Лисича́нський педагогі́чний ко́ледж — заклад вищої освіти; відокремлений структурний підрозділ Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Історія

ХХ ст. Лисичанський педагогічний заклад розпочав своє існування з місячних курсів і в 1938 році зробив свій перший випуск вчителів початкових класів за вечірньою формою навчання. Вже через два роки у Лисичанську з'явиться вечірня педагогічна школа (пізніше педагогічне училище) на чолі з першим директором Василем Михейовием Флорем. 1941 рік — перший рік війни, перший випуск вчителів початкової школи. Замість випускного вечора і квітів, стримане урочисте засідання, з якого всі почули радянське інформбюро про справи на фронті. Багато випускників не отримали документа про освіту. Така вже була доля людей і навчального закладу. В окупованому Лисичанську 1943 року припинило свою роботу педагогічне училище. Здавалося, перший випуск стане останнім. Але наполегливість людей після війни, чистий ентузіазм педагогів відроджував освіту в Лисичанську. Для навчальних занять виділено три класних кімнати і два підсобних приміщення. Бібліотека налічувала всього 103 книги.

Попри незручне розташування педагогічної школи по вулиці Комуністичній, яка прямує в бік міста Пролетарська, а саме на необжитому пустирі, почалася робота по підготовці педагогічних кадрів для початкових класів. Викладацький склад натхненно і професійно працював з вісьмома групами студентів, в яких налічувалося по 30-35 осіб. У 1946 році директором педагогічного училища призначено Кафтанова Миколу Степановича. Новий директор прагнув, щоб будівля навчального закладу знаходилася у м. Вєрхнє. «Нехай педагогічна школа називається Лисичанська, але розташована буде у Верхньому», — просив новий директор. І його прохання задовільнили. Микола Степанович вболіває за педагогічну справу, власноруч на старій газеті пише оголошення про те, що Лисичанська педагогічна школа оголошує набір студентів на відділення вчителів початкових класів. Це оголошення було вивішено біля заводу «Донсода» незадовго до кінця робочої зміни. Зроблено перший післявоєнний випуск. Новоспечених вчителів направлено у Тернопільську область, де не вистачало педагогічних кадрів. Незважаючи на матеріальні негаразди, училище випускало справжніх спеціалістів, які отримували якісну освіту, ґрунтовні знання. Крім вчителів початкових класів, у навчальному закладі організовано окремі групи для підготовки вчителів української і російської мов, математики. Ця необхідність продиктована вимогами перших післявоєнних років. Викладацький склад Лисичанського педагогічного училища в ці роки найбільший. Білоусова М.П, Бойко С. З., Зубарєва А. Г., Золотухін М. О., Денисенко І. М., Ведмідь Т. Г., Бєрднік О. М., Жуков І. І., Ітельсон Б. Є., Виноградова М. М., Верзилов О. М. Охоплені ідеями виховання, вони перетворювали звичайну педагогічну працю на велике радісне захоплення.

1949 рік — нова сторінка в історії Лисичанського педагогічного училища. Директором призначено Фьодорова Павла Антоновича. До 1971 року ця людина очолюватиме навчальний заклад. Матеріальна база тоді складалась із кількох книжкових шаф, деякої літератури та географічних карт. В школі був кінь, який допомагав вирішувати господарчі проблеми. Працювати було важко, але цікаво, загальнонародне прагнення відродитись з руїн воєнного лихоліття підказувало як жити далі. Разом з новим директором приходить і новий подих змін у сфері освіти. Згідно з указом Міністерства освіти (тоді ще Радянського Союза) студенти повинні навчатися вже не три роки, а чотири. Випускники після закінчення педагогічного училища будуть отримувати не свідоцтва, а дипломи.

Випуск 1950 року був першим випуском чотирьохрічного навчання. Молодих спеціалістів направляли в сільські школи, де не вистачало вчителів початкових класів. Вже не просто юнаки та дівчата, а дипломовані спеціалісти, вчили самі інших читати й писати, виступали активними організаторами культурного життя на селі. На той час Лисичанське педагогічне училище — найпотужніший освітянський центр, який готував педагогічну еліту для роботи в школах Ворошиловградської області.

У 1955 році кількісний показник студентів навчального закладу збільшився. Студентський і викладацький склад педучилища поповнила молодь Ждановського, Комунарського, Старобільського навчальних закладів, нові викладачі. Через п'ять років підготовка вчителів для початкової школи здійснюється тими викладачами — ентузіастами, які босоніж пройшли по роздоріжжю війни та повоєнної розрухи: Бутенко Валентиною Іванівною, Бердником О. М., Дорофєєвим Віктором Максимовичем, Орзул Ольгою Михайлівною та Борисом Володимировичем, Лопатою Олександрою Петрівною, Варакутою Олександрою Михайлівною, Грушевським Григорієм Івановичем та Олександрою Прокопівною, Шевченком Михайлом Олексійовичем та Софією Василівною, Зєліковою Раїсою Захарівною, Антоновим А. Т., Киричек Тамарою Кузьмівною, Байраковим Віктором Сергійовичем, Купіною Галиною Гаврилівною. Завучем педагогічного училища була людина самовіддана праці, справжній інтелігент Бойко Сергій Зосимович.

Лисичанське педагогічне училище стає не просто кращим за інших, а єдиним педагогічним навчальним закладом у Ворошиловградській області, який випускає вчителів для початкових класів. У цьому ж році педучилище змінює свою адресу: його переведено до Лисичанської школи № 3 (на фото). Навчання проводяться в другу зміну. Студенти проходять у цій же школі педагогічну та піонерську практики.

Життя вимагало нових перспектив, країна будувала плани на майбутнє. Потрібні були не тільки вчителі початкових класів. У 1957 році, згідно з наказом Міністерства освіти УРСР, у Лисичанському педагогічному училищі відкрито відділення вчителів праці. Воно почало готувати спеціалістів для середньої школи. В 1959 році випущено перших ластівок нової спеціальності. Умови навчання на трудовому відділенні важко було назвати комфортними. Не вистачало технічного обладнання для майстерень, кабінетів. Лише небайдужість директора Федорова Павла Антоновича та викладачів допомагала піднімати з колін нову спеціальність. За період існування спеціальності підготовлено і випущено більше 5000 випускників.

1960 рік – народження нової спеціальності «Дошкільне виховання». Прийом абітурієнтів було проведено на базі середньої школи з 2-річним терміном навчання. Для організації роботи дошкільного відділення потрібні були кадри. Монастирська Олександра Семенівна, яка була на той час завідувачем відділення, ретельно підбирала педагогічні кадри, створювала матеріальну базу для подальшого розвитку нової спеціальності. Виноградова Марина Моісеївна, Дуднік Світлана Іванівна, Ільїнська Ольга Леонідівна, Самсукова Віра Михайлівна, Щербань Я. С., Чеботарьов О. М., Варакута Олександра Михайлівна, Білоконь П. К., Золотухін Н. О., Кириченко Н. О. є ведучими викладачами спеціальності «Дошкільне виховання».

Навчальний заклад розширював спектр своєї професійної підготовки. Тому будівля середньої школи № 3 не відповідала новим вимогам часу. Необхідно було щось своє, постійне і матеріально незалежне. Лисичанському педагогічному училищу пощастило. Розформування інтернату в районі Скляного мало свої позитивні сторони: його будівля перейшла до педагогічного училища. З 1966 року закипіле життя педучилища у своєму власному «студентському містечку». Розпочалися перші заняття в новому педучилищі. Але було зрозуміло, що попереду ще багато невирішених питань. Відсутність читальної зали перешкоджає підготовці до навчальних занять студентів. Кімнати в гуртожитку завеликі (проживають по 20-25 чоловік). Тому перша спроба сісти за парти у цьому році підказала, що потрібно роботи далі. 1967 рік став для навчального закладу початком розбудови зсередини. Створювалися кабінети фізики, хімії, шкільної і дошкільної підготовки, машинознавства, музики, малювання, історії, біології, технічних засобів. У самому гуртожитку обладнані кабінети ручної праці, воєнної справи, креслення. Тепер для послуг студентів — бібліотека і читальна зала. Для покращення настрою в коледжі створено куточок гармонійного зближення з живою природою. Студенти піклуються про птахів та тварин. Вже не в планах, а в реальності студенти трудового відділення оволодівають навичками столярної та слюсарної справи в навчальних майстернях. Не тільки словом, а особистим прикладом життєвого досвіду викладачів вирішується багато питань виховання молодого покоління.

У Лисичанському педучилищі створено умови не тільки для теоретичної підготовки студентів. Озброєні знаннями студенти починають перші дні своєї педагогічної практики в школах міста Лисичанська: № 4, 15, 27, 12.

У 1971 році під керівництвом Бутенко В. М. створюється на базі Лисичанського педагогічного училища музей «Молода Гвардія».

У 1977 році керівником Лисичанського педагогічного училища призначено нового директора Царинника Михайла Петровича. Відмінник освіти України, має орден А. С. Макаренка, є почесним громадянином міста Лисичанськ. Здавалося, новому директорові пощастило. Працювати доведеться спокійно: навчальний заклад має затишні аудиторії; вже побудовані майстерні. Але зупинитися на досягнутому своїх попередників Михайло Петрович не збирається. Будова актової зали, великої спортивної зали стає однією з перших задач нового директора.

Постановою Кабінету Міністрів України № 526 від 29.05.1997 р. на базі Лисичанського педагогічного училища було створено Лисичанський педагогічний коледж Луганського державного педагогічного інституту імені Т. Г. Шевченка (нині — Луганський національний університет імені Тараса Шевченка).

Новий етап боротьби сучасного навчального закладу за своє існування відкривав непередбачені труднощі та освітні горизонти. Створено комплекс для неперервної педагогічної освіти молоді за освітньо-кваліфікаційними рівнями «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст».

XXI ст. З 2001 року на базі Лисичанського педагогічного коледжу відкриваються університетські групи за спеціальностями: «Українська мова і література. Зарубіжна література», «Дошкільне виховання. Психологія», «Трудове навчання. Інформатика».

У 2002 році було відкрито спеціальність «Фізична культура».

У 2009—2010 роках на базі коледжу розпочав роботу психологічний консультаційний пункт ЛНУ імені Тараса Шевченка.

Матеріально-технічна база Матеріально-технічна база коледжу становить 10542,8 м² і розташована у чотирьох приміщеннях. Навчально-лабораторні приміщення складають 5 671 м², спортивна зона — 1 065 м²: на одного студента припадає 9 м². навчальної площі, що відповідає чинним нормативам. Коледж має: навчальний корпус; майстерні; тренажерний зал; 2 спортивні зали; бібліотеку; 2 читальні зали, з електронною бібліотекою; чотири лабораторії (хімії, фізики, електротехніки, машинознавства); 5 комп'ютерних лабораторій з приладами мультимедійного супроводу; 3 мультимедійні аудиторії; 30 навчальних кабінетів; актовий зал на 420 місць; музеї — «Зала слави та подвигу» , історії коледжу, українознавства, освіти і педагогіки; навчально-методичні лабораторії — Лабораторія початкової освіти, Лабораторія ознайомлення з живою природою , Лабораторія «Мовна палітра Луганщини» , Лабораторія фахової компетентності педагога дошкільної освіти гуртожиток; їдальню; салон перукарської майстерності.

Навчально-виховний процес Лисичанський педагогічний коледж Луганського національного університету імені Тараса Шевченка забезпечує навчально-виховний процес на високому науково-методичному рівні за освітньо-кваліфікаційними рівнями «молодший спеціаліст», «бакалавр». Основна мета навчального закладу — випередити нові вимоги часу, застосовуючи у процесі навчання студентів новітні досягнення сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, забезпечення високої якості знань, ґрунтовної фахової підготовки.