Вишива́нкова хода́ — святковий парад, з метою популяризації українських одягу та традицій в Україні. Носіння вишиванок стало популярним явищем в українській міській культурі з початків XXI століття. Символізує повернення суспільства до своїх національних та культурних витоків. Починаючи з 2008-го року, подібні акції проводяться майже щороку в кожному обласному та районному центрах. Складова частини українських етно-фестивалів чи зібрань. Інші назви — Ма́рш у вишива́нках, Пара́д вишива́нок.

Зародження руху

Ще за часів перших проявів української державності (початки ХХ-го століття) в суспільстві почалися національні об'єднуючі рухи-потуги. Все це стало наслідком загальноєвропейських подій — «Весни народів», коли на теренах сучасної України розпочалася культурна та етнічна самоідентифікація і національний одяг став одним з наскрізних елементів цих зрушень. З початків ХХ-го століття українці мали свої чітко сформовані ознаки, а під натиском польської та російської етнічної експансії почався їх об'єднуючий рух, котрий згодом вилився в перші українські державні формування — УНР, ЗУНР. Але внаслідок різних політичних та суспільних обставин утримати набуте невдалося і терени України були поглинуті експансією.

Аби придушити опірність української спільноти, завойовники вибудовували різноманітні схеми по нівелюванню української ідентичності: як жорсткими методами (пацифікація, інтервенція, цензура, атеїзм, інтернаціоналізм) так і завуальованими інформативними діями (маскульт, кіно, газети).

Водночас, в деяких моральностійких представників української спільноти все частіше розвивалася опірність таким діям зі сторони тогочасних режимів (СРСР, Польщі, Румунії). На Західній Україні проукраїнськість сформувалася організаційно в «Просвіту» та спортивно-рахункове товариство «Січ», у меншій мірі в панслов'янському «Соколі» та космополітичному «Пласті», місцеву кооперацію і в усіх цих іпостасях було основне — гуртування української громади. Українці збиралися на ці свої зібрання, приходячи туди, зазвичай, в українських одностоях (вишиванках) — таким чином показуючи свою згуртованість та налаштованість на розвій української культури. Як наслідок, все це заклало міцні підвалини подальшим українським культурним звитягам (оскільки політичні та військові були придушені в корені). І навіть в складні часи агонії режимів і з середини XX століття українська інтелігенція та українці по духу — почали використовувати українські вишиті сорочки (вишиванки) як елемент самоідентифікації та опозиційності тогочасним режимам.

З тих часів почав формуватися український суспільно-культурний прошарок, який популяризував українську культуру і вишиванка (нарівні з українською піснею) стала головним складником цього руху. І коли почав розвалюватися комуно-соціалістичний табір — то знову ці явища національного відродження постали в українській громаді. Рушіями цих національно-державницьких устремлінь були, ті ж таки, носії української культури та звичаїв/устоїв (світських, релігійних та мистецьких). А після проголошення Незалежності України ще більше постала потреба в самоідентифікації уже громадян нової і незалежної держави (що цілком корелює зі світовими процесами, наприклад відомим гаслом «…Створили Італію, тепер треба створити італійців»).

З часів Незалежності мешканці України поринули в вивчення та відродження призабутих українських звичаїв та традицій і «вишита сорочка» стала ознакою невмирущості народних традицій, які невдалося знівелювати та перечеркнути за численними побутовими проблемами чи життєвими колізіями. Адже, майже, при забороні уживання національного одягу (в побуті, установах та в громадських місцях) — народна ментальність українця, аби оберегти свої традиції/звичаї — просунула «вишиту сорочку» та національний одяг в сферу культури, мистецтва й таким чином проходила ті штучні бюрократичні перепони. З тих пір (по відновленню держави) в українському суспільстві все частіше послуговуються національним одягом, і поступово він почав повертати свої позиції — перетікаючи зі сфери культури в побут. Стало принятним одягати вишиті сорочки та прикрашати себе національними прикрасами при відвідуванні культурних та офіційних заходів, приходити на свята та забавлятися в українських одностроях.

Наразі, в XIX столітті суттєвим чинником опірності, українським звичаям-традиціям, стало міське космополітичне середовище та перекоси сучасної інформаційної ери. Сьогодні спостерігається намагання витіснити продукти національної культури знеособленим і навіть примітивним маскультом. Щоби встояти під навалою «попси» та кічу український суспільно-культурний прошарок почав гуртуватися й впроваджувати нові чи призабуті старі, притаманні українцям заходи. Так серед митців стало прийнято при проведенні своїх акції популяризувати українські звичаї та одяг (особливо цим відзначаються культові музиканти та письменники Олег Скрипка, гурт «Гайдамаки», брати Капранови, Іван Малкович, Кому Вниз, Сокира Перуна). Численні свята та фестини супроводжуються популяризацією українського вбрання та вишиванок. І коли, популяризуючи на собі українське, вони збираються в одному місці то цей гурт (в залежності від кількості) нагадує так звані «ходи/паради вишиванок». І особливо ці події характерно вирізняються в сучасному знеособленому та сірому середовищі міської агломерації — коли в сірій та одноманітній масі з'являється навіть невеличка група одягнених в різнобарвні вишиванкові узори — створюється якісно нова атмосфера, що оживляє все довкола. Усвідомлюючи естетичні та звичаєві принади такої поведінки, все більше та більше українців прилучаються до руху популяризаторів українських традицій та устоїв, і, гуртуючись таким чином, самоідентифікують себе — беручи участь у цих «вишиванкових парадах».

Особливістю таких «Вишиванкових парадів» є їх народна основа, відсутність єдиного керівного центру та примусовості, «багатопотоковість» явища, його екстериторіальність, загальність для всієї етнічної території українського народу.

Значення

У молодіжній культурі

Найбільш активний прошарок української спільноти захопився «вишиванковими маршами» — як елементом самоідентифікації та прояву своїх певних устремлінь. Це була їх реакція на політичні явища в країні, чи спортивні події — а то й просто спонтанні зібрання (які ще називають флеш-мобами — такий собі елемент сучасної молодіжної міської культури)

Найвідоміші з них: 7 травня 2011 року, в день матчу між львівськими «Карпатами» та київським «Динамо» відбувся фанатський марш за участю вболівальників обох команд. Особливістю цього маршу, був «дрес-код» — від учасників маршу вимагалося прийти у вишитих сорочках. Вишиванкові флеш-моби в Запоріжжі з 2009 року почали проводитися за участю молоді-студентівhttp://novynar.com.ua/politics/183347

У політиці Доволі часто хода у вишиванках використовується як елемент політичної культури в українській спільноті. Різні політичні та громадські організації використовують українські національні вишиванкові однострої як об'єднуючий елемент в тих акціях, який несе й додаткове політично-забарвлене навантаження. Найчастіше ці акції проводяться в дні колишніх історичних подій, або ж під-час резонансних теперішніх подій і до цих акцій здебільшого вдаються структури-організації національного та проукраїнського спрямування.

Найбільш характерні та відомі акції: 28.04.2010 — У Львові було проведено марш величі духу, національної вірності та лицарської честі — Марш пам'яті воїнів дивізії «Галичина».

В Україні

Київ Значний поштовх до популяризації народного вбрання в столиці України поклав міжнародний етнічний фестиваль «Країна мрій», організований рок-музикантом Олегом Скрипкою. Перший фестиваль пройшов 10-11 липня 2004 року на Співочому полі й став традиційним щорічним заходом. В 2007 та 2008 році концертній програмі фестивалю передувала багатолюдна фестивальна хода від Андріївського узвозу до Співочого поля. Учасники ходи йшли у вишиванках та народних одностроях.

24 серпня 2005 року рідновірські громади вперше провели акцію «Хода за Рідну Віру», яка традиційно проводилася на День Незалежності й в наступні роки. Вдягнуті у вишиванки, тримаючи у руках рідновірську та державну символіку, учасники акції проходили центральними вулицями столиці, популяризуючи народне вбрання та ідеї Рідної Віри.

3 травня 2008 року організатори етно-фестивалю "Країна мрій" провели центральними вулицями Києва Парад вишиванок. З 24 серпня 2010 року Парад вишиванок традиційно щороку проходить на День Незалежності України збираючи тисячі учасників - як киян так і гостей міста з різних областей України.

Двічі на рік у Києві проходить вишиванкова хода «Мегаграндіозний марш у вишиванках», організаторами якого є студенти столичних вишів. Уперше про організацію маршу у вишиванках задумався студент київського вузу Андрій Бабінський. Реалізував він свій задум восени 2008 року. Тоді на захід прийшло всього 4 людини. З цього моменту і починається відлік історії Мегамаршу. II похід Мегаграндіозного маршу у вишиванках відбувається 12 жовтня 2008 року. На нього приходить всього двоє чоловік. Далі ж починається піднесення заходу. На III, IV та V походи приходять близько 40 відвідувачів. VI відзначається збільшенням присутніх (близько 70 людей), присутністю преси, більшою зацікавленістю. До того часу (в різний період) до організації походу долучаються ще й інші студенти: Олена Базилівська, Влад Гаркавенко, Сергій Сірко, Ганна Письменюк, Ірина Горак, Максим Непийпиво, Марія Голяченко, Микола Шевчук.

VII похід Мегаграндіозного маршу у вишиванках відбувся 22 травня 2011 року. Він зібрав разом понад дві сотні людей у вишиванках. Цей похід набув розголосу у суспільстві. На заході були присутні письменники Сергій Пантюк та Сашко Лірник, громадський діяч Олесь Доній, представники кількох телеканалів та газет. Уперше перед початком ходи було організовано виступи запрошених гостей. Крім того, відбувся перший конкурс на найкращу вишиванку.

Чергова вишиванкова хода відбулася 18 вересня 2011 року.

Програма заходу включала: — виступи організаторів та спеціально запрошених гостей на початку заходу; — прохід вулицями Києва; — конкурс на найкращу вишиванку та подарунки переможцям; — неофіційну частину (відвідання одного з мальовничих куточків Києва (уже традиційно таким місцем став Музей національної архітектури й побуту Пирогова) для знайомства, спілкування, фотографування).

Наступний — ІХ марш вишиванок провели у Києві 20 травня 2012 року. Вулицями столиці України пройшли кілька сотень людей, вбраних у національний український одяг. Учасники співали пісень, декламували вірші і не приховували задоволення від того, що популяризують українське.Марш вишиванок у Києві в травні 2012 року.(відео)

У неділю, 24 травня 2015 р. у Києві відбувся вже традиційний багатотисячний 15-й Мегамарш у вишиванках. Кияни у національних сорочках зібрались біля Золотих Воріт і, після короткого відкриття, вирушили ходою через Софіївську та Махайлівську площу до арки Дружби народів.

Як у Києві пройшов Мегамарш у вишиванках (повне відео) 24 травня 2015 року

Львів

28 квітня 2010 року центральними вулицями Львова пройшов парад вишиванок, присвячений пам'яті дивізії СС «Галичина» і спрямований на пропаганду традиційного українського одягу як засобу боротьби проти русифікації молоді. Почалася хода, в якій узяли участь понад дві тисячі осіб, біля пам'ятника Степанові Бандері. Біля пам'ятника жертвам комуністичних злочинів хода зупинилася, учасники параду хвилиною мовчання вшанували загиблих та поклали квіти до монумента. Потім колона зробила коло по центральній площі Ринок і зібралася на віче біля пам'ятника Тарасові ШевченкуПарад вишиванок у Львові.

7 травня 2011 року кілька тисяч фанів «Карпат» і «Динамо» за кілька годин до матчу між цими командами провели спільну ходу у вишиванках від центру міста до стадіону «Україна». Після гри вишиванки вділи також футболісти і головний тренер «Карпат»Фани «Карпат» та «Динамо» вдягли вишиванки та заспівали гімн України.