Лора́н Гарньє́ (фр. Laurent Garnier, народився 1 лютого 1966 р. в Булонь-Біянкур, недалеко від Парижа) — французький техно-музикант, продюсер та діджей, співзасновник лейблу F-Communications, радіоведучий.
Дитинство Лоран Гарньє народився 1 лютого 1966 р. в передмісті Парижа. Його батько торгував на ярмарку, а мати була перукарем. Атракціони були справжньою сімейною справою, якою родина Гарньє займалася майже сто років. Все дитинство Лоран провів у роз'їздах. Він навіть працював деякий час у свого батька продавцем квитків.
З семи років Лоран цікавився нічним життям і модою. Дуже часто він влаштовував «вечірки» у власній кімнаті. Вже тоді завдяки другу батька, який очолював найбільший лейбл CBS, Лоран отримував рідкісні альбоми та сингли на вінілі.
Наприкінці 70-х старший брат почав брати Гарньє з собою в паризькі клуби. Тоді Лоран зрозумів, що його покликання у житті - музика та нічне життя. Його також цікавив зв'язок між музикою і модою. Незабаром він зміг зануритися і в світ моди, підробляючи в перукарні своєї матері.
До 16 років Лоран відкрив для себе музичне програмування. Він почав поступово консультуватися у діджеїв. Зібравши кілька невеликих мікрофонів в імпровізованій домашній студії, Лоран став записувати танцювальні треки, які потім об'єднував в ланцюжок, виробляючи свій власний стиль.
У цей час батьки занепокоїлися, що їх син не зможе забезпечити себе, і наполягали, щоб він пішов вчитися. Лоран поступив на дворічні курси ресторанної справи. У 18 років (1984 р.) він залишив домівку і пішов працювати офіціантом у французькому посольстві в Лондоні. Через півтора року Гарньє переїхав до Манчестера. Перші спроби в музиці Через кілька місяців після приїзду в Манчестер Лоран став працювати діджеєм. У 1987 р. музикант почав грати на вечірках «Zumbar» в одному з найвпливовіших клубів Англії «Hacienda», який був центром танцювального життя Манчестера. Саме в «Hacienda» Гарньє познайомитися з резидентом клубу Майком Пікерінгом (Mike Pickering), майбутнім фронтменом знаменитого колективу M People. Разом з ним Лоран, який виступав у клубі під псевдонімом DJ Pedro, почав змішувати чикаго хауз та детройт техно. Гарньє - перший європеєць, який грав американський хауз на території Великої Британії. Його напрацювання в «Hacienda» надихнули The Stone Roses і Happy Mondays на додавання ритмів хауза в рок-музику.
Саме в цей період у Гарньє були проблеми з наркотиками. Прибувши до Великої Британії і влаштувавшись на роботу, він почав серйозно вживати амфетаміни. Через це став сліпнути, втрачати свідомість і пам’ять. Через деякий час Лоран зміг відмовитись від наркотиків. На сьогоднішній день Гарньє одружений (весілля відбулося в 1997 р.) і має сина, якого назвали Артуром, на честь знаменитого нью-йоркського звукорежисера Артура Бейкера.
У 1988 році Лоран покинув Манчестер та поїхав до Франції, щоб відслужити в армії. Відразу після армії вирушив до США. Тут Гарньє потрапив на танцювальну сцену Нью-Йорку, яку очолював Френкі Наклз (Frankie Knuckles), винахідник хауз-музики.
Наприкінці 80-х рр. Лоран Гарньє вирішив повернутися до Франції, аби розвивати клубну музику. У 1990 р. Гарньє записує у Парижі під псевдонімом French Connection трек «Who cares?».
У столиці він грає у клубах «Le Palace» та «Le Boy». Через декілька місяців Гарньє став найпопулярнішим діджеєм Парижу. Лоран постійно продовжує відкривати для себе нові тенденції: техно, транс, гоа, ембієнт, хауз, джангл і диско.
Незабаром Гарньє став отримувати призи і титули, його обирали найкращим діджеєм кілька років поспіль. Реакція британської преси після треків «Acid Eiffel» і «Wake Up» на вечірках у Rex Club (Париж) та l'An-fer (Діжон) була миттєвою. «Wake Up», назва якого походить від назви знаменитих техно-вечірок, які Гарньє влаштовував в клубі Rex, потрапив у національний хіт-парад. «Acid Eiffel», у свою чергу, випустив Детройтський техно-лейбл Transmat у США.
Саме ці роботи проклали шлях для серії альбомів. Лорана Гарньє називають не просто талановитим діджеєм, а й обдарованим музикантом. Крім власних семплів він створює ремікси з творів таких відомих авторів, як Мобі або Жан-Мішель Жарр.
F-Communications У 1994 р. разом з Еріком Мораном (Eric Morand) Лоран Гарньє створює лейбл F-Communications. Вони відкрили такі імена, як St. Germain, Llorca, Jori Hullkonen, Mr. Oizo. У каталозі лейбла можна відшукати всі жанри і підстилі електронної музики: діп-хауз, техно, електро, ейсид-джаз, ембієнт, навіть хардкор. На всіх релізах лейбла є слоган "Електронна музика без кордонів".
Лоран познайомився з Еріком у 1991 р. Моранд працював у найбільшому французькому лейблі FNAC. Через деякий час Гарньє, перший музикант танцювального напрямку, теж уклав контракт з цим лейблом. Але співпраця Гарньє і FNAC була недовгою. У 1992 р. закладаються основи майбутнього F-Communications, коли Моранд і Гарньє знайомляться з Людовиком Наварре (відомішим своїм проектом St. Germain) і ще одним французьким техно-музикантом Shazz. F-Communications відкрили у квітні 1994 р.
Першим релізом лейбла був трек, записаний спільними зусиллями Гарньє з німецьким діджеєм Паскалем. Проект називався Desert Storm, а трек - "Dune". Дебютний альбом Людовика Наварре "Boulevard", який той записав під псевдонімом St. Germain, був одним з найважливіших релізів лейблу. Наварре, отримавши дуже вигідну пропозицію від відомого джазового лейбла Blue Note, незабаром покинув F-Communication. Пізніше славу «нового St. Germain» заслужив Llorca, який випустив альбом "Newcomer".
Всі альбоми Лорана Гарньє, окрім останніх, виходили на лейблі F-Communication. Лейбл зробив відомими таких виконавців як Mr Oizo, St Germain, Jori Hulkkonen, AlexKid and Scan X.
У 2009 р. F-Communications призупинив свою діяльність. Альбоми Перші успішні альбоми У жовтні 1994 р. Гарньє випустив дебютний альбом під назвою «Shot in the Dark». Альбом розійшовся в кількості 70000 копій в 20 країнах. Відразу після виходу Гарньє запрошують виступити в програмі «Peel Sessions» на BBC Radio 1.
Молодий діджей робить фурор на British Dance Music Awards, отримавши вищу оцінку в категоріях «Найкращий діджей», «Найкращий музикант/продюсер», «Найкращий лейбл» (лейбл F-Communication) і «Найкращий клуб» (вечірки «Wake Up» в паризькому клубі Rex). У цьому ж році Лоран виграє в номінації «Найкращий закордонний діджей» на думку англійського журналу Muzik.
У 1996 р. на лейблі Never Records випускає альбом для Сполучених Штатів Америки «Raw Works».
У квітні 1997 р. виходить другий альбом музиканта «30» (названий на честь 30-річчя). Альбом записаний в домашній студії Гарньє Wake Up Lab, розташованій на околицях Парижа. Цього разу він експериментує з джазом, репом, фанком і реггі (трек «For Max»). У «30» увійшов один з найбільш продаваних синглів «Crispy Bacon» (пізніше став саундтреком до фільму «99 франків»). Також Гарньє намагався поєднати свою любов до моди і музики. Він регулярно працює над саундтреками до показів модельєрів Kenzo та Jean Charles de Castelbajac. За «30» Гарньє отримує премію «Музичні перемоги», а 20 лютого 1998 р. на Victoires de la Musique стає лауреатом в номінації «Найкращий французький танцювальний альбом року». Організатори церемонії вперше включили категорію «танцювальна музика» у голосування. Під час церемонії він виконав наживо «Acid Eiffel» за підтримки скрипки і перкусії.
У вересні 1998 р. Лоран виступає на головній арені першого паризького техно-фестивалю перед 100000-ю аудиторією, де відпрацьовує на 12-годинному техно-марафоні "Minuit/Midi".
Світова популярність У травні 1998 р. Лоран влаштував міні-тур, взявши участь у всіх великих техно-та електро-подіях літа, включаючи фестивалі Sonar у Барселоні, Astropolis в Британії і Boréalis в Монпельє. 17 вересня Гарньє в концертній залі Olympia в Парижі в компанії 14 танцюристів і музикантів вперше грав власну музику вживу.
У цьому ж році він випускає «Early Works» - компіляцію ранніх робіт. Він гастролює у США, Японії, Австралії, Європі.
У лютому 2000 р. Лоран створює альбом «Unreasonable Behaviour». У нього увійшла одна з найпопулярніших композицій «The Man with the Red Face»Живий виступ з «The Man with the Red Face». Трек був названий на честь Філіппа Надо (Philippe Naudaud) – саксофоніста, який брав участь у живих виступах Гарньє, і чиє обличчя під час гри ставало червоним від напруги. Паралельно Гарньє відкриває власний сайт в інтернеті. «Unreasonable behaviour» привернув увагу світової музичної преси. До цього такої уваги удостоювався лише Квентін Дюпьє (відоміший під псевдонімом Mr. Oizo) зі своїм хітом "Flat Beat", який продався у величезній кількості.
Восени 2003 р. лейбл F-Communications випустив реліз «Excess Luggage», що представляє міні-ретроспективу творчості Лорана Гарньє. Це збірка з п'яти міксів, записаних в період між травнем 1998 р. і травнем 2002 р.
У 2004 р. разом з Джеффом Міллсом влаштовує спільний європейський тур "Expect the unexpected".
Студійні альбоми У 2005 р. з'являється перший студійний альбом «The Cloud Making Machine», записаний разом з норвезьким джазовим піаністом Буге Вессельтофтом (Bugge Wesseltoft) та туніським співаком Дхафером Юсефом. У 2006 р. – «Retrospective 1994 – 2006» - підбірка найкращих власних робіт, реміксів та композицій, які раніше не звучали. У концертній залі Лувра Гарньє виступає з програмою "Duos Ephemeres".
У 2007 р. випускає концертний альбом «Public Outburst» - збірку, до якої увійшли авторські треки та ремікси, а також фрагменти живих виступів Гарньє з Вессельтофтом та Бенджаміном Ріппертом (Benjamin Rippert). Диск включає 7 треків, два з яких - «63» и «The Battle» - раніше не публікувалися, а також два відео-фрагменти на окремому диску.
У 2009 р. на лейблі [PIAS] Recordings виходить альбом «Tales Of A Kleptomaniac». У створенні альбому взяли участь інструменталісти Філіпп Надо та Бенджамін Ріпперт, які вже допомагали у "Public Outburst". На підтримку альбому Лоран Гарньє почав світове турне. «Tales Of A Kleptomaniac» виявився одним з найбільш успішних. 13 березня 2010 р. музикант завершив турне концертом у залі Плейєль. DVD вийшов у 2011 р. Електрошок У 2003 р. видавництво Flammarion опублікувало автобіографічну книгу Лорана Гарньє «Електрошок» (фр. Electrochoc). Книга написана в співавторстві з журналістом Давидом Брен-Ламбером (David Brun-Lambert), який не мав жодного стосунку до техно-бізнесу.
Музикант розповідає епічну історію техно-культури через власний досвід та спогади. Книга відображає клубне життя Європи і Америки, ключові моменти, культові постаті, а також стилі хауз, техно, транс, хардкор, нью-біт, хіп-хоп, секрети майстерності діджея. «Електрошок» стала хітом, була перекладена іспанською, німецькою, японською та хорватською мовами.
У листопаді 2005 р. Видавничий Дім «Флюїд» випустив книгу російською мовою. 29 жовтня 2005 р. в Москві відбулася презентація російського видання, де крім самого Лорана Гарньє були присутні Крістіан Поле (директор клубу Rex) і Ерік Моран. Також Лоран Гарньє відіграв спеціальний шестигодинний мікс в клубі "Місто" (Москва).
У 2011 р. англійською мовою був створений цифровий реліз книги «Електрошок». За мотивами автобіографії написано сценарій, за яким планують знімати повноцінний фільм.
Діджей на радіо Мати власне радіо – дитяча мрія Лорана. У 14 років він брав участь в організації піратської радіостанції "Radio Teenager". Він записував з інших піратських станцій треки англійських і американських музикантів і програвав у себе в шоу. Пізніше Лоран був програмним директором паризького радіо "Nova", після чого пішов з цієї посади, оскільки станція поміняла орієнтири на більш комерційну музику.
Музична еклектика складає основу ефірів Лорана Гарньє на радіо. На початку 90-х рр.. музикант став працювати на Radio FG, Maxximum та Radio Nova, де він протягом 18 років залишався важливим елементом. У 2003 р. він створив власне радіо у мережі інтернет, яке працює 24 години на добу. PBB розшифровується як Pedro’s Broadcasting Basement, де Педро – псевдонім Гарньє.