Борис Миколайович Петров (; , Смоленськ - ) — російський радянський вчений у галузі автоматичного управління, академік АН СРСР (1960; член-кореспондент 1953), Віце-президент АН СРСР, Герой Соціалістичної Праці (1969). Один з основоположників радянської космонавтики, який працював у тісному контакті з провідними діячами радянського ракетобудування і космонавтики — С.П.Корольовим , В.П.Глушком, М.К.Янгелем, В.М.Челомеєм, В.Ф.Уткіним, М.Ф.Решетньовим, В.П.Мішиним, М.О.Пілюгіним.

Біографія

Народився у Смоленську. Батько працював бухгалтером, помер в 1929 році. Мати — лікар, загинула в 1919 році, заразившись висипним тифом під час боротьби з епідемією. У 1939 році Борис закінчив Московський енергетичний інститут.

У 1940-1946 працював старшим науковим співробітником Інституту автоматики і телемеханіки. У 1945 отримав ступінь доктора технічних наук, минаючи ступінь кандидата наук.

У 1947-1951 — директор Інституту проблем управління АН СРСР. З 1951 завідувач відділом Інституту проблем управління АН СРСР.

З 1948 професор Московського авіаційного інституту, з 1950 — завідувач кафедрою Московського авіаційного інституту.

У 1953 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР, від 1960 — академік АН СРСР. З 1963 — академік-секретар Відділення механіки і процесів управління АН СРСР. З 1966 голова Ради з міжнародної співпраці в галузі дослідження і використання космічного простору при АН СРСР («Інтеркосмос»). З 1979 — віце-президент АН СРСР.

Дійсний член Міжнародної академії астронавтики (1971), член Чехословацької, Угорської, Болгарської та Польської академій наук.

Головний редактор журналу «Известия АН СРСР. Техническая кибернетика» (нині «Известия Академии наук. Теория и системы управления»), член редколегій інших журналів.

Наукова діяльність Основні праці з теорії автоматичного регулювання, теорії інваріантності систем автоматичного управління, самоналагоджувальних систем, інформаційних проблем теорії управління, систем автоматичного управління рухомими об'єктами. Результати, отримані Петровим в теорії автоматичного управління складними об'єктами, знайшли широке застосування в ракетно-космічній техніці.

Створив метод структурних перетворень схем автоматичних систем і розробив відповідний математичний апарат — алгебру структурних перетворень. Провів глибокі дослідження в області методів інтегрування нелінійних диференціальних рівнянь («феномен Петрова»). Встановив межі застосування методу Чаплигіна.

Один з основоположників теорії інваріантності систем управління. Сформулював критерій фізичної реалізованості умов інваріантності — принцип двоканальності Петрова.

1950-1960-ті роки: поставив і провів дослідження в області теорії і практики нелінійних сервомеханізмів. Разом з учнями розвинув методи розрахунку і дослідження сервомеханізмів і здійснив передачу результатів спеціалізованим КБ для подальшої реалізації. З 1955 року керував розробкою методів побудови нелінійних систем управління із змінною структурою, розвитком методів синтезу та аналізу таких систем. У 1957 році очолив роботи з теорії, проектування і створення безпошукових самоналагоджувальних систем (адаптивних систем з моделлю). Керував розробкою і створенням адаптивних систем управління для деяких класів ракет Головного конструктора І.С.Селезньова. Надалі розробляв новий перспективний напрям — теорію координатно-параметричного управління. 1950-ті роки: працював спільно з академіком С. П. Корольовим над системами регулювання для першої міжконтинентальної балістичної ракети Р-7. Часто брав участь як консультант на засіданнях ради Головних конструкторів, очолюваної С. П. Корольовим. У 1950-1951 роках спільно з співробітниками отримав перші конструктивні результати в дослідженні динаміки рідинних ракетних двигунів (РРД) та його електронному аналоговому моделюванні.

Публікації Автор близько 200 публіцистичних і науково-популярних статей з великих наукових проблем, пов'язаним з розвитком автоматики, обчислювальної техніки, автоматизації експерименту, програмного керування космічними дослідженнями.

Теория автоматического регулирования, кн. 1 и 2, М., 1967 (соавтор); Орбитальные станции и изучение Земли из космоса, "Вестник АН СССР", 1970, № 10; Оценка точности систем управления космическими объектами, в сборнике: Управление космическими аппаратами и кораблями, М., 1971 (соавтор); Адаптивное координатно-параметрическое управление летательными аппаратами, в сборнике: Управление в космосе, т. 1, М., 1972 (соавтор)

Здійснив наукову і громадянську реабілітацію професора Г. В. Щипанова, що піддався в 1939-1940 роках нищівній критиці за статтю з інваріантності.

Нагороди Герой Соціалістичної Праці (1969) Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден Червоної Зірки Ленінська премія (1966) Державна премія СРСР (1972) Золота медаль Національного центру космічних досліджень Франції

Пам'ять

У листопаді 1980 вийшла постанова Уряду про увічнення пам'яті Б.Н.Петрова У 1983 була випущена поштова марка СРСР, присвячена Петрову Золота медаль імені Б.Н.Петрова (з 1993 — премія) заснована Президією АН СРСР, присуджується за видатні роботи в галузі теорії і систем автоматичного управління, а також в галузі експериментальних досліджень з освоєння космічного простору Меморіальні дошки в пам'ять Бориса Миколайовича Петрова встановлені на будівлях Інституту проблем управління і Московського авіаційного інституту Музей академіка Б.Н.Петрова в середній школі № 20 (Смоленськ) Ім'ям Б.Н.Петрова названі: Площа академіка Петрова ( Москва ). Вулиця академіка Петрова (Смоленськ). Науково-дослідний корабель (Академії наук) імені академіка Б.Н.Петрова Одна з аудиторій Московського авіаційного інституту

Посилання Б. Н. Петров на сайте Института проблем управления имени В. А. Трапезникова. Б. Н. Петров в Энциклопедии космонавтики.