Французька філософія — узагальнена назва філософії мислителів, філософських течій, напрямів від часів пізньої античності до сьогодення територіально та культурно пов'язаних із Францією.
Історія
Період патристики (предтечі французької філософії) Початки французької філософії сягають IV ст. н. е. та розвиваються у рамках ранньої патристикиФилософская Энциклопедия. В 5-х т. — М.: Советская энциклопедия. Под редакцией Ф. В. Константинова. 1960–1970..
Одним з перших отців церкви, пов'язаних із територією Франції, був Іларій Піктавійський (бл. 315—367) християнський святий, єпископ і Вчитель Церкви, видатний теолог Заходу. Він розвивав креаціоністське вчення про походження душ.
Відомим богословом періоду ранньої церкви був Клод Мамерт або Claudianus Mamertus (помер у 473 році) — філософ, теолог, брат єпископа Св. Мамерта. У своїй праці «Про стан душі» Клод Мамерт підкреслював безтілесність душі. Його творчість відносять до предтеч схоластики, випереджаючи системи Росцеліна та Абеляраwww.newadvent.org
Період схоластики
За часів Карла Великого французька філософія розвивалась в придворній школі Тура, особливо коли там працював Алкуїн. Традиції Тура були продовженні в філософії послідовника Цицерона Серватуса Лупуса (805–862), який досліджував відносини між Божим промислом та свободою, між тілом та душею, а також в логіці Герикуса із Оксера (бл. 841–908) — французького бенедиктинського теолога.
Шартрська школа — заснована Фульбертом Шартрським у 990 році в Шартрі. Школа більш повно відкрила Європі класичну античну філософію Платона і Аристотеля. Особливого розквіту Шартрська школа набула у XII ст. У цей час Шартрську школу очолював Бернар із Шартра. Надалі на основі розвитку ідей Шартрської школи сформувалася ключова проблема схоластики — суперечка між реалізмом та номіналізмом.
Гільйом де Шампо (1068–1121) — французький філософ-містик, богослов, представник крайнього реалізму. Стверджував, що універсалії є абсолютно реальними і кожна з них цілком і повністю перебуває у будь-якому предметі свого класу. Полемізував з Абеляром. Гільйом заснував богословську школу Сен-Віктора в Парижі.
Росцелін (бл. 1050–1120) — французький теолог і філософ, засновник номіналізму. Полемізував з Абеляром. Вважав, що реальним буттям володіють не ідеї (універсалії), а одиничні речі. Діяльність людини з речами потребує їх найменування. Ідеї, універсалії і є імена (nomina) речей.
П'єр Абеляр (1079–1142) — французький філософ, теолог, найяскравіша фігура західно-європейської схоластики. Основні твори: «Так і ні», «Історія моїх лих», «Пізнай самого себе». Учень Росцеліна і Гільйома де Шампо. Абеляр зайняв проміжну позицію між реалізмом та номіналізмом у проблемі універсалій, який отримав назву концептуалізм.
Паралельно в цей час в Парижі розвивалася заснована Гільйомом де Шампо школа Сен-Віктора, найбільшими представниками якої були не тільки французи. У XII ст. великий вплив на філософську думку мали містик Бернард Клервоський і Вільгельм із Т'єррі. (1085–1148).
Один з незалежних, альтернативних офіційній церковній богословській традиції, «пантеїстський» напрямок представляли Амальрік з Бене (пом. бл. 1206) і Давид Діанський (пом. бл. 1209). Останній вчив про вічність та нетварність матерії. Завершенням періоду ранньої схоластики у французькій філософії є енциклопедія «Велике дзеркало (світу)» Вінцента з Бове.
Вінцент з Бове (1190–1264) — французький схоласт, домініканський монах. Його праця «Велике дзеркало (світу)», що складалася з чотирьох частин («Дзеркало науки», «Дзеркало історії», «Дзеркало єства» та «Дзеркало благочестя») є енциклопедією середньовічного знання.
Новий час (XV–XVII ст.) Після того, як гуманізм похитнув основи схоластики (яка, однак, ще довго утримувалася у французькій Філософії), в XV ст. з'являється нова філософія, поширювана гуманістами Фабером Стапуленсом (пом. 1537) і Карлом Бовілем (пом. 1553), що перебували під впливом Миколи Кузанського, і філософом Жаном Боденом. Під впливом афористичної манери письма Еразма Ротердамського і Френсіса Бекона розвивається стиль, яким пізніше писали французькі моралісти, що зробили свій внесок у французьку філософію. Серед антисхоластичних мислителів природного або натурфілософського напряму потрібно назвати в першу чергу Марена Мерсенна та П'єра Гассенді.
Розквіт французької філософії почався з появи першої філософської системи Нового часу — системи Рене Декарта (1596–1650). Найвідоміші його твори: «Правила для керування розумом», «Міркування про метод». Декарт розвиває вчення про метод в чотирьох правилах: Не приймати нічого на віру; Розділяти проблему на стільки частин, на скільки це можливо; Розташовувати свої думки від простих до найбільш важких для пізнання; На кожному етапі робити певні огляди, щоб бути впевненим що нічого не пропущено. Основні методологічні процедури Декарта — декартівський сумнів «Мислю, отже існую» (лат. Cogito, ergo sum) та раціональна дедукція. Ця система стала предметом дискусій в Європі, а у Франції з'явилися її численні видозміни.
Видатний французький філософ, письменник, фізик, математик Блез Паскаль (1623–1662) продовжує лінію раціоналізму у Франції. Він представив французький тип мислення в шляхетній формі. Він виступав за створення нової науки проти схоластики та використовував математичний метод, як найдосконаліший метод. Писав про логіку і доводи серця, тим самим передбачаючи ірраціоналістичну тенденцію в філософії.
Соціальна та політична проблематика у французькій філософії цього часу представлена Жаном Боденом (1530–1596) французьким філософом та юристом. Він розробив оригінальну теорію абсолютизму, був теоретиком історії як науки. Головна праця «Шість книг про республіку» (1576).
Мішель Монтень (1533–1592) — мораліст, скептик і стоїк за світоглядними переконаннями. Був радником парламенту в м. Бордо, пізніше король призначив його мером Бордо. Основна ознака філософії Монтеня — її світська, земна спрямованість. Вся дослідницька діяльність Монтеня була спрямована на виконання найфундаментальнішого із стародавніх принципів: «Пізнай себе». Створив новий, досконалий за формою спосіб рефлексії, що став зразком для французької філософії. Монтенєвські «Проби» (інший варіант перекладу «Досвіди») — не є абстрактно-філософським опусом, яких було так багато в епоху Середньовіччя. Загострений психологізм, настирлива зацікавленість власним «я», як і до особистості інших людей в їх повсякденному житті, знайшли свою адекватну форму в монтенєвських есе. Відомий як гострий критик звичаїв свого часу.
П'єр Гассенді (1592–1655) — французький філософ, математик астроном, і механік. Намагався оновити атомізм Демокріта і етику Епікура. Гассенді розробив послідовну систему сенсуалістського вчення про пізнання, яке спирається на формулу: «Немає нічого в розумі, чого раніше не було б в почутті».
Просвітництво (XVIII ст.)
Францію XVIII ст. характеризують величезна кількість ідейних пошуків, наукових творчих подвигів та ціла низка політичних подій. Під впливом англійської філософії Франція в XVIII ст. стала класичною країною Просвітництва.
Французький матеріалізм У другій половині XVIII століття просвітницький рух набув широкого демократичного розмаху. Стали говорити про появу у Франції цілої «партії філософів» — передових мислителів, вчених і письменників, які згуртувалися навколо видання «Енциклопедії», головним редактором та організатором якої був Дені Дідро. «Енциклопедія» — перший твір, що систематизував наукове знання того часу, не лише доступ до знань, це структуроване й упорядковане знання. У виданні брали участь французькі мислителі просвітники Д'Аламбер, Монтеск'є, Вольтер, Руссо та ін. Енциклопедисти прагнули створити коло освічених людей, які мали б між собою розвивати нові форми суспільного життя.
Провідна роль у цій «партії філософів», поряд з Дідро, належала Гельвецію, Гольбаху, а також Ламетрі. Вони створили досить розвинену форму матеріалізму, що зробила вплив на наступні покоління філософів і філософські школи.
Традиційно виділяють дві форми французького матеріалізму: ранню деїстичну (Вольтер, Монтеск'є, Кондільяк, Руссо, Кондорсе) атеїстичну (Мельє, Ламетрі, Дідро, Гельвецій, Гольбах). В деїстичній формі поєднуються матеріалістичні та антиклерикальні ідеї французької філософії з досягненнями англійської філософії та природознавства. В цілому деїстичний матеріалізм — яскраве вираження механіцизму та метафізичності. Деїсти не могли повністю порвати з релігією, але їх войовничий антиклерикалізм об'єктивно сприяв підриву релігійного світогляду та появи атеїстичного матеріалізму.
Вольтер (1694–1778) — французький філософ просвітитель, вчений, публіцист. Прихильник концепції суспільної угоди. Головні філософські праці «Філософські листи», «Трактат про метафізику», «Філософський словник», «Кандід» та інші. Невтомний і нещадний ворог церкви, Вольтер був разом з тим ворогом атеїзму. Вольтер викривав церкву як захисницю привілеїв панівного класу, оплот фанатизму і нетерпимості, ворога науки і освітиВольтер\\ Философский энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983..
Шарль-Луї де Монтеск'є (1689–1755) — французький правник, філософ, письменник і політичний мислитель. Написав твір «Про дух законів» (1748), що справив величезний вплив на політичну думку в Європі та Америці. Є одним з авторів теорії розподілу влади в державі. В «Перських листах» критикував абсолютизм та марновірство.
Етьєн Бонно де Кондільяк (1715–1780) — абат, французький філософ. Відомий представник сенсуалізму. Вплинув на англійський емпіризм. Основні твори «Досвід про походження знань людей», «Трактат про системи», «Трактат про відчуття».
Жан-Жак Руссо (1712–1778) французький мислитель. Став відомим завдяки трактату «Про причини нерівності», книгам «Юлія, або Нова Елоїза», «Про суспільний договір».
Атеїстичний матеріалізм
Дені Дідро (1713–1784) французький філософ. В праці «Філософські думки» (1741) мислитель остаточно пориває з християнством і переходить на позиції деїзму, пронизаного матеріалістичними ідеями. Найважливіші філософські праці — «Розмова д'Аламбера з Дідро», «Філософські принципи матерії і руху». Основна заслуга Дідро — керівництво виданням «Енциклопедії».
Жюльєн Офре Ламетрі (1709–1751) — французький філософ. Проголошує матеріалізм найправильнішим філософським напрямом, ворожим спіритуалізму і релігії. В роботі «Людина-машина» (1747) людину зводив до машини, подібної до часового механізму.
Поль-Анрі Гольбах (1723–1789) французький філософ, за походженням німецький барон. Підсумовує важливіші онтологічні проблеми — матерії і руху, простору і часу, причинності і випадковості, необхідності тощо. Його будинок став своєрідною штаб-квартирою відомих французьких просвітителів. Основна праця — «Система природи» отримала назву «Кодекс матеріалізму і атеїзму XVIII ст.» Гольбах вважав, що лише «незнання природи породило богів», тоді пізнання природи «повинно їх знищити».
Ці ідеї в тій чи іншій мірі вплинули на Велику Французьку революцію(1789 р.).
XIX ст. XIX століття для Франції характерне інтенсивним та гранично гострим характером історичних перипетій. Це наклало найсильніший відбиток на все ідеологічне життя країни, в тому числі і на філософію. Філософія в цей час знаходилась під контролем держави. Майже всі французькі філософи XIX ст. — це державні службовці, які працювали викладачами в середніх та вищих навчальних закладах. Соціальний утопізм Значна кількість положень французьких матеріалістів стала основою французького утопічного соціалізму.
Клод Анрі де Сен-Сімон (1760–1825) — найвідомішим з утопічних соціалістів Франції, філософ, соціолог, засновник школи утопічного соціалізму. Анрі Сен-Сімон відомий своїм висловом «Кожному по його здібностям, кожному — за його працею». Принцип ідеології утопічного соціалізму — рівність, свобода і прогрес, а також любов людини до людини. Основні твори: «Про промислову систему» (1822), «Катехізис промисловців» (1824), «Нове християнство» (1825).