Білостоцько-Мінська битва () — перший етап стратегічного наступу німецької групи армій «Центр» на центральному напрямку радянсько-німецького фронту під час операції «Барбаросса» в період 22—29 червня 1941 року. У результаті битви основні сили радянського Західного фронту опинилися в оточенні й були розгромлені, 28 червня німецькі війська захопили Мінськ.
Історія
Склад сторін
Західний фронт (генерал армії Д. Г. Павлов) 3-тя армія (генерал-лейтенант В. І. Кузнецов) 4-й стрілецький корпус 27-ма стрілецька дивізія 56-та стрілецька дивізія 85-та стрілецька дивізія 21-й стрілецький корпус 17-та стрілецька дивізія 24-ша стрілецька дивізія (генерал-майор Галицький К. М.) 37-ма стрілецька дивізія 11-й механізований корпус (генерал-майор Мостовенко Д. К.) 29-та танкова дивізія (полковник Студнев М. П.) 33-тя танкова дивізія (полковник Панов М. Ф.) 204-та механізована дивізія (полковник Пирогов А. М.) 4-та армія (генерал-лейтенант О. А. Коробков) 49-та стрілецька дивізія 75-та стрілецька дивізія 62-й Брестський укріплений район 28-й стрілецький корпус 6-та стрілецька дивізія 42-га стрілецька дивізія 14-й механізований корпус (генерал-майор Оборін С. І.) 30-та танкова дивізія (полковник Богданов С. І.) 22-га танкова дивізія 205-та механізована дивізія 10-та армія (генерал-лейтенант Голубєв К. Д.) 1-й стрілецький корпус 2-га стрілецька дивізія 8-ма стрілецька дивізія 5-й стрілецький корпус 86-та стрілецька дивізія 13-та стрілецька дивізія 89-та стрілецька дивізія 6-й механізований корпус (генерал-майор Хацкілевич М. Г.) 4-та танкова дивізія 7-ма танкова дивізія 29-та механізована дивізія 13-й механізований корпус (генерал-майор Ахлюстін П. М.) 27-ма танкова дивізія 31-ша танкова дивізія 208-ма механізована дивізія 6-й кавалерійський корпус 6-та кавалерійська дивізія 36-та кавалерійська дивізія 13-та армія (генерал-лейтенант Філатов П. М.) 2-й стрілецький корпус (генерал-майор Єрмаков А. М.) 100-а стрілецька дивізія (генерал-майор Русіянов І. М.) 161-ша стрілецька дивізія 44-й стрілецький корпус (генерал-майор Юшкевич В. О.) 64-та стрілецька дивізія 108-ма стрілецька дивізія 50-та стрілецька дивізія 47-й стрілецький корпус 121-ша стрілецька дивізія 143-тя стрілецька дивізія 55-та стрілецька дивізія 17-й механізований корпус (генерал-майор Петров М. П.) 27-ма танкова дивізія 36-та танкова дивізія 209-та мотострілецька дивізія
Група армій «Центр» (генерал-фельдмаршал Федор фон Бок) 3-тя танкова група (генерал-полковник Герман Гот) 39-й моторизований корпус 7-ма танкова дивізія 12-та танкова дивізія 20-та танкова дивізія 14-та моторизована дивізія 20-та моторизована дивізія 57-й моторизований корпус 19-та танкова дивізія 18-та моторизована дивізія 9-та армія (генерал-полковник Адольф Штраус) 6-й армійський корпус 6-та піхотна дивізія 26-та піхотна дивізія 5-й армійський корпус 5-та піхотна дивізія 35-та піхотна дивізія 161-ша піхотна дивізія 8-й армійський корпус 8-ма піхотна дивізія 28-ма піхотна дивізія 20-й армійський корпус 87-ма піхотна дивізія 129-та піхотна дивізія 162-га піхотна дивізія 256-та піхотна дивізія Резерв армії 403-тя дивізія охорони 900-та моторизована бригада 4-та армія (генерал-фельдмаршал Гюнтер фон Клюге) 13-й армійський корпус 78-ма піхотна дивізія 252-га піхотна дивізія 7-й армійський корпус 7-ма піхотна дивізія 23-тя піхотна дивізія 258-ма піхотна дивізія 268-ма піхотна дивізія 9-й армійський корпус 17-та піхотна дивізія 137-ма піхотна дивізія 263-тя піхотна дивізія 43-й армійський корпус 131-ша піхотна дивізія 134-та піхотна дивізія 12-й армійський корпус 31-ша піхотна дивізія 34-та піхотна дивізія Резерв армії 221-ша дивізія охорони 286-та дивізія охорони 2-га танкова група (генерал-полковник Гайнц Вільгельм Гудеріан) 46-й моторизований корпус 10-та танкова дивізія Танкова дивізія СС «Дас Райх» Піхотний полк «Гроссдойчланд» 47-й моторизований корпус 17-та танкова дивізія 18-та танкова дивізія 29-та моторизована дивізія 24-й моторизований корпус 1-ша кавалерійська дивізія 3-тя танкова дивізія 4-та танкова дивізія 10-та моторизована дивізія Резерв групи армії Командування 102-го тилового прифронтового району 102-га піхотна дивізія 53-й армійський корпус 45-та піхотна дивізія 52-га піхотна дивізія 167-ма піхотна дивізія 255-та піхотна дивізія 267-ма піхотна дивізія Армійська група 2 (генерал-полковник Максиміліан фон Вейхс) Резерв ОКГ 35-те головне командування 15-та піхотна дивізія 112-та піхотна дивізія 197-ма піхотна дивізія 293-тя піхотна дивізія 42-й армійський корпус 106-та піхотна дивізія 110-та піхотна дивізія
Хід бойових дій
Початок німецького наступу Наступу сухопутних сил вермахту передувала потужна повітряна підготовка, яка в лічені години призвела до розгрому радянської авіації.
Німецька 3-тя танкова група (командувач — генерал-полковник Г. Гот) завдавала головного удару в Литві, з метою розгрому радянських військ, що знаходилися там, та прориву в тил радянського Західного фронту. У перший же день моторизовані корпуси вийшли до Німану і захопили мости в Алітусі і Мяркінє, після чого продовжили наступ на східному березі. Бій за Алітус між частинами німецького 39-го мотокорпусу і радянською 5-ю танковою дивізією виявився одним з найважчих за всю війну для 39-го мотокорпусу.
На півдні діяла німецька 9-а армія (командувач — генерал-полковник А. Штраус), що атакувала з фронту радянську 3-ю армію (командувач — генерал-лейтенант В. І. Кузнецов), відкинула її, і на наступний день зайняла Гродно. Контратака радянського 11-го механізованого корпусу під Гродно в перший день війни була відбита.
На фронті радянської 10-ї армії противник вів відволікаючі дії, проте на південному фасі Білостоцького виступу трьома корпусами (в першому ешелоні) німецька 4-та армія (командувач — генерал-фельдмаршал Г. фон Клюге) завдала нищівного удару в напрямку Більська. Три радянські стрілецькі дивізії, що оборонялися тут, були відкинуті і частково розсіяні. Опівдні 22 червня в районі Бранська з німецькими військами вступив у бій радянський 13-й мехкорпус, який перебував у стані формування. На кінець дня радянські війська були вибиті з Бранська. Весь наступний день за це місто йшов бій. Після відбиття радянських контратак 24 червня німецькі війська продовжили наступ і зайняли Більськ.
У районі Бреста радянська 4-та армія зазнала удару від 2-ї танкової групи (командувач — генерал-полковник Г. Гудеріан). Два німецьких моторизованих корпуси форсували р. Буг, на півночі і на півдні від Бреста. Безпосередньо на місто наступав 12-й армійський корпус у складі трьох піхотних дивізій. Протягом короткого часу радянські з'єднання, що розташовувалися в самому Бресті, а також у фортеці та військових містечках навколо Бреста (2 стрілецькі і 1 танкова дивізії), були розгромлені в результаті артилерійських ударів і авіанальотів. Уже до 7:00 22 червня Брест був захоплений, проте в Брестській фортеці і на вокзалі опір радянських підрозділів тривав ще протягом тижня.
Радянські контрудари Увечері 22 червня командувачам Північно-Західного, Західного і Південно- західного фронтів надійшла «Директива № 3» за підписами наркома оборони СРСР маршала Тимошенко, начальника Генштабу СРСР Жукова і члена головвоєнради Маленкова: «завдавши потужного контрудару», знищити наступаючого противника і до 24 червня зайняти польські міста Сувалки і Люблін. 23 червня в штаб Західного фронту вилетіли представники вищого командування маршали Б. М. Шапошников і Г. І. Кулик, потім маршал К. Є. Ворошилов.
23 червня частини радянського 14-го мехкорпусу і 28-го стрілецького корпусу 4-ї армії контратакували німецькі війська в районі Бреста, але були відкинуті. Німецькі моторизовані корпуси продовжили наступ на Барановичі і на Пінському напрямку, зайнявши Пружани, Ружани і Кобрин.
24 червня розпочався радянський контрудар у районі Гродно силами сформованої кінно-механізованої групи (КМГ) під керівництвом заступника командувача фронтом генерал-лейтенанта І. В. Болдіна. До контрудару були залучені боєготовий 6-й мехкорпус (більше 1000 танків) генерал-майора М. Г. Хацкілевича і 6-й кавкорпус, проте панування в повітрі німецької авіації, погана організація удару, атака на підготовлену протитанкову позицію і розгром тилів призвели до того, що німецьким військам вдалося зупинити війська КМГ Болдіна. Окремо діяв 11-й мехкорпус 3-ї армії, якому вдалося навіть вийти до передмістя Гродно.
Німецький 20-й армійський корпус був тимчасово змушений зайняти оборону, однак інші німецькі корпуси 9-ї армії (8-й, 5-й і 6-й) продовжили охоплення основних сил радянської армії в Білостоцькому виступі. З огляду на невдачу контрудару і фактичного початку оточення до 20:00 25 червня І. В. Болдін віддав наказ припинити атаки і почати відступВ. Ю. Мартов. Белорусские хроники. 1941 год. Глава 1. Белостокско-Минское сражение з посиланням на спогади П. В. Яхонтова .
Білостоцький котел Білостоцький виступ, в якому розташовувалися радянські війська, мав форму пляшки з шийкою на схід і спирався на єдину дорогу Білосток — Слонім. При цьому всі штаби з'єднань 10-ї армії до початку війни перебували на захід від лінії Білостока: 1-й стрілецький корпус — Візна 5-й стрілецький корпус — Замбрув 6-й механізований корпус — Білосток 13-й механізований корпус — Більськ 6-й кавалерійський корпус — Ломжа.
До 25 червня вже стало ясно, що охоплення німецькими військами Білостоцького виступу загрожує військам радянського Західного фронту повним оточенням. Близько опівдня 25 червня радянські 3-тя і 10-я армії отримали наказ штабу фронту на відступ. 3-тя армія повинна була відступати на Новогрудок, 10-та армія — на Слонім. 27 червня радянські війська залишили Білосток. Щоб зберегти шляхи відходу, вони вели бої в районі Вовковиська і Зельви.
28 червня 1941 року німецькими військами був зайнятий Вовковиськ. «Білостоцький котел» був розсічений надвоє в районі ВовковиськаВоенная литература. Мемуары. Макензен Э. От Буга до Кавказа III танковый корпус в кампании против Советской России 1941—1942 годов. В результаті противник оточив частину сил 10-ї армії на схід від Білостока. У західній частині «котла», ближче до Білостока, опинилися в основному з'єднання і частини 10-ї армії. У східній частині «котла», в районі Новогрудка, перебували переважно з'єднання 3-ї і 13-ї армій Західного фронту. Деякі німецькі дивізії перейшли до оборони «перевернутим фронтом» на рубежі Слонім, Зельва, Ружани. Таким чином, шляхи відходу 3-ї і 10-ї армій були перерізані, а війська, які зуміли відійти з Білостоцького виступу, виявилися в оточенні в декількох «котлах» між Великою Берестовицею, Вовковиськом, Мостами, Слонімом і Ружанах. Бої в цьому районі досягли особливого напруження 29—30 червня. Запеклі бої, за словами начальника німецького Генерального штабу Ф. Гальдера, скували весь центр і частину правого крила німецької 4-ї армії, яку довелося посилити 10-ю танковою дивізією. У своєму військовому щоденнику він навів враження німецького генерал-інспектора піхоти Отта про бої в районі Гродна: Впертий опір росіян змушує нас вести бій за всіма правилами наших бойових статутів. У Польщі та на Заході ми могли дозволити собі відомі вольності і відступи від статутних принципів; тепер це неприпустимо .
1 липня 1941 частини 4-ї німецької армії увійшли в контакт з частинами 9-ї армії, завершивши повне оточення радянських військ, що відступали з Білостоцького виступу.
3 липня командування над піхотними дивізіями 4-ї армії прийняв штаб 2-ї армії (командувач — генерал-полковник М. фон Вейхс, який поряд з командувачем 9-ю армією А. Штраусом очолював німецькі війська на завершальному етапі битви). 4-я армія генерал-фельдмаршала Г. фон Клюге, якій були оперативно підпорядковані 2-а і 3-я танкові групи, продовжила наступ на схід.