Христи́на Піза́нська (; 1363, Венеція — бл. 1430) — французька феміністська письменниця, поетеса та філософ пізнього середньовіччя італійського походження, яка жила та працювала при дворі французьких королів: Карла V Мудрого, Карла VI Причинного, Карла VII Звитяжця. За 30-річний (1399—1429) творчий шлях написала 41 твір, через що нині визнається першою професійною письменницею серед жіноцтва ЄвропиJenny Redfern, «Christine de Pisan and The Treasure of the City of Ladies: A Medieval Rhetorician and Her Rhetoric» in Lunsford, Andrea A, ed. Reclaiming Rhetorica: Women and in the Rhetorical Tradition(Pittsburgh: University of Pittsburgh Press, 1995), p. 74.
«Книга про Град Жіночий» вважається провісницею сучасного фемінізму, першою авторитетною працею, яка кинула виклик жінконенависництву, загрозливим та принизливим кліше щодо жінок, поширеним у культурі середньовіччя. Вшанована на Поверсі спадщини Джуді Чикаго.
Своєю літературною полемікою Христина здобула репутацію інтелектуалки, здатної доказово обстоювати права жінок та захищати власні вимоги у повністю чоловічому літературному середовищі. До думки Пізанської прислухалися, вона мала величезний авторитет, твори її багатократно переписувалися для бібліотек, зокрема, королівських. На запрошення герцогів Бурбонського та Бургундського вона брала участь у «Судах любові». Підтримувана знатними покровителями французької та англійської корон, Пізанська значно вплинула й на англійську поезію п'ятнадцятого сторіччя.
Успіх Христини Пізанської як письменниці пояснюється широким використанням у письмі стильових новацій та володінням технікою риторики, за допомогою якої вона вдало вела критичну суперечку зі знаними письменниками, серед яких — Жан де Мен, відомий своїм жінконенависництвом, яке поширював у власних творах. У ХХ ст. праці Пізанської відновили значущість завдяки зусиллям таких діячів і діячок, як Преподобний Кенон Віллард, граф Джеффрі Річард та Симона де Бовуар. Христину Пізанську розглядають як першу з феміністок, якій вдалося, використовуючи досконалий мовний інструментарій, донести, що жінки, зарівно з чоловіками, виконують важливу суспільну рольEarl Jeffrey Richards, ed, Reinterpreting Christine de Pizan (Athens, GA: University of Georgia Press, 1992), pp. 1-2.
Життєпис Народилася у Венеції 1363 року. На той час її батько, Томазо ді Бенвенуто де Піззано (майбутнє придворне ім'я — Томас де Пізан; родове прізвище походить від назви містечка Піззано побіля Болоньї), був лікарем, астрологом та радником Венеційської республікиChristine de Pizan, The Book of the City of Ladies, trans. by Rosalind Brown-Grant (London: Penguin Books, 1999), introduction. Скоро після народження доньки де Пізан прийняв запрошення від короля Франції Карла V, який запропонував йому місце королівського астролога, алхіміка та лікаря. Придворна атмосфера найкращим чином сприяла інтелектуальним запитам Христини. Вона успішно займалася самоосвітою, поринаючи у вивчення мов, відкриваючи для себе класиків та гуманістів епохи Раннього Відродження, у розкішному королівському архіві Карла V, який містив величезну кількість рукописів.
П'ятнадцяти років Христина узяла шлюб з двадцятип'ятирічним Етьєном Кастелєм, суддею королівського судуAntoine-Guillaume-Bernard Schayes, Philip Blommaert. Messager des sciences historiques de Belgique. 1839, p. 314. Наступне десятиріччя стає трагічним для неї: помирає король Карл V і дохід родини суттєво зменшуєтьсяWillard, Charity C. Christine de Pizan: Her Life and Works. New York: Persea Books, 1984. Вмирає батько Христини (1387), а затим, перебуваючи у від'їзді, від епідемії помирає її чоловік (восени 1390). Удова залишається з трьома дітьми, обтяжена боргами, що їх залишив чоловік, і це змушує її вдатися до заробітківWillard1984 : 35-39. Інтелектуальні здібності та авторитет відкривають їй шлях до творчості. Свідоме дитинство і життя письменниці пройшли у Парижі та абатстві Пуассі, тож мовою її творів стала середньофранцузька.
У 1397 році дочка Марі, отримавши посаг від короля, залишила Христину — від'їхала до абатства та прийняла постриг. Син Христини став до служби родовитому англійському лорду. Сама Христина отримала запрошення жити в Англії, при дворі, проте відхилила його і, через деякий час залишила Париж і провела 11 років у монастирі, маючи більше часу для літературної творчості та студій з історії, філософії, міфології, писань Отців Церкви. Вважала себе щасливою, бо Бог наділив її даром «любові до вчення»Успенская В. И. Теоретическая реабилитация женщин в произведениях Кристины Пизанской, Пособие к курсу по истории феминизма,2003. Точна дата смерті Христини Пізанської невідома.
Літературна діяльність Ранні куртуазні твори Христини Пізанської свідчать про її високу обізнаність щодо звичаїв та моди аристократичного суспільства тих часів, зокрема щодо форми любовних стосунків між жінкою та її лицарем, яка набула назви «галантного кохання». Її алегоричні й повчальні трактати місять біографічну інформацію про життя та помисли, інтимні та феміністичні роздуми наближаються до традицій вчених схоластиків, міфологію, легенди та історію яких вона успадкувала від учених клерикалів, та, у жанрах вишуканих або схоластичних, висходять до майстерності французьких та італійських поетів тих часів, якими вона захоплювалася.
На початку творчого шляху Христина звертається до жанру любовної балади, чим привертає увагу заможних покровителів: чоловіків інтригує явище жінки-письменниці і вони звертаються до неї з проханнями-замовленнями щодо віршованих описів їх романтичних пригодJenny Redfern, «Christine de Pisan and The Treasure of the City of Ladies: A Medieval Rhetorician and Her Rhetoric» in Lunsford, Andrea A, ed. Reclaiming Rhetorica: Women and in the Rhetorical Tradition(Pittsburgh: University of Pittsburgh Press, 1995), p. 77. Період куртуазної творчості був плідним: в час з 1393 по 1412 роки Христина написала понад триста балад і безліч невеличких віршованих творів різних форм: рондо, віреле тощо.
Вийти за межі статусу придворної літераторки в статус письменниці, що займається питаннями положення жінок та улаштування суспільства, Христині дозволила її участь у літературній полеміці 1401—1402 років: Христина розв'язує гостросоціальну дискусію на літературному ґрунті довкола високохудожнього твору тих часів «Роман про Троянду»Willard 1984 : 73, почавши обговорення літературної цінності внеску одного з авторів — Жана де Мьона. Написаний у 13 ст., роман у частині, доданій де Мьоном, глумився над традиціями куртуазного кохання, зображуючи жінок ніким іншими, як спокусницями, містив численні непристойні інвективи, спрямовані проти жіноцтва, являючи собою маніфест жінконенависництваKelly, J. Early Feminist Theory and the Querelle des Femmes // Kelly, J. Women, History, and Theory. University of Chicago Press, 1984. P. 65-110. Переклад з англійської К. Лучініної и В. Успенської, стор. 11 . Христина особливо наголошувала неприпустимість використання вульгарних алегорій, що їх привніс у поему де Мьон, стверджуючи, що проведення подібних ототожнень є шельмуванням природної сутності сексуальності, що така мова є неприпустимою для зображення персонажок, зокрема — «мадам Розсудливості». Христина стверджувала, що шляхетні дами не вживають подібну мовуMaureen Quilligan, The Allegory of Female Authority: Christine de Pizan's «Cité des Dames» (New York: Cornell University Press, 1991), p. 40.
Питання літературних здібностей Жана де Мьона скоро втратило актуальність, поступившись провідній ідеї — неправдивому і принизливому змалюванню жіночої сутності у літературних творах. Розпочаті Пізанською дебати тривали багато років за її життя, і, переживши письменницю, точилися більше чотирьох віків, оформившись у культурологічний феномен «спір щодо жіноцтва» (querelle des femmes)Успенская В. И. Теоретическая реабилитация женщин в произведениях Кристины Пизанской. Пособие к курсу по истории феминизма, 2003.
Праці Написане Христиною вражає кількістю та жанровим різноманіттям: лірична поезія, парафрази латинських авторів (Сенеки, Плутарха, Валерія Максимуса), дидактика, літературна критика, побутові рекомендації для лицарів та дам, миротворчі звернення до можновладців та коронованих осіб, рекомендаційні трактати щодо управління суспільством та з інших важливих суспільних проблем: про реформування армії, про шкоду розколу церкви, помісних чвар, громадянської війни тощо. Її ерудиція, ґрунтовні знання та господарська старливість опукло проявляються у текстах: так, у творі «Книга бойових та лицарських діянь», рекомендації щодо ведення бойових дій деталізовано аж до кількості необхідних гармат та ваги снарядів.Філіп Контамін. Війна у середні віки. Переклад Карачинського А. Ю..
Христина познайомила французьке суспільство з творами Данте, Петрарки, Боккаччо, зверталася до популяризації філософських, астрономічних і медичних знань, до історичних досліджень.
«Книга про Град Жіночий» У 1403 році Христина Пізанська завершує свої найуспішніші літературні твори: «Книга про Град Жіночий» та «Книга про три чесноти або скарби Жіночого Граду». Перший з творів описує вклад жіноцтва минулих віків у становлення суспільстваWillard 1984 : 135. У «Книзі про Град Жіночий» описується символічне місто мрії, де жінки отримають належну оцінку та захист, тут Христина виводить три алегоричні фігури: Розсудливість, Справедливість та Порядність. По черзі ведучи діалог з кожною з муз, поетеса декларує жіночий погляд на улаштування суспільства тих часів. Разом вони обговорюють питання, важливі для усіх жінок. Текст є виключно жіночим свідоцтвом: твердження та думки, притаманні жіноцтву тих часів, приклади з жіночого життя. Вустами Розсудливості Христина Пізанська стверджує, що жінки «…є обізнаними менше за чоловіків… поза всяким сумнівом, через те, що вони не беруть участі в різноманітних працях, а, сидячи вдома, займаються господарством, тоді як для розумної істоти немає нічого повчальнішого, ніж надбання досвіду через участь у справах…»Le Livre de la cité des dames, chap. 27 , що пересуди щодо жінок є можливими та стійкими тільки через неможливість для жінок спростувати їх у діалогах, де домінують чоловікиCampbell, Karlyn K., Three Tall Women: Radical Challenges to Criticism, Pedagogy, and Theory, The Carroll C. Arnold Distinguished Lecture National Communication Association November 2001 Boston: Pearson Education Inc, 2003 p. 7. Вдавшись до цієї праці, Христина прагнула донести істину про жіночу частину людства на противагу негативним переконанням, які вона спостерігала у тодішній літературі. Віднайдена форма літературних діалогів з музами-праматерями допомогла письменниці блискуче вирішити задачу піднесення жінок та їх чеснот.
«Книга про три чесноти або скарби Граду Жіночого» «Книга про три чесноти або скарби Жіночого Граду», логічне продовження, покликане настановити жінок усіх суспільних верств як саме слід зрощувати у собі цінні духовні якості та виконувати власні обов'язки, щоби дух жінконенависництва не роз'їдав суспільство. Тут Христина переконливо доводить корисність жіночих порад та їх повсякденної праці, наголошує, що жінки мають визнавати здібності чоловіків, підтримуючи родинний лад. Така жіноча здатність, на думку письменниці, є запорукою вірного місця жінки між повагою її господаря та необхідністю шлюбної покори. Христина наполягає, що пліткування руйнує честь та сестринські відносини між жінками, що уміння вести бесіду має стати інструментом кожної порядної жінкиRedfern 1995 : 87. «Книга про три чесноти або скарби Жіночого Граду» є захоплюючим історичним документом, знайомить із середньовічними звичаями. Текстове полотно відбиває традиції та цінності всіх прошарків тодішнього жіноцтва — від шляхетних дам, купецьких жон та удовиць до простолюдинок, рабинь та повій. Працюючи над «Скарбами..», Христина зверталася по допомогу — брала консультації представниць різних суспільних кіл, про що зазначено у рукописіChristine de Pizan: An illuminated Voice By Doré Ripley, 2004 Accessed October 2007.