Крем'яне́ць або Кремене́ць — гора, комплексна пам'ятка природи в місті Ізюмі, що в Харківській області. Розташована у південній частині міста, на правому березі річки Сіверський Донець.
Висота гори згідно топографічних мап Генштабу становить 177,4 м над рівнем моря, а поширена в інтернеті цифра 218 - завищена. Складається з крейдяних відкладів, шарів білої крейди, крейдяних пісків, піщаників, піщаниково-глинистих юрських відкладівФедоровский А. С. Геологический очерк Харьковской губернии. — Харьков, 1918. — С. 26.. Час утворення яких приходився на верхньоюрський та крейдовий періоди. Поширені карстові лійки. Поверхня вкрита розрідженою степовою рослинністю (типчак, ковила, ефедра тощо); частково заліснена.
На горі розташована експозиція кам'яних баб, зібраних на території Ізюмщини, а також монумент на честь загиблих у Другій світовій війні. На вершині гори споруджено телевежу.
У районі гори Кременець, де за часів Київської Русі, як припускають, проходив кордон держави, зупинявся князь Ігор Святославич. Ця подія, як припускають, зображена в епізоді літопису «Слово о полку Ігоревім». Татари називали гору «Узун-Курган» («Довга Гора»), звідси, імовірно, отримав назву Ізюмський шлях, яким татари здійснювали набіги на довколишні землі.
Гора Кременець помилково вважається найвищою точкою Харківської області, про це зазначається в багатьох джерелах. При цьому найвища точка області розташована в Золочівському районі - на північний захід від села Лютівка. Це водороздільна ділянка, частина Середньоруської височини максимальна точка якої в межах Харківщини досягає 236,5 метрів.
Походження назви
Крем'янець фігурує у десятках історичних джерел, у тому числі мемуарних, книжкових, довідковихТопографическое описание Харьковского наместничества с историческим предуведомлением о бывших в сей стране в древних времен переменах. — М., 1788. — С. 93.Географическо-статистический словарь Российской империи. Т. 2. — СПб., 1865. — С. 314., публіцистичних, особливо у місцевих періодичних виданнях (газети «Соціалістичне життя», «Радянське життя», «Обрії Ізюмщини», у публікаціях краєзнавців), картографічних, документальних серед архівних фондів України та закордону. Як припускав краєзнавець М. СібільовСібільов М. В. Археологічні пам'ятки на Дінці в зв'язку з походами Володимира Мономаха та Ігоря Сіверського // Археологія. — 1950. — Т. 4. — С. 104., місцевість довкола гори Кременець та сучасного Ізюма згадується в Книзі великому КресленнюКнига большому чертежу или древняя карта Российского государства, поновленная в розряде и списанная в книгу 1627 г. Изд. 2–е. — СПб. : Тип. Императ. акад. наук, 1838. — С. 18.. Кременець згадується в Атласі Слобідсько-Української губерніїАтлас Слободско-Украинской губернии, сочиненный по разделении оной вновь на десять уездов [с планами и описанием губернского города Харькова, уездных городов Валок, Богодухова, Ахтырки, Лебедина, Сум, Змиева, Изюма, Купянска и Волчанска]. М:200 саж. в дм [64х48]. — 1802., відображений у Планах Генерального межування, топографічних картах Шуберта, планах м. Ізюм 1740, 1742, 1782, 1786, 1909 роківБондаренко С. Ізюмщина: краєзнавчий нарис від давнини до сучасності (до 95-ї річниці заснування Ізюмського району). — Слов'янськ, 2018.. Історичні фотознімки Кременця починаючи з 1900-х років зберігаються у фондах Ізюмського краєзнавчого музею, Харківського історичного музею, приватних колекціях, частково були опублікованіХильковский А., Гумбатова Т. Александр Мишон. Фотограф, издатель, кинематографист / А. Хильковский, Т. Гумбатова, В. Миславский, Ш. Омаров. — Х. : Торсінг плюс, 2013. — 208 с.. Авторами фотознімків Кременця першої половини ХХ століття є фотографи О. Мішон, А. Мухін, Г. Денисенко. Відомі матеріали аерофотозйомки та кінозйомки гори у 1943 році. Плани фортифікацій XVII—XVIII століть, розташованих на Кременці частково опублікованіВоротникова И. А., Неделин В. М. Кремли, крепости и укрепленные монастыри Русского государства XV—XVII вв. Т.2: Кн. 1-2: Крепости Юга России. — М.: Индрик, 2016.. У живопису Кременець зображений на полотні О. Кокеля
Відповідно до припущень краєзнавця В. МаркінаМаркин В. Шеломян-Кремянец // Радянське життя. — 1970. — 29 серпня., Кременець вперше в історіографії згадується у Слові о полку Ігоровім під назвою «шеломян»Слово о полку Игореве. — М. — Л., 1950. — С. 14.. Існуюча нині назва гори походить, імовірно, від тюркського ороніма «Узун-Курган», «Узюм-Корган» («Довга Гора») і, як припускаютьГетманец М. Откуда название твое, Изюм? // Красное знамя. — 1982. — 30 мая., топоніма «кермен» (татарська фортеця, імовірно, розташована на вершині гори), що трансформувалися в «Ізюм-Курган» і «Крем'янець»Ткаченко Є. М. Топоніми давньотюркського походження із неізафетним змістом (декілька етимологічних пояснень по топонімії Слобожанщини: Ізюм, Єрик-Ярок, Байрак) // Вісник Дон. нац. ун-ту, сер. Б: гуманітарні науки. — 2013. — Вип. 1-2, т. 1.. Спочатку назва «Крем'янець» застосовувалася не до всієї гори, а лише до верхньої її частини з фортецею («Великий крем'янський город»). У літературі зустрічається в двох варіантах: «Крем'янець» (фіксується в історичних документах XVII століття) і «Кременець» і (іноді також «Кременець-Гора»). Примітно, що місцевим населенням використовується переважно перша назва з наголосом на другий склад, в той час як друга є, імовірно, русифікованим варіантом і притаманна радше довідковим виданням.
У геологічній літературі Кременець вперше зустрічається 1843 року у матеріалах комісії з влаштування шосеГорный журнал. — 1843. — Кн. 5.. 1845 року Кременець детально досліджений Р. Мерчісоном, який склав перший геологічний розріз гориMurchison R. The geology of Russia in Europe and the Ural mountains. Vol. 1. — Paris, 1845. — P 250—252.. Пізніше досліджувалася Борисяком, ГуровимГуров А. Геологические исследования в южной части Харьковской губернии и прилежащих местностях. — Х., 1869. — С. 160., НалівкінимПоследние исследования В. Наливкина в Изюмском уезде // Изв. Геол. ком. — 1900. — Т. 19., Федоровським, ТурлеємТурлей Г. Ф. Корисні копалини Харківщини і сусідніх округ. — Х., 1927., Одарченком, КосмачовимНекос В. Е., Космачева М. В., Космачев В. Г. Методика проведения учебных геолого-географических краеведческих экскурсий. — Х., 1991.. Західна сторона гори демонструє шари цінних з науково-геологічної точки зору юрських і крейдових відкладень (ярусів), а саме: крейди, зеленуватої глини, мергелю, фосфоритів, піщаників, вапняківГуров А. Геологические исследования в южной части Харьковской губернии и прилежащих местностях. — Х., 1869.,, розглядається як наочний посібник у геологічній практиці. На Кременці наприкінці ХІХ століття учнем реального училища було знайдено рештки плезіозавраПрирода и население Слободской Украины. Харьковская губерния. — Х., 1918. — С. 5-36..
Історія
У добу Середньовіччя Кременець слугував орієнтиром для руху степовими шляхами, вказував на Ізюмський перелаз, переправу. Біля підніжжя Кременця здійснювалися переправи військ Мономаха (1111 рік) та Ігоря (1185 рік). У XIV—XVI століттях Кременець знаходився на «татарській» стороні Сіверського Дінця, слугував спостережним пунктом, і, як припускають, можливо, — поштовим постом, дороговказом на татарських сакмах. Під час прокладання водогону в 1920-х років на вершині Кременця був знайдений полірований гранітний камінь із написом: «Повелів зробити це Алі ад Дін син Джемаль ад Діна, сина Алі Таразі, в день 2 шавваля з місяців 734 року»Минуле Ізюма // Всесвіт. — 1927. — № 21. — С. 12., (переклад В. Бартольда), камінь був втрачений, як припускають, 1943 року, під час окупації Ізюма. На думку деяких фахівців цей камінь є свідченням використання Кременця у політиці Узбек-хана
Деякими дослідниками Кременець вважався місцем стародавньої татарської осілостіИсторико-статистическое описание Харьковской епархии: В 3–х т. Т. 1 / Филарет (Д. Г. Гумилевский). — Х., 1858.. У період раннього Нового часу, з середини XVI століття місцевість на лівому березі Сіверського Дінця у підніжжя Кременця колонізувалася Московською державою (влаштовано царський «Звіринець» на лівому березі) і Військом Запорозьким, можливо, і представниками уходницької спільноти з числа української людності Гетьманщини, що гуртувалися довкола Ізюмського юртуЮркевич В. Д. Еміграція на Схід і залюднення Слобожанщини за Б. Хмельницького. — К. 1932.. У 1620-ті — 1670-ті роки неподалік Кременця простежуються постійні місця проживання людей — Ізюмський юрт, Ізюмський окоп, Ізюм («городок» Я. Чернігівця). У 1681 році на правому березі, безпосередньо на Кременці, полковник Г. Донець-Захаржевський за наказом генерала Г. Косагова збудував нову ізюмську фортецю «Город большой» у вигляді п'ятикутника, нижче старого «Кремянського города»Иванюк С. А. Крепостные сооружения города Изюм в XVII—XVIII вв. // Вопросы истории фортификации. — 2011. — № 2. — С. 46-50.. Останній стає частиною великої фортеці і отримує назву «Кремянський сторожовий городок», «замок»Загоровский В. П. Изюмская черта. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1980. — С. 210.. Замок на вершині гори мав форму чотирикутника, з периметром стін 468 м, частоколом і ровом. 1690 року зі сторони Кременця здійснений напад татар на місто, нападники використали замок на Кременці у якості схованки. Фортеця на Кременці являла собою добре укріплений пункт, захищений течією Сіверського Дінця із заходу і півночі та озером Кривим зі сходу. Поступово нижня і верхня частина ізюмської фортеці розділилися. У XVIII столітті фортифікаційні споруди розташовані на Кременці використовувалися під час підготовки до російсько-турецьких та інших війнБондаренко С. Ізюмщина: краєзнавчий нарис від давнини до сучасності (до 95-ї річниці заснування Ізюмського району). — Слов'янськ, 2018. — С. 129. На початку ХІХ століття укріплення на вершині Кременця прийшли у занепад, в той час як нижня частина (у м. Ізюм) зберігалася, однак, вже в середині ХІХ століття була зайнята міською забудовою (вали зриті і засипані у рви). Контури нижньої частини ізюмської фортеці частково зберігаються до наших днів. Контури «замку» на вершині Кременця і сам «замок» були втрачені під час будівництва меморіалу у першій половині 1980-х років. Залишки ровів «великого городу» 1680-х років зі східної сторони Кременця охороняються як частина пам'ятки археології.