Араукарія Бідвілла — (Araucaria bidwillii, місцева назва — Бунія-бунія) — вид вічнозелених хвойних дерев з роду араукарія родини араукарієвих. Єдиний представник найдавнішої секції араукарієвих — бунія (Bunya).
Поширення В Австралії родина араукарієвих (Araucariaceae) представлена двома родами — араукарія і агатіс. Місцева назва араукарії Бідвілла — «бунія-бунія». Росте на сході Австралії, в Квінсленді, в лісах на тихоокеанському узбережжі. У цієї араукарії досить великий ареал, але популяції нечисленні.
Араукарія Бідвілла в Україні У 1843 р. австралійський натураліст і мандрівник , на честь якого названий цей вид, передав декілька екземплярів араукарії в Ботанічний сад К'ю (Англія). Звідси вона поширилася по всій Європі, в тому числі і в Україні. Араукарію Бідвілла мають у своїх колекціях Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна у Києві (висотою 26 м), Ботанічний сад Львівського університету (висотою понад 20 м), Кам'янець-Подільський ботанічний сад«Сад у затінку фортеці та каньйону». (з 1940 р.)
Морфологічний опис Це дводомна рослина, жіночі екземпляри досягають 40-50 м висоти, діаметр стовбура — до 125 см. У дорослих дерев стовбур майже до половини висоти звільнений від гілок. Кора товста, смолиста та темна. Молоді дерева з широкопірамідальною кроною, бічні гілки в колотівках, на кінцях повислі. Листки яйцеподібні з гострим кінцем, у верхній частині крони розташовані спірально, а на бічних пагонах в 2 ряди. Верхня поверхня листя блискуча, з багатьма паралельними жилками, але без кіля, продихні лінії є на всій нижній поверхні листа. Шишки 35 см довжини і масою до 3 кг. Це найбільші шишки серед араукарієвих.
Застосування Деревина араукарії високо цінується і використовується в меблевому виробництві.
Насіння їстівне (в шишці їх може бути до 150 шт.).
Галерея
Примітки
Джерела «Рідкісні рослини світу. Австралія». Сайт Ботанічного саду Далекосхідного відділення РАН Біологічна енциклопедія. Араукарія Бідвілла на сайті Germplasm Resources Information Network
Посилання Boer, E. & A. B. Ella, eds. 2000. Plants producing exudates. In: Faridah Hanum, I. & L. J. G. van der Maesen, eds., Plant Resources of South-East Asia (PROSEA). (Pl Res SEAs) 18:120. Encke, F. et al. 1984. Zander: Handwörterbuch der Pflanzennamen, 13. Auflage. (Zander ed13) Farjon, A. 1998. World checklist and bibliography of conifers. (L Conifers) Food and Agriculture Organization of the United Nations (FAO). 2010. Ecocrop (on-line resource). (Ecocrop) Francis, W. D. & G. M. Chippendale. 1970. Australian rain-forest trees. (Trees AustRF) George, A. S., ed. 1980–. Flora of Australia. (F Aust) Hnatiuk, R. J. 1990. Census of Australian vascular plants. Australian Flora and Fauna Series No. 11. (L Aust) Liberty Hyde Bailey Hortorium. 1976. Hortus third. (Hortus 3) Porcher, M. H. et al. Searchable World Wide Web Multilingual Multiscript Plant Name Database (MMPND) (on-line resource). (Pl Names) Smith, A. C. 1979—1991. Flora vitiensis nova. (F Viti) Stanley, T. D. & E. M. Ross. 1983—1989. Flora of south-eastern Queensland. (F SE Queensl)