Напад на Мерс-ель-Кебір (, ) — напад британської ескадри на французькі військові кораблі, які перебували на військово-морській базі (ВМБ) Мерс-ель-Кебір, поблизу Орана (Алжир) у Північній Африці, що стався 3 липня 1940 року, під час Другої світової війни. Напад був частиною операції «Катапульта», спланованої, щоб запобігти захопленню кораблів французьких ВМС Німеччиною та Італією після Комп'єнського перемир'я.

Голова режиму Віші маршал Петен і командувач флоту адмірал Дарлан неодноразово заявляли, що жоден корабель не дістанеться Німеччині. Але британці дуже побоювалися, що військовий флот Франції потрапить до рук ворога. 3 липня 1940 британська ескадра у складі авіаносця «Арк Роял», лінійного крейсера «Гуд», лінкорів «Веліант», «Резолюшн», двох крейсерів та 11 есмінців під командуванням віце-адмірала Сомервіля з'явилася на рейді ВМБ Мерс-ель-Кебір.

На французькій базі на той час перебували лінкори «Дюнкерк», «Страсбург», «Прованс», «Бретань», гідроавіаносець «Командан Тест» та шість лідерів. Французькому віце-адміралу було передано ультиматум, за яким французькі сили мусили протягом шести годин приєднатися до британських, або перейти зі зменшеними екіпажами до британських портів, чи самозатопитися. Адмірал Женсуль відхилив ці пропозиції, тому близько 18-ї години британські лінкори відкрили вогонь. «Страсбургу» з кількома лідерами вдалося прорватися до Тулона. Пошкоджені лінкори «Дюнкерк» і «Прованс» та лідер «Могадор» викинулися на мілину. Лінкор «Бретань» вибухнув та затонув.

6 липня, після того як французи оголосили, що «Дюнкерк» за кілька днів буде готовий вийти в море, британські торпедоносці з авіаносця «Арк Роял» атакували його знову. Дві торпеди влучили в сторожовий корабель, який стояв біля борту «Дюнкерка» і викликали детонацію глибинних бомб на ньому. Потужний вибух розірвав правий борт «Дюнкерка» на 40-метровій довжині й лінкор ліг на дно.

Під час бойових дій 3 та 6 липня 1940 року загинуло 1297 французів та близько 350 отримали поранення. Втрати британців становили шість літаків та два льотчики.

Передумови Поразка у Дюнкеркській операції та неспроможність французьких військ налагодити оборону врешті-решт призвели до капітуляції Франції. Британська влада, втративши союзника, самотужки почала організацію оборони Британських островів. Важливим викликом для безпеки Великої Британії була подальша доля французького флоту. Британський флот був сильнішим за сукупний флот Італії та Німеччини. Але в разі захоплення сучасних французьких кораблів, флоти країн Осі знівелювали б перевагу Королівського флоту. Тому британці не могли дозволити перехід бодай частини французького флоту під контроль ворога. Під час зустрічі в Бордо 18 червня 1940 року головнокомандувач французького флоту адмірал Дарлан запевнив Першого морського лорда сера Дадлі Паунда, що французи зроблять усе можливе, аби кораблі залишились французькими, або ж були затоплені чи перейшли до портів Британії та США.

Згідно з умовами франко-німецького перемир'я, флот мав припинити використання зашифрованих повідомлень. Тому, скориставшись часом до набрання чинності перемир'я, Дарлан розіслав флоту останні розпорядження щодо подальших дій. Ще 22 червня, коли обговорювалися умови перемир'я, адмірал розпорядився організувати на кожному кораблі секретну команду, яка мала зруйнувати озброєння та затопити корабель при спробі захопити його німцями. 24 червня, в одному з останніх повідомлень, він роз'яснював свою позицію: Демобілізовані французькі кораблі мали залишатися під французьким прапором, із французькими екіпажами та перебувати у французьких неокупованих портах; Слід було вжити таємних заходів з організації саботажу з метою запобігти спробам будь-яких іноземців використати французькі кораблі; Якщо буде підписано текст франко-німецької угоди, що суперечить першому пункту, без додаткового наказу кораблі мали йти у США або затопитися.

Умови підписаного французами перемир'я дуже занепокоїли британський королівський флот. Восьма стаття франко-німецької угоди про перемир'я й аналогічна дванадцята стаття франко-італійської угоди обумовлювали, що французькі кораблі мали бути роззброєні під контролем країн Осі в портах довоєнної приписки. Тобто, французькі лінкори мали прибути в Брест, зайнятий німецькими військами . Французи провели переговори з німецькою та італійською сторонами про те, щоб демобілізація проводилася в неокупованих портах Франції — Тулоні та африканських портах. Італійці погодилися на ці умови 29 червня, потім вони були прийняті й німецькою стороною. Але інформація про ці домовленості не була своєчасно отримана британським Адміралтейством через ускладнення зв'язку з військово-морським міністерством Франції.

Ще одним приводом для ускладнень було те, що французькою мовою слово «contrôle» застосовувалося в значенні «спостереження», «нагляд», а в англійському ж перекладі — «управління». Британський уряд вважав, що у Німеччини буде можливість захопити французькі кораблі, і тому вирішив провести операцію з нейтралізації французького флоту, яка отримала кодову назву «Катапульта». Захопити французькі кораблі, що перебували в портах Великої Британії та єгипетській Александрії, можна було приховано з берега за допомогою абордажних партій. Однак у французьких портах діяти в такий спосіб було неможливо, і нейтралізація французьких кораблів потребувала проведення переговорів або застосування сили. Найскладнішою видавалася операція з нейтралізації потужного французького з'єднання на базі Мерс-ель-Кебір, де перебували чотири французькі лінкори. Для цього завдання було виділено британське з'єднання «H», що базувалося у Гібралтарі.

Оскільки німці та італійці погодилися з тим, що французькі сили було роззброєно в неокупованих портах, французькі кораблі вже не планували перехід до Британії й почали підготовку до демобілізації. Тим часом британські офіційні особи провели низку зустрічей з керівниками французьких африканських департаментів та командувачами розташованих там військових з'єднань з пропозицією відмовитися підкорятися уряду Віші, перейти на бік Великої Британії і продовжити боротьбу з ворогом. 24 червня 1940 начальник морської станції в Гібралтарі британський адмірал сер зустрівся з адміралом Жансулєм в Мерс-ель-Кебірі на борту французького лінкора «Дюнкерк». У відповідь на пропозицію Норта Жансуль повідомив, що буде підкорятися наказам французького уряду й адмірала Дарлана зокрема. Після чого відкинув будь-які пропозиції про можливий перехід французьких кораблів під британське командування. Разом з тим француз запевнив британського адмірала, що жоден корабель у жодному разі не потрапить до рук ворога, якщо той зважиться його захопити. 26 червня, повернувшись до Гібралтару, Норт отримав від британського Адміралтейства наступне повідомлення: На це Норт, виходячи з бесіди з Жансулєм, дав негативну відповідь.

З'єднання «H»

Західне Середземномор'я було зоною відповідальності французького флоту, тому після капітуляції Франції у Великій Британії виникла потреба закрити прогалину в обороні. Було вирішено сформувати в Гібралтарі оперативну корабельну групу — з'єднання «H». Завдяки зручному розташуванню Гібралтару, з'єднання, що базувалося в ньому, мало можливість у найкоротші терміни досягти центральної частини Середземного моря, прикривати маршрути конвоїв з Фрітауна, а при необхідності — надати допомогу Флоту Метрополії в Північній Атлантиці. В Західному Середземномор'ї, крім протидії флоту Італії, у з'єднання була ще одна складна задача. Необхідно було перешкодити країнам Осі захопити французькі кораблі, що перебували в африканських портах. Під час вибору командувача з'єднанням керувалися двома міркуваннями: по-перше, для ведення переговорів у нього мав бути ранг не нижчий рангу французького адмірала Жансуля; по-друге, за необхідності йому мало вистачити рішучості застосувати силу до колишніх союзників. Після розгляду кандидатур на пост командувача з'єднанням «Н» було призначено віце-адмірала Джеймса Сомервіля, відкликаного з відставки .

Основу з'єднання «Н» склали лінійний крейсер «Гуд», який щойно вийшов з ремонту, та авіаносець «Арк Роял». 18 червня 1940 «Худ» і «Арк Роял» у супроводі 8-ї флотилії есмінців вийшли з Британських островів до Гібралтару, куди прибули 23 червня. 28 червня 1940 адмірал Сомервіль вийшов на крейсері «Аретьюза» з Плімута на Гібралтар з вантажем магнітних мін на борту. 30 червня Сомервіль підняв прапор на лінійному крейсері «Худ». Формування з'єднання «Н» було завершене. До нього, крім «Гуда» й «Арк Рояла», увійшли старі лінкори «Веліент» і «Резолюшн», легкі крейсери «Аретьюза» й «Ентерпрайз» та одинадцять есмінців. Крім надводних кораблів, з'єднанню тимчасово були придані підводні човни «Протеус» і «Пандора».

1 липня 1940 Сомервіль отримав наказ бути готовим до проведення операції «Катапульта» 3 липня. Жансулю слід було передати чотири пропозиції на вибір: продовження війни на боці англійців, репатріація в британському порту, роззброєння кораблів під наглядом англійців або затоплення своїх кораблів. Адмірал Сомервіль надіслав довгого листа до Адміралтейства, в якому переконував не застосовувати силу, адже це призведе до того, що колишні союзники стануть ворогами. Адміралтейство відповіло, що Сомервілю доручену «важку та неприємну місію», але, якщо французи не погодяться на означені умови, він мусить знищити французькі кораблі. Єдиним пом'якшенням стало додання до зазначених пропозицій варіанту, за яким французи могли піти на Антильські острови для подальшої демілітаризації та переходу під контроль США. З'єднання «H» вийшло з Гібралтару о 16:00 2 липня.

Сили сторін

Велика Британія В операції «Катапульта» 3—4 липня 1940 до складу з'єднання «» адмірала Сомервіля входили лінійний крейсер «Гуд», лінкори «Резолюшн» і «Веліант», авіаносець «Арк Ройял», легкі крейсери «Аретьюза» й «Ентерпрайз» та 11 есмінців.