Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» — заповідник національного значення (з 2006), найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій 1937—1941 років. Розташоване у Дніпровському районі Києва, на його північно-східній околиці, за 1,5 км від колишнього селища Биківня поблизу автомагістралі Київ — Бровари. Територія Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» складає майже 239 га та є найбільшим в Україні місцем поховання жертв сталінських репресій.

Місце поховання страчених і закатованих Секретна ділянка НКВС УРСР офіційно почала свій відлік діяльності 20 березня 1937 року після рішення Президії Київської міської ради про виділення землі у 19 й 20 кварталах Биківнянського лісу для спецпотреб НКВС. Упродовж 1937—1941 років (до окупації німцями Києва) вона була місцем таємного поховання жертв сталінських політичних репресій, розстріляних у київських в'язницях НКВС УРСР. Тіла розстріляних привозили на територію спецділянки вантажними автомобілями ГАЗ-АА, скидали в заздалегідь підготовлені ями, присипали вапном і засипали ґрунтом. Експерти, які досліджували останки жертв, свідчать про те, що більшість із них загинули від пострілу в потилицю або основу черепа. Тіла людей закопували завжди в одязі, разом із речами, документами, дрібними грошима, які були при них.

За попереднім планом площа спецоб'єкта мала становити 4,2 га. Реальна площа цієї ділянки більша. Існують також відомості про поховання жертв масових політичних репресій і поза межами спецоб'єкта.

У Биківнянських похованнях знайшли свій останній притулок представники всіх соціальних прошарків українського суспільства — від робітників і селян до інтелектуальної еліти (науковці, письменники, митці, а також колишні урядовці, міністри та депутати Української Народної Республіки). Частка українців, похованих у Биківні, складає понад 49 %. Водночас серед жертв, похованих на спецділянці НКВС у Биківні, є представники понад 30 національностей, в тому числі й особи, яких СРСР офіційно не вважав своїми громадянами. У 1940 році таємна спецділянка НКВС у Биківнянському лісі стала місцем поховання розстріляних поляків із «катинського списку».

Трагедія Биківні стоїть в одному ряді із такими злочинами, як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр, Катинський розстріл і Сандармох.

Розслідування Вперше поховання у Биківнянському лісі були досліджені нацистськими окупантами восени 1941 року. За розпорядженням німецької адміністрації могили було розкрито з залученням місцевих мешканців і представників преси. Інформаційні повідомлення про знайдені закатовані тіла містили газети «Berliner Borsen Zeitung», «Львівські вісті», «Українське слово» та інші.

Внесок українських шістдесятників у відкриття правди про Биківню «Першовідкривачами» поховань у Биківнянському лісі стали члени Київського клубу творчої молоді. Саме Лесь Танюк як голова КТМ та інші віднайшли та оприлюднили місця таємних поховань жертв НКВС на Васильківському і Лук'янівському кладовищах та Биківні. На початку 1960-х Лесь Танюк, Алла Горська і Василь Симоненко як члени комісії КТМ, що мала розслідувати злочини «сталінського періоду порушення законності», здійснили візит у Биківнянський ліс, про що збереглися записи у щоденнику режисера. Лесь Танюк зафіксував усе побачене і, зокрема, людські черепи, якими діти грали у футбол. Повторно Лесь Танюк звернувся з листами до членів Політбюро ЦК КПРС і першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста на початку 1970-х років.

Радянські урядові комісії Після зайняття Києва радянськими військами всю інформацію було знову засекречено і радянською владою проведено «власні розслідування»: три державні комісії 1944, 1971 та 1987 років оголосили про те, що у Биківні поховані жертви фашизму. При цьому в ході діяльності останньої з них було виявлено та знищено багато документів. Лише четверта комісія у липні 1989 року оголосила, що у Биківні поховані жертви сталінських репресій.

Радянська комісія у справі воєнних злочинів 1944 року, вже після відвоювання України від гітлерівців, оголосила Биківнянське поховання місцем поховання в'язнів Дарницького табору військовополонених, в якому гітлерівці стратили 75 тисяч радянських солдатів і офіцерів. Таке рішення комісія ухвалила на тій підставі, що Дарницький концтабір був розташований за 5 км від биківнянського поховання.

Друга урядова комісія 1971 року знову визнала ці поховання могилами жертв гітлерівських окупантів. Тоді ж було перепоховано понад 4 тисячі останків.

Третя урядова комісія 1987 року підтвердила висновки двох попередніх комісій.

У 1988 році Рада міністрів УРСР зобов'язала вивчити питання, пов'язане з Биківнянським похованням. Була створена четверта комісія. У процесі розслідування й наступного перепоховання виявлено особисті речі окремих жертв, завдяки чому вдалося встановити прізвища деяких осіб, заарештованих у 1936—1941 роках. Судово-медична експертиза дала змогу зробити остаточний висновок, що то були останки жертв сталінських репресій — радянських громадян, страчених НКВС у 1936—1941 роках.

У травні 1988 року влада встановила пам'ятник на братській могли у вигляді гранітного куба, на якому було викарбувано, що там «поховано 6329 радянських солдатів, партизанів, підпільників і мирних громадян, знищених фашистськими загарбниками у 1941—1943 рр.».

15 липня 1988 року відбувся перший альтернативний мітинг у Биківні. А наприкінці року московська «Литературная газета» у статті її київського кореспондента Сергія Кисельова подала правдиву версію цих поховань.

Сучасні дослідження У 2009 році співробітниками СБУ за документами було встановлено прізвища 14 191 особи. На сьогодні науковцями Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» встановлено імена понад 18 500 осіб, страчених у київських в'язницях та похованих у Биківні. Роботи продовжуються і мартиролог постійно поповнюється. За думкою науковців, у Биківнянському лісі може покоїтись від 50 до 100 тис. репресованих комуністичною владою.

«Биківні» по всій Україні Станом на 2017 рік встановлено 18 місць захоронення жертв сталінських репресій. Усі вони, як правило, старанно приховувалися радянською владою: бетонувалися, відводилися під будівництва або видавалися за кладовища померлих від тифу чи інших інфекційних хвороб. Зокрема, у Хмельницькому на такому місці збудовано Центральний універмаг, у Вінниці — парк культури і відпочинку, ще є 9-й км Запорізького шосе у Дніпрі та центральне міське кладовище в Сумах.

Окрім обласних центрів, такі ж місця захоронень жертв репресій є чи не у кожному райцентрі або поблизу них. Як розповів Голова Київського товариства «Меморіал» Роман Круцик, лише в Івано-Франківській області розкопки проводилися у 126 місцях.

Дослідники стверджують, що поховання є неподалік або безпосередньо поряд з усіма приміщеннями, де колись «таборився» НКВСКого «ховають» Биківнянські могили // Радіо Свобода.

Створення заповідника

30 квітня 1994 року — відкриття Биківнянського меморіального комплексу жертвам комуністичного режиму.

22 травня 2001 року Кабінет Міністрів України під керівництвом Віктора Ющенка ухвалив Постанову «Про створення державного історико-меморіального заповідника „Биківнянські могили“».

24 червня 2001 року у рамках свого візиту в Україну Биківню відвідав Папа Римський Іван Павло IIЮрій Шаповал. Биківня: матеріалізація історичної пам'яті / «Дзеркало тижня» № 19, 19 травня 2007.

17 травня 2006 року Президент України Віктор Ющенко підписав указ про надання Державному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» статусу національного.

21 травня 2006 року на території Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Президент України Віктор Ющенко, як і в попередні роки, взяв участь у церемонії вшанування пам'яті жертв сталінського режиму.

21 вересня 2012 року на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» у присутності президентів Польщі та України урочисто відкрито Міжнародний меморіал жертвам тоталітаризму 1937—1941 років, який складається з двох частин: українського меморіалу і польського військового кладовища. Меморіал збудований у 2012 році за проєктом українського архітектора, академіка Лариси Скорик та польських архітекторів Роберта Гловацького та Марека Модерау.

Меморіал 1995 року У 1995 році у Биківні був створений Меморіальний комплекс в пам'ять жертв політичних репресій 1930-х років, який є пам'яткою національного значення. Автори — скульптор Володимир Чепелик і архітектор Георгій Кислий.

Меморіал складався з семи об'єктів, розосереджених від головного входу до братської могили. На початку доріжки з гравію, яка веде у глибину лісу, ліворуч споруджено «Пам'ятник репресованому» — бронзову скульптуру чоловіка на повний зріст (висота — 3,6 м), встановлену без плінта на ґрунт. Обабіч скульптури розташовані брили з сірого граніту, на одній з яких (праворуч) — лаконічна дата накладними бронзовими цифрами «1937». Скульптор створив психологічно сконцентрований «пам'ятник-стан». Чоловік, одягнений у чоботи, ватник, з речовим мішком в опущених і складених «у замок» руках. Документальна правдивість образу, максимально наближена до життєвої ситуації, є містким символом незчисленних репресованих, особистості яких були штучно уніфіковані, знеособлені, часто морально зламані, перетворені на аморфний натовп. Толерантний психологізм портретної характеристики свідчить про глибоку внутрішню трагедію людини (в широкому значенні — всього українського народу), репресованої за власні переконання, ідеали, а потім і фізично страченої.

Ліворуч від доріжки з гравію, навпроти скульптури, встановлено брилу з сірого граніту з написом: «Тут у 19 кварталі Биківнянського лісу поховані жертви політичних репресій». Неподалік від першої брили у лісі (праворуч від доріжки) — брила з сірого граніту без напису, на якій вибито хрест. Далі в лісі (ліворуч від доріжки) — ще одна брила з сірого граніту без напису, на якій також вибито хрест. У глибині лісу за поворотом, праворуч від доріжки — брила з сірого граніту з написом: «Найдорожче у вас — воля, ми оплатили її життям». У глибині лісу (праворуч від доріжки) — брила з червоного граніту з написом: «Ці сосни є свідками страшного злочину. Тут поховано тисячі невинно Убієнних. Поклонись праху їх. Вічна пам'ять».

Траурна доріжка закінчувалась майданчиком, викладеним бетонними плитами, і братською могилою жертв репресій, на якій був встановлений пам'ятний знак: металевий хрест на гранітному постаменті у вигляді куба. На постаменті напис: «Вічна пам'ять».

На початку меморіалу — праворуч і ліворуч від скульптурної постаті репресованого (вздовж траси Київ-Бровари), а також у глибині лісу встановлено 87 стилізованих металевих хрестів.

Перепоховання жертв комуністичного режиму в Биківнянському лісі 28 жовтня 2006 року з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета архієпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій очолив заупокійну панахиду, приурочену перепохованню останків 817 жертв комуністичного режиму в Биківнянському лісі. Биківнянський ліс став останнім місцем упокоєння для тисяч невинно розстріляних осібУкраїна вшановує День пам'яті жертв політичних репресій. Слово Президента України Віктора Ющенка у Биківні в День пам'яті жертв політичних репресій // Офіційний вебпортал Київської міської влади, які були заарештовані радянською спецслужбою НКВС.

Міжнародний меморіал жертв тоталітаризму 1937—1941 років У присутності президентів Польщі та України було урочисто відкрито Міжнародний меморіал жертвам тоталітаризму 1937—1941 років, який складається з двох частин: українського меморіалу і польського військового цвинтаря. Меморіал збудований у 2012 році за проєктом українського архітектора, академіка Лариси Скорик та польських архітекторів Роберта Гловацького та Марека Модерау.

Український меморіал