Гнат Єрмилович Порохівський (29 січня 1888 — 14 червня 1952) — полковник Армії УНР. Працював співробітником військового-наукового та літературного журналу «Табор».

Відповідно до українського законодавства є борцем за незалежність України у ХХ столітті.

Життєпис Народився 29 січня 1888 року в селі Добра, на Уманщині, у родині хліборобів. Мав одного брата і трьох сестер.

Середню освіту отримав у Києві. Згодом закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (в іншій реєстраційній картці вказано про закінчення Чугуївського училища) (1907), вийшов до 35-го Сибірського стрілецького полку.

У 1906 році він вступив до Вищої Військової Академії у Владивостоку, яку закінчив у 1911 році. За кілька років до початку Першої світової війни у запасі. Жив у Владивостоці.

Був мобілізований до армії у 1914 р., командував ротою та батальйоном 274-го піхотного Ізюмського полку. У 1916 році отримав чин полковника. Імператорський указ був опублікований у виданні «Инвалид» того ж року. З 01 лютого до 10 липня 1917 р. — т. в. о. командира цього полку. З 13 липня 1917 р. — командир 43-го Сибірського стрілецького полку.

Під час Першої світової війни був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю04.03.1916, за бій 18.06.1915, був двічі поранений, контужений, отруєний газами.

На службі Україні З 10 жовтня 1917 р. помічник командира 4-го Козацького полку (416-го піхотного) 1-ї Української дивізії 1-го Українського корпусу військ Центральної Ради. З 01 грудня 1917 р. — командир 8-го Гайдамацького полку 1-го Українського корпусу військ Центральної Ради. З 23 грудня 1917  р. — командир 4-го Козацького полку військ Центральної Ради.

У 1918 р. — помічник командира 4-го пішого Холмського полку Армії Української Держави. Під час протигетьманського повстання з частиною старшин свого полку перейшов на бік повстанців — до загону ім. С. Наливайка отамана Сумчука, у грудні 1918 року — начальник штабу цього загону на Волині.

З 06 грудня 1918 р. він був отаманом для особливих доручень головнокомандувача Південно-Західного району військ Директорії.

З 22 грудня 1918 р. — начальник штабу 5-го Чернігівського корпусу військ Директорії.

З 22 січня 1919 р. — т. в. о. начальника Володимир-Волинської групи військ (згодом — 18-ї пішої дивізії) Дієвої армії УНР, що воювала на польському фронті.

02 березня 1919 р. потрапив до польського полону. З 22 грудня 1919 р. — штаб-старшина у справі формування армії при військовому міністрі УНР.

З середини березня 1920 р. — командир 1-го окремого пішого запасного куреня запасної бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР, що формувалася у Бресті-Литовському. З 25 травня 1920 року він був командиром Шостої запасної стрілецької бригади; з кінця липня 1920 р. — начальник 2-ї збірної запасної бригади, незабаром перейменованої в 2-гу бригаду 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР.

У 1920 році перебуває в таборі для полонених у Ланьцуті та на Домб'ю. На чолі 2-ї Кулеметної бригади Армії УНР 11 листопада 1920 р. інтернований у Румунському королівстві. До 1924 р. був комендантом табору інтернованих вояків-українців у м. Брашеві (Румунське королівство).

В еміграції у Румунії 1923 року в Бухаресті був заснований Комітет допомоги українським емігрантам ім. Симона Петлюри. Керували ним полковник Гнат Порохівський, журналіст, поет і письменник Дмитро Івашина, доктор наук Василь Трепке. Полковник Порохівський відіграв значну роль на чолі цього комітету. Він підтримував зв'язок з українською еміграцією в інших країнах, але найбільше з українським урядом в екзилі.

Голова Товариства колишніх вояків Армії УНР у Румунському королівстві.

1928 року одружився з українкою родом з дельти Дунаю — Оленою Павлівною Мургулиною, а у 1933 році народилася їх єдина дочка, Ольга. Купив хату у Бухаресті, пізніше придбав невеличкий маєток на відстані 30 км від столиці в селі Келугерень, де розвів фруктовий сад, виноградник і пасіку, на якій він дуже любив працювати у вільний час.

З червня 1941 р. працював радником та перекладачем у німецьких та румунських військових штабах.

У 1945 р. був схоплений НКВС у м. Тимішоари. Останні згадки про Г. Порохівського, що перебував під слідством, трапляються у документах МГБ і датовані 1947 р.

Багато років по тому родина Порохівського зустрілася випадково з приятелем полковника, румунським офіцером Ніколаєм Трохані, який теж був арештований та висланий до Радянського союзу, де пробув в таборах 10 років. Він розповів :

За іншими даними Порохівського було страчено.Єрмолаєв Леонід. Спомин // Тризуб. — Нью-Йорк, 1973. — Ч. 71. — С. 8.

Нагороди Хрест Симона Петлюри (нагороджений під № 45)

Праці Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади // За Державність (Каліш). —1929— Ч. 1. — С. 135—164; Порохівський Г. Українська військова еміграція в Румунії // Табор (Варшава). — 1929. — Ч. 11. — С. 76—86 ; Ч. 12. — С. 75—82 ; Ч. 13. — С. 57—66; Порохівський Г. Десять років на еміграції // Табор. — 1931. — Ч. 15. — С. 69—80; Порохівський Г. Пам'ятна ніч у повстанському штабі // Літопис Червоної Калини (Львів). — 1936. — Ч. 1. — С. 7—10 ; Ч. 2. — С. 18–20; Порохівський Г. Штаб Південного фронту // Літопис Червоної Калини. — 1938. — Ч. 7—8. — С. 15—18 ; Ч. 9. — С. 17—20.

Примітки

Посилання Всесвітня служба радіо Румунія — Гнат Єрмилович Порохівський (2010-07-21) ТЕРНОВИЙ ВІ ІЗ ДОМБ'Є

Джерела та література Литвин М. Порохівський Гнат Єрмилович // Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія. Т. 3: П — С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 232—233. ISBN 978-966-2067-65-1. Науменко К. Є. Порохівський Гнат //

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 1067. — С. 65; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 54. — С. 9; Вдовиченко О. Українська військова еміграції в Румунії // Український Комбатант. — На Чужині. — 1956. — Ч. 4. — С 20–21. Власенко В. Гнат Порохівський: штрихи до біографії емігрантського періоду (за матеріалами Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України) // «Z TARCZĄ ALBO NA TARCZY»: WOJNY W HISTORII CYWILIZACJI ŚWIATOWEJ. Monografia zbiorowa / red. Ihor Sribniak ; Międzynarodowe konsorcjum naukowo-edukacyjne im. Luciena Febvra. — Warszawa ; Paryż, 2022. — S. 192—202. Власенко В. М., Мурашко К. О. Склад і структура Спеціальної служби інформації Румунії (за матеріалами архівно-слідчої справи Г. Порохівського) // Сумська старовина. — 2020. — № LVI. — С. 21-31.