Конфлі́кт у Півні́чній Ірла́ндії (, , букв. «негаразди»), або «Лихоліття» — конфлікт на етнічно-політичномуCaroline Kennedy-Pipe: The Origins of the Present Troubles in Northern Ireland. Longman. ISBN 978-0-582-10073-2.John Coakley: Ethnic conflict and the two-state solution: The Irish experience of partition ґрунті, який відбувався головним чином у Північній Ірландії, але також поширився й на решту Великої Британії, Республіку Ірландію та континентальну Європу, триваючи з кінця 1960-х аж до підписання Белфастської угоди 1998 рокуArthur Aughey: The Politics of Northern Ireland: Beyond the Belfast Agreement. S. 7. ISBN 978-0-415-32788-6.Marianne Elliot: The Long Road to Peace in Northern Ireland: Peace Lectures from the Institute of Irish Studies at Liverpool University. Liverpool University Press, 2007, s. 2. ISBN 1-84631-065-2. («Страсноп'ятничної угоди»). Попри підписання мирного договору навіть тепер іноді доходить до спорадичних актів насильства Malcolm Sutton, Martin Melaugh: Sutton Index of Deaths. CAIN..
Головними причинами цього конфлікту було бажання ірландських націоналістів (переважно католиків) у Північній Ірландії, що належить до Великої Британії, об'єднатися з незалежною Ірландією, при одночасному переслідуванні з їхнього боку юніоністів, які прагнули зберегти край у межах Сполученого Королівства. Окрім того, між цими групами здавна існувала неприязнь. Конфлікт точився як у мілітарному (чи парамілітарному), так і в політичному вимірі. До конфлікту було втягнуто політиків та політичних активістів з обох сторін, парамілітарні організації республіканців та юніоністів, а також сили безпеки Великої Британії та Республіки Ірландії.
Протягом тридцяти років конфлікту загинуло понад 3500 осіб: 1854 цивільних, 1123 членів сил безпеки (зокрема 705 солдатів Британської армії та 301 представник королівської ольстерської поліції), 394 члени парамілітарних республіканських угруповань (зокрема 276 членів Ірландської республіканської армії) та 151 член парамілітарних юніоністських організацій (зокрема 76 членів Асоціації оборони Ольстера та 58 членів Ольстерських добровольчих сил) Malcolm Sutton: Sutton Index of Deaths. Status of the person killed. CAIN..
У пам'ять про конфлікт у багатьох північноірландських містах з'явилися настінні розписи, присвячені різним подіям цього період.
Передумови
Ірландія потрапила під вплив британської корони ще в Середньовіччі. 1609 року англійським та шотландським поселенцям було надано право отримувати за відумерлою спадщиною землю в Ольстері, що належала ірландцям. Оскільки більшість переселенців були протестантами, а ірландці сповідують католицизм, цей конфлікт мав також релігійний відтінок. Він перейшов у Ірландську війну (1641—1653) та Війну двох королів (1689—1691), обидві закінчились перемогою протестантів.
1691 року були прийняті закони, що позбавляли католиків та протестантів, які не належали до Англіканської церкви, свободи віросповідання, права на освіту, голос, покупку землі та державну службу. В подальшому колонізація Ірландії британцями продовжувала набирати обертів: частка шотландців та англійців поступово зростала, їм стала належати більша частина земельних ділянок на острові.
Ця ситуація призвела до Ірландського повстання 1798 року, яке скінчилося поразкою католиків. Воно призвело до підписання Акту про Унію Великої Британії та Ірландії, який набув чинності 1 січня 1801 року. Внаслідок нього було утворене Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії та спільний парламент. 1829 року був підписаний Білль про емансипацію католиків, який скасував частину положень, що обмежували політичні права католиків Сполученого королівства.
Однак, незважаючи на це, утиски ірландських землевласників продовжувалися. Скасування «хлібних законів», конфіскація земель і неврожай призвели до голоду 1845—1849 років і посилення антианглійських настроїв. Наприкінці XIX століття набув популярності рух за Гомрул — автономію Ірландії. Місцеве суспільство розділилося на дві частини — націоналістів (переважно католиків), які його підтримали, та юніоністів, або ж лоялістів, (переважно протестантів), які виступали за статус-кво, оскільки боялись опинитися в меншості в ірландському парламенті.
1912 року юніоністи на чолі з підписали Ольстерський договір та пізніше утворили Ольстерський добровольчий корпус. У відповідь націоналісти на чолі з створили військову організацію «Ірландські добровольці» 1913 року. Їхньою метою було завадити спробам юніоністів зірвати підписання Акту про уряд Ірландії. Країна була на порозі громадянської війни, якої вдалося уникнути через початок Першої світової війни. Проєкт акту став законом, однак введення його в силу було відкладено до кінця війни.
1916 року в Дубліні спалахнуло Великоднє повстання, його учасники проголосили незалежну Ірландську республіку, але зрештою повстання закінчилося поразкою. Проте уже в грудні 1918 року до влади прийшла сепаратистська партія Шинн ФейнThe Irish Election of 1918 . ARK. і 1919 року незалежність Ірландії була проголошена знову. Це призвело до війни за незалежність Ірландії: створена Ірландська республіканська армія протистояла британським збройним силам. У підсумку, за англо-ірландським договором Ірландія отримала статус домініона, але 6 із 9 графств Ольстера залишилися в складі Великої Британії. Частина ІРА не прийняла умов договору і почалася громадянська війна між прихильниками угоди, які створили Національну армію, та її противниками. Врешті перемогла Національна армія, більшість противників угоди на чолі з Еймоном де Валерою склали зброю і заснували партію Фіанна Файл. Однак частина ІРА продовжила збройну боротьбу як проти уряду Північної Ірландії, так і проти уряду Ірландської Вільної держави.
1922 року уряд Північної Ірландії спеціальним актом надав широкі повноваження поліції, дозволивши карати підозрюваних без судового слідства та застосовувати тілесні покарання з метою «відновити правопорядок в країні». Того ж року парламент замість виборчої пропорційної системи встановив систему відносної більшості, що дозволило юніоністам отримати владу в місцевих парламентах у Деррі, графствах Фермана та Тірон, де їх підтримувала меншість.
Після початку 1920-х років у Північній Ірландії продовжувалися заворушення. До них належали жорстокі заворушення в Белфасті в 1930-х і 1950-х роках, а також коротка Північна кампанія ІРА в 1940-х та її ж прикордонна кампанія між 1956 і 1962 роками. Після того, як ІРА 1962 року припинила свою кампанію, Північна Ірландія на короткий період стала відносно стабільною.
Хід конфлікту
1960-і роки Точну дату початку конфлікту не визначено. Різні джерела беруть за початок створення сучасних Ольстерських добровольчих сил 1966 року, марш за громадянські права в Деррі 5 листопада 1968 року або 12—14 серпня 1969 року та подальше введення британських військ в Деррі.
Кампанія за громадянські права
У середині 1960-тих в Північній Ірландії розпочався рух за громадянські права католиків. Основними її цілями були: припинити дискримінацію католиків під час працевлаштування — католики мали менше шансів влаштуватися на роботу, зокрема й до органів влади; припинити дискримінацію у виділенні житла — місцеві ради, очолювані лоялістами, розподіляли житло в першу чергу на користь протестантів; одна людина, один голос — в Північній Ірландії могли голосувати лише власники житла, на відміну від решти Великої Британії, де право голосу мали всі дорослі громадяни; припинити джеррімендеринг виборчих дільниць — націоналісти становили більшість населення, але мали меншу електоральну силу, ніж лоялісти; реформувати поліцію — понад 90 % її складали протестанти; скасувати закон, згідно з яким поліція мала право на обшук без ордера, арештовувати та ув'язнювати людей без суду та слідства, масові зібрання були під забороною.Northern Ireland: The Plain Truth (second edition) , Campaign for Social Justice in Northern Ireland, 15 June 1969.
У березні та квітні 1966 року ірландські націоналісти проводили паради по Ірландії на честь 50-річчя Великоднього повстання. 8 березня вони підірвали . На той час ІРА ще була слабкою та не проводила збройних акцій, однак деякі юніоністи взяли до уваги, що ІРА може готувати нову кампанію в Північній Ірландії. У квітні лоялісти на чолі з протестантським проповідником Іаном Пейслі заснували Комітет захисту конституції Ольстера (UCDC). Також були створена організація «Ольстерські протестантські добровольці» (ОПД) як військове крило комітету.
Тим часом, в районі Белфаста Шенкілл виникли Ольстерські добровольчі сили (ОДС), очолювані колишнім солдатом . Багато членів цієї організації належали і до UPV та UCDC. У квітні та травні 1966 року ці організації закидали коктейлями Молотова декілька будинків, шкіл та приватних підприємств, що належали католикам. Внаслідок цього загинула протестантка Матильда Ґоулд. 21 травня ОДС оголосила війну ІРА:
27 травня ОДС застрелили католика Джона Скалліона, поки він ішов додому. Через місяць вони вбили ще трьох католиків на виході з пабу, ще через два дні північноірландський парламент оголосив ОДС поза законом.
20 червня 1968 року в місті Каледон католицькі активісти, разом із депутатом-націоналістом Остіном Керрі, протестуючи проти житлової дискримінації, захопили житловий будинок. Місцеві органи влади виділили його 19-річній неодруженій протестантці Емілі Бітті замість двох великих католицьких сімей з дітьми. Поліцейські, серед яких був брат Емілі, силоміць прогнали протестувальників. Каррі подав скаргу до місцевої ради та Стормонту, але її не прийняли. Цей інцидент активізував рух за громадянські права в Північній Ірландії.
24 серпня того ж року проведено перший марш за громадянські права. Його учасники пройшли шлях від Колайленда до Данганнона. Після цього була проведена велика кількість маршів, на деякі напали лоялісти. 5 жовтня влада Північної Ірландії заборонила проводити марш у Деррі. Коли учасники мітингу проігнорували заборону, поліція оточила та побила його учасників. Поранено понад 100 людей, зокрема націоналістичних політиків. Ці сутички ще більше розпалили протистояння між католиками та протестантами.
1 січня 1969 року розпочався чотириденний марш націоналістів з Белфаста до Деррі. Лоялісти декілька разів скоювали напади на нього, проте, незважаючи на це, учасники маршу через чотири дні дійшли до Деррі. Тієї ж ночі офіцери Королівської поліції Ольстера розпочали напади на будинки католиків в районі Боґсайд. Після цих подій у цьому районі вперше з'явились барикади та утворили автономну ділянку «Вільний Деррі», підконтрольну націоналістам. У той же час місцевий активіст Джон Кейсі на одному з будинків вивів напис «Зараз ви входите у Вільний Деррі» (). Пізніше ця стіна стала одним із найвідоміших місць Деррі. Вранці 11 січня барикади були прибрані.
У березні—квітні лоялістські угруповання організували декілька вибухів на водокачках та електростанціях, скинувши провину на ІРА та католиків. Через це значна частина Белфаста залишилась без електрики та води. Лоялісти сподівалися, що вибухи змусять прем'єр-міністра Північної Ірландії Теренса О'Ніла подати у відставку й припинити будь-які поступки націоналістам. Врешті він подав у відставку 28 квітня.
Протести в серпні 1969 року 19 квітня після чергових сутичок у Боґсайді офіцери Королівської поліції вдерлися до дому Семюела Девенні, 42-річного католика, та побили його разом із двома доньками-підлітками і другом сім'ї. Одна з доньок під час побиття була без свідомості, оскільки відновлювалась після операції. 17 липня Девенні помер від серцевого нападу та наслідків ушкоджень. 13 липня поліцейські побили 67-річного Френсіса Макклоскі, який також помер наступного дня.