Едуа́рдас Межела́йтіс (; , село Карейвішкяй — , Вільнюс) — литовський та радянський поет, перекладач, есеїст. Герой Соціалістичної праці (1974). Народний поет Литовської РСР (1974).
Біографія У 1923 з батьками переїхав у Каунас. З 1939 вчився на юридичному факультеті каунаського Університету Вітаутаса Великого, який взимку 1940 був переведений до Вільнюса. Перебував у підпільній комсомольскій організації. У 1940 працював в редакції газети «Komjaunimo tiesa» («Комсомольська правда»). У час Другої світової війни вивезений у сталінську Росію. З 1943 — військовий кореспондент в складі 16-ї Литовської дивізії.
Після повернення до Литви працював в окупаційних органах СССР: секретарем ЦК Комсомолу Литви (1944—1946). З 1946 — редактор комсомольського журналу «Яунімо грятос». У 1954—1959 секретар Союзу письменників Литви, голова правління СПЛ (1959—1970). Секретар правління Союзу письменників СРСР (з 1959).
Член ЦК Литовської комуністичної партії (1960—1989), депутат Верховної Ради СРСР (1962—1970), з 1975 — заступник голови Президії Верховної Ради Литовської РСР.
Премія імені Дж. Неру (1969). Народний поет Литви (1974), Герой Соціалістичної Праці (1974). Нагороджений орденом Леніна, іншими орденами, а також медалями.
Літературна діяльність Дебютував в нелегальному комсомольському альманаху і гімназичній газеті в 1935. Перші збірки віршів «Lyrika» («Лірика» 1943) і «Tėviškės vėjas» («Вітер батьківщини» 1946). На загальних зборах литовських радянських письменників в 1946 був підданий різкій критиці за безідейність творчості. Після цього займався перекладами О. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, Т. Г. Шевченка, Ш. Петефі і випустив декілька книжок з віршами для дітей («Aš jau ne pipiras: eilėraščiai vaikams», 1945, «Kuo būti»? («Ким бути», 1947), «Ką sakė obelėlė» («Що сказала яблунька», 1951).
Автор епічної «Братської поеми» (1955), збірок віршів і поетичної публіцистики «Mano lakštingala» («Мій соловей» 1952), «Чужі камені» (1957), «Сонце в бурштині» (1961), «Автопортрет. Авіаескізи» (1962), «Південна панорама» (1963), «Кардіограма» (1963), «Ліричні етюди» (1964), «Хліб і слово» (1965), «Нічні метелики» (1966), «Тут Литва» (1968), «Горизонти» (1970), «Бароко Антакальніса» (1971), «Бурштиновий птах» (1972) і багато інших.
Широку популярність придбав книгою віршів «Людина» (1961; Ленінська премія, 1962), що була перекладена багатьма мовами.
Видання
Російською мовою Кастант-музыкант. Москва, 1952. Кастант-музыкант. Фрунзе, 1965. Кастантас-музыкант. Вильнюс, 1978. Кастантас-музыкант. Вильнюс, 1979. Кастант-музыкант: для дошкольного возраста. Ленинград, 1983. Крылья: для младшего школьного возраста. Вильнюс, 1953 Весенние гости: стихи. Москва, 1959 Зайчик-мальчик: стихи: для дошкольного возраста. Вильнюс, 1960 Кардиограмма: стихи. Москва, 1963. Человек (гравюры С. Красаускаса). Москва: Гослитиздат, 1963 Человек. Ереван, 1965. Человек. Москва, 1971. Человек. Вильнюс, 1975. Вечная струна: стихи. Москва, 1965. Ночные бабочки. Москва, 1969. Алелюмай. Москва, 1970.
Контрапункт. Москва, 1972 Собрание сочинений: в 3-х т. Москва, 1977. Голос: стихи. Вильнюс, 1977. Идет по свету солнце: из поэмы. Москва, 1978. Клочок небес. Вильнюс, 1981. Зайка — зазнайка: для дошкольного возраста. Вильнюс, 1982. Армянский феномен: стихи, статьи, заметки. Ереван, 1982. Сказки моего детства. Москва, 1982. Стихотворения. Москва, 1984. Мой двойной Арарат: стихи, поэмы, очерки. Ереван, 1984.
Збірки віршів Dainų išausiu margą raštą. 1952. Mano lakštingala. 1956. Žvaigždžių papėdė. 1959. Broliška poema. Vilnius, 1960 Lineliai. Vilnius, 1960 Saulė gintare: eilėraščiai, apmąstymai. Vilnius, 1961 Žmogus. Vilnius, 1962. Autoportretas. Aviaeskizai, 1962. Atogrąžos panorama. 1963. Lyriniai etiudai. 1964. Naktiniai drugiai: monologas. Vilnius, 1966. Antakalnio barokas. 1971. Žibuoklių žvaigždynai. 1977. Postskriptumai. 1986. Gnomos. 1987. Laida. 1992. Saulės vėjas. 1995. Mitai. 1996. Mažoji lyra. 1999.
Примітки
Посилання