Альфред Гаррійович Шнітке (, , 24 листопада 1934, Енгельс, СРСР — 3 серпня 1998, Гамбург, Німеччина) — радянський композитор, піаніст, теоретик музики і педагог німецького походження, один із найзначніших музичних діячів кінця XX століття.

Біографія Альфред Шнітке народився 24 листопада 1934 року в місті Енгельс у Республіці німців Поволжя (пізніше Саратовська область СРСР). Музична освіта для нього почалася в 1946 році у Відні, куди його батько, перекладач і журналіст, був відряджений після Німецько-радянської війни.

У 1958 році Шнітке закінчив Московську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського по класу композиції Є. К. Голубєва, в 1960 році був прийнятий до Союзу композиторів, у 1961 році закінчив аспірантуру при консерваторії по класу композиції і зайнявся викладацькою діяльністю (інструментування, читання партитур, поліфонія, композиція).

З 1961 по 1972 роки Шнітке викладав у Московській консерваторії. У подальші декілька років заробляв собі на життя в основному написанням музики до фільмів.

У 1990 році композитор разом із сім'єю переїхав до Німеччини. Почав викладати в Гамбурзькій консерваторії.

Останні роки життя Шнітке були ознаменовані різким погіршенням здоров'я. Композитор переніс три інсульти, проте до кінця зберігав творчу активність. Шнітке помер у Гамбурзі 3 серпня 1998 року.

Творчість

Шнітке — головна фігура «радянського музичного авангарду», разом з Е. В. Денисовим і С. А. Губайдуліною. Для його стилю, починаючи з другої половини 1970-х років, характерне поєднання різноманітної сучасної композиторської техніки на основі висунутої ним самим концепції «полістилістики» (видатний музичний аналітик Шнітке неодноразово публікував свої теоретичні нариси, зокрема присвячені Шостаковичу і Стравінському). Відповідно до цієї концепції йдеться про вираження «нової плюралістичної музичної свідомості», яка «у своїй боротьбі з умовностями консервативного і авангардного академізму переступає через найстійкішу умовність, — поняття стилю як стерильно чистого явища». Як основні форми прояву цієї тенденції виділяються принцип цитування і принцип алюзії (стилістичного натяку, гри в стиль).

Полістилістика дозволяє інтеграцію «низького» і «високого», «банального» і «вишуканого». «Суб'єктивна пристрасність авторського висловлення підкріплюється документальною об'єктивністю музичної реальності, представленої не тільки індивідуально-відображено, але і цитатно».

Це висловлювання композитора (що відноситься до початку 1970-х років) найкращим чином описує той стиль, в якому він працював до кінця своїх днів. Воно пояснює і причину, за якою серед усіх радянських авангардистів Шнітке користувався найбільшою популярністю як в Росії, так і на Заході: включення «чужого слова» робило музику доступнішою слухачеві, а публіцистичний пафос багатьох творів композитора додатково підсилював цю якість. Крім того, у творах композитора часто відчутне «театральне» начало, що, можливо, йде від його роботи в прикладних жанрах і повідомляє музиці характер «звукового дизайну» — ніби коментаря до якоїсь події.

Творча спадщина

Опери Життя з ідіотом (1991) Історія доктора Фаустуса (1991—1994)

Балети Лабіринти (1971) Пер Ґюнт (1986)

Хорові твори Кантата «Пісні про війну і мир» (1960) Реквієм (1974—1975) 12 Покаянних псалмів Концерт для хору

Симфонічні твори 9 симфоній: 1-ша Симфонія (1972—1974, чотири частини) 2-га Симфонія (1979—1980, шість частин), «St. Florian» 3-тя Симфонія (1981, чотири частини) 4-та Симфонія (1984), для Солістів, камерного хору та камерного оркестру (Text: Ave Maria), 5-та Симфонія (1988) = Concerto Grosso № 4 6-та Симфонія (1992, чотири частини) 7-ма Симфонія (1993, три частини) 8-ма Симфонія (1994) 9-та Симфонія (1996—1998) (незакінчена)

Шість кончерто гроссо: Concerto grosso № 1 для двох скрипок, клавесину, підготовленого фортепіано та струнного оркестру (1977) Concerto grosso № 2 для скрипки, віолончелі та симфонічного оркестру (1981—1982) Concerto grosso № 3 для двох скрипок, клавесину та 14 струнних (1985) Concerto grosso № 4 (Симфонія № 5) (1988) Concerto grosso № 5 для скрипки, симфонічного оркестру та фортепіано (за сценою) (1991) Concerto grosso № 6 для скрипки, фортепіано та струнного оркестру (1993)

Чотири афоризми для оркестру Камерна музика Pianissimo для оркестру (1968) Passacaglia для оркестру (1979—1980) Чотири афоризми для оркестру (1988) Монолог для альта і смичкового оркестру (1989)

Концерти для інструментів соло з оркестром I Концерт для скрипки з оркестром (1957) II Концерт для скрипки з камерним оркестром (1966) III Концерт для скрипки з камерним оркестром (1978) IV Концерт для скрипки з оркестром (1984) I Концерт для віолончелі з оркестром (1985—1986) II Концерт для віолончелі з оркестром (1990) I Концерт для фортепіано з оркестром (1960) Концерт для фортепіано зі струнним оркестром (1979) Концерт для альта з оркестром (1985) Потрійний концерт скрипки, альта, віолончелі та струнного оркестру Варіації на один акорд

Вокально-інструментальні твори Три вірші М. Цвєтаєвої для мецо-сопрано і фортепіано (1965) Реквієм (1975) Der Sonnengesang des Franz von Assisi (німецький переклад віршів Франциск Ассізького) для двох мішаних хорів і шести інструментів (1976) Seid Nüchtern und Wachet... ("Історія доктора Йоганна Фауста"), кантата (1983) Lux aeterna для мішаного хору та оркестру (1994)

Електронна музика "Потік" для синтезатора АНС

Камерні твори I Струнний квартет (1966) II Струнний квартет (1980) III Струнний квартет (1983) IV Струнний квартет (1989) Гімни I—IV для віолончелі з камерним ансамблем (1974—1979) Соната для скрипки і ф-но (1963) 3 сонати для ф-но (1985—1992) Фуга для скрипки соло(1953) Струнне тріо (1985) Фортепіанний квартет (1988) Імпровізація для віолончеолі (1993)

Музика до кінофільмів 1962 — Вступление 1963—1964 — Выборгская сторона 1965 — Похождения зубного врача 1966 — Дневные звёзды 1967 — Дом И Хозяин 1967 — Комиссар 1967—1987 — Ангел (к/а «Начало неведомого века», новелла первая) 1968 — Шестое июля 1969 — Ночной звонок 1970 — Белорусский вокзал 1970 — Дядя Ваня 1970 — Спорт, спорт, спорт 1970 — Чайка 1971 — Ти і я 1972 — Горячий снег 1972 — На углу Арбата и улицы Бубулинас 1972 — Право на прыжок 1973 — Города и годы 1974 — Выбор цели 1974 — Осень 1974—1981 — Агония 1975 — Рикки-Тикки-Тави 1976 — Білий пароплав 1976 — Восхождение 1976 — Повесть о неизвестном актёре 1976 — Приключения Травки 1976 — Сказ про то, как царь Пётр арапа женил 1977 — Счёт человеческий 1978 — Отец Сергий 1979 — Маленькие трагедии 1979 — Фантазии Фарятьева 1979 — Экипаж 1981 — Звездопад 1981 — Крепыш 1982 — Прощание 1982 — Казка мандрів 1984 — Мёртвые души 1985 — Любимец публики 1988 — Шаг 1989 — Иной 1989 — Посетитель музея 1990 — Сфинкс 1990 — Воспоминания без даты 1992 — Присутствие 1993 — Владимир Святой 1994 — Мастер и Маргарита 1996 — Страх 1996 — Черное и белое

Див. також 30836 Шніттке — астероїд, названий на честь композитора.

Примітки

Джерела http://www.krugosvet.ru/articles/73/1007395/1007395a1.htm

Бібліографія Беседы с Альфредом Шнитке. М., 1994 Дмитрий Шульгин, 1993, Годы неизвестности Альфреда Шнитке (Беседы с композитором), Москва, Деловая Лига, ISBN 5-86183-004-5. Jürgen Köchel (Hrsg.), 1994, Alfred Schnittke zum 60. Geburtstag. Eine Festschrift, Hamburg, Sikorski, ISBN 3-920880-53-6. Alexander Ivashkin, 1996, Alfred Schnittke, London, Phaidon Press, ISBN 0-71483-169-7. Alfred Schnittke, 1998, Über das Leben und die Musik. Gespräche mit Alexander Iwaschkin, München, Econ, ISBN 3-430-18033-3. Alfred Schnittke, Alexander Ivashkin, 2002, A Schnittke Reader, Bloomington, Indiana University Press, ISBN 0-25333-818-2. Александр Ивашкин, Альфред Шнитке, 2003, Беседы с Альфредом Шнитке, Москва, Классика-XXI, ISBN 5-89817-051-0. Maria Kostakeva, 2005, Im Strom der Zeiten und der Welten. Das Spätwerk von Alfred Schnittke, Saarbrücken, Pfau, ISBN 3-89727-279-2.