві та сімейної допомоги, а також на спрощення та демократизацію порядку розгляду суперечок в сфері соціального забезпеченняСеврюков Д. Г. Соціальна держава у Франції в ХХ – XXI ст. // Митна справа. – 2011. - № 5. – Ч. 2. – С. 439..
Соціальне забезпечення стало центральним інститутом французької системи соціального захисту. В політичному та філософському смислі воно стало ядром нового суспільного договору, що був укладений наприкінці війни та ґрунтувався на ідеї «соціальної демократії». Крім того, нова система відповідала вимогам соціальної справедливості: вона звільняла працівників від невпевненості в завтрашньому дні та закладала стійкі соціально-економічні умови існування.
В економічному плані створення системи соціального забезпечення відповідала логіці кейнсіанської моделі економічного розвитку, яка пов’язує зростання споживання з економічним ростом.
В основу французької системи соціального забезпечення закладені чотири принципи: універсальність – соціальне забезпечення покриває всі ризики та поширюється на всі категорії працівників; наявність єдиного режиму; рівні для всіх соціальні внески та виплати; наявність автономної системи управління органами соціального забезпеченняЛапина Н.Ю. Система социальной защиты и социального обеспечения // Современная Франция: Сб. обзоров и рефератов. – М., 2006. – С. 105..
Задум зі створенням єдиного загальнонаціонального режиму соціального забезпечення не був реалізований.
Замість цього виникли окремі схеми для власників дрібних підприємств, для сільськогосподарських робітників, а також тих працівників, соціальне забезпечення яких гарантували щедріші галузеві схеми. Дрібні власники та фермери намагались зберегти свій незалежний статус та не бажали бути асимільованими масою найманих робітників.
Результатом їх протестів стало відтермінування приєднання цієї категорії до загальної системи соціального забезпечення та дозвіл на створення своїх окремих пенсійних схем.
Закон від 17 січня 1948 р. закріпив створення окремих режимів пенсійного забезпечення для фермерів, ремісників та власників дрібних підприємств.
Представники деяких професій – наприклад, державні службовці, шахтарі та залізничники – на той час вже мали власні схеми соціального забезпечення, часто набагато привабливіші, ніж загальний режим: пенсії в них в цілому були вищими, а пенсійний вік – нижчим, ніж загалом в країні.
Ордонанс від 04 жовтня 1945 р. дозволяв тимчасове існування цих сепаратних пенсійних схем. Насправді виявилось, що тимчасовий статус затягнувся, і багато які з цих схем існують до нашого часу. Державні службовці також були незадоволені загальним режимом. Вони заснували власну профспілку та організували перший після Другої світової війни загальнонаціональний страйк проти зрівняльної системи.
Результатом боротьби став компроміс: чиновники зобов'язувались приєднатись до загального режиму та робити певні відрахування зі своїх зарплат до певного рівня. Натомість вони отримали право створювати власні пенсійні схеми.
Таким чином, загальний режим розповсюджувався на найманих робітників (протягом наступних 15 років спеціальні закони поширили загальну схему соціального забезпечення також на студентів, кадрових військових, інвалідів, вдів та сиріт війни).
В 1948-1956 рр. було прийнято низку законодавчих актів, які встановлювали спеціальні режими страхування на випадок старості для різних професійних груп (осіб, зайнятих в сільському господарстві, ремісників, комерсантів, інженерів, управлінців, нотаріусів, лікарів, фармацевтів, архітекторів).
Конституція Четвертої Республіки, що була прийнята 27 жовтня 1946 року, гарантувала кожній людині за будь-яких обставин необхідні засоби існування.
Преамбула Конституції містила перелік соціально-економічних прав: право на працю, відпочинок та матеріальне забезпечення у випадку непрацездатності, право на всезагальну безкоштовну світську освіту та ін. Концепція «соціальної держави», таким чином, була піднесена на рівень конституційного принципу.
В 1956 р. проведена кодифікація соціального права, яка стала основою для подальшого розвитку системи соціального захисту.
Парламентом був прийнятий Кодекс про соціальне забезпечення, який законодавчо закріпив організаційні основи нової системи, її базову схему та визначив правила створення додаткових схем, що забезпечували б додаткові пенсійні та медичні пільги. Подібні схеми створювались шляхом укладення угоди між компанією або національним союзом роботодавців з одного боку та профспілками з іншого та ратифікації відповідного рішення більшістю зацікавлених осіб.
Міністерство соціальної політики мало право поширити цю угоду на всі компанії галузі або на всі компанії, що працюють у Франції.
Соціальна політика П'ятої Республіки