Рікардо Фольї () Понтедера 21 жовтня 1947 — італійський естрадний співак. Був вокалістом та басистом гурту Pooh у період його найбільшого успіху; пізніше як соліст переможець Фестивалю Санремо та Music Farm. Опублікував 32 альбоми, серед яких 22 студійних, 2 живих та 8 збірок.
У вісімдесяті роки був надзвичайно популярним в Україні; дав декілька концертів у Києві.
Має проросійські погляди, у березні 2014 року виступав в анексованому росією Севастополі. Входить до так званої групи "Друзі Путіна в Італії і світі".
Біографія 1966-1972: період з Pooh
Рікардо Фольї дебютував як фронтмен та басист рок-групи з Пйомбіно Slenders, з якою здійснив мінітурне ресторанами Північної Італії Учасники ансамблю працювали на сталеливарному заводі Пйомбіно, і щоб мати можливість здійснити "гастролі", взяли 6 місяців відпустки за свій рахунок.
Одна з останніх появ ансамблю відбулася в міланському Piper, де також грали Pooh, тоді керовані Валеріо Неґріні та Мауро Дзіні-Бертолі. Pooh були вражені манерою співати та грати молодого Фольї, і після концерту запросили його увійти до складу гурту, замість Джильберто Фаджолі, який на той час вже був відірваний від інших учасників через відлюдний характер та непорозуміння, що виникали в колективі.
Slenders, дізнавшись про контакти Pooh з Рікардо, переконали його випробувати фортуну з ансамблем, який вже опублікував два успішні сингли. Окрім того, гурт, примушений економічною мізерністю, мав у короткий термін залишити музичну кар'єру задля повернення на завод.
Навзамін переходу Рікардо до Пу, Slenders попрохали Валеріо Неґріні взяти на себе витрати по утриманню та внески за автофургон ансамблю, які ще не були виплачені. Таким чином Pooh набув з новим басистом, як обладунок, ще автофургон та шанувальниць, однак і пісню "Nel buio", (В темряві) кавер-версія "look in the mirror" (Поглянь у дзеркало),, яку Pooh вставили як у план концертів, так і в свій перший альбом Per quelli come noi (Для таких як ми), що вийшов у жовтні 1966.
Роль Рікардо в першій довгограючій платівці гурту все ж другорядна: він залучається до багатоголосного співу та до партій бас-гітари в творах, що ще не записувались (деякі пісні були написані і виконувались раніше). Серед помітних композицій альбому виділяється "I cinque orsacchiotti" (П'ятеро ведмедиків), в якій п'ятеро хлопців виконують по черзі одну із строф. Перша доручається саме молодому Фольї.
В подальшому, після виходу Мауро Бертолі, група налаштовується як квартет. публікується декілька успішних синглів: "Piccola Katy" (Маленька Кеті)та "In silenzio" (В тиші), обидві доручені виконанню Рікардо, який стає лідируючим вокалістом ансамблю також на наступному альбомі "Contrasto" 1968. Він є головним голосом пісень "Mary Ann", "Un minuto prima dell'alba" (Хвилина перед світанком) та "Goodbye Madame Butterfly" (До побачення, мадам Батерфляй).
Коли Pooh записують Memorie у 1969, стає ясно видно, що Рікардо є єдиним голосом гурту, і що, як для Робі Факкінетті, так і для Валеріо Неґріні залишається найменший вокальний простір.
Роль лідера групи надломлюється, коли Pooh переходять до лейблу CBS, у червні 1970; Рікардо дебютує як соліст з сорокоп'яткою "Zan zan/I 10 comandamenti dell'amore" (10 заповідей кохання), під псевдо Renzo (Ренцо ), разом з Віолою Валентіно на фірмі звукозапису Vedette. Продюсер Pooh, Джанкарло Лукаріелло, не бажаючи залишати головний голос одному Рікардо, вирішує довірити Доді Баталья виконання "Tanta voglia di lei", сорокоп'Ятка з якою підносить Pooh на пісенний Олімп.
Рікардо довелося заспівати "Pensiero", що стала першою композицією альбому Opera Prima, 1971. На цьому диску він також виконує "Alle nove in centro" (В дев'ять в центрі), "Che favola sei" та першу строфу "Opera Prima" (Первісток).
Лукаріелло справді довіряв найвагоміші сингли диска Доді Баталья все більше урізаючи простір Фольї, який все ж таки мав його у "Nascerò con te" (Я народився з тобою), "Alessandra" та "Quando una lei va via" (Коли вона йде геть), трьох незабутніх пісень з репертуару Pooh часів альбому Алессандра.
Нестерпність ролі компримаріо спонукує Рікардо наприкінці 1972, посеред турне Alessandra, залишити гурт. Підтриманий порадами тогочасної своєї нареченої Петті Право (Patty Pravo), яка переконує його залишити Pooh задля власної сольної кар'єри, сповіщає учасників ансамблю про свій намір.
Після Pooh: 1973-1979
У 1973 в той час коли Pooh публікує відзначений багатьма нагородами Parsifal, який забезпечив їм успішне американське турне, Рікардо відзначає початок своєї сольної діяльності довгограючою платівкою Ciao amore, come stai (Привіт любов, як ся маєш), що залишається майже невідомою. З цього альбому вибираються декілька синглів, які мають дуже слабкий успіх.
Вибір Рікардо схоже виявляється провалом: залишити групу означає приректи себе на невпинні намагання робити власну музику без жодної підтримки ані з боку критики, ані зі сторони публіки.
У 1974 проходить майже непоміченою його участь у Фестивалі Санремо з піснею "Complici" (Співучасники), так само непоміченою лишається прогресивна, витонченого смаку композиція "Amico sei un gigante" (Друже, ти гігант. У наступному році він публікує сингл "Guardami" (Подивись на мене) (з яким бере участь у Un disco per l'estate), композиція, що відсилає до шістдесятих, яка з великими зусиллями знаходить собі місце в музичних автоматах. Щоб компенсувати погані продажі в Італії, записується диск раннього Фольї іспанською.
У 1976 наступає поворот у кар'єрі співака : сорокоп'ятка "Mondo" (Світ) приносить йому успіх та ім'я. Про екс-басиста Pooh нарешті починають говорити в найбільших національних мережах. Завдяки "Mondo" він бере участь у Фестивальбарі й отримує там премію Зелений Диск. У тому ж році, публікує свій другий альбом, названий просто "Riccardo Fogli", який містить в собі, між іншими, пісню з часів його перебування у Pooh, знамениту "In silenzio", яка переосмислюється в уповільненій версії, з оркестровим аранжуванням.Хоча вступ до неї, а зрештою і вся вона в цілому, нагадує "Infiniti noi" (Безкінечні ми) dei Pooh, опубліковану у 1973. Втім, перебування Фольї в гурті позначилось відчутливо на подальшій його творчості: в багатьох його композиціях виразно чутні прийоми та інтонації Pooh, а вподальшому він неодноразово працював з учасниками ансамблю, виконував їх твори та виступав з ними у спільних концертах.
На диску також знаходиться пісня "Mi manca" (Мені бракує), написана Умберто Тоцці, яка включається як в альбом тосканського співака, так і у диск молодого туринського кантауторе. Між двома версіями є лише одна відмінність — текст, незначно змінений текстярем Джанкарло Бігацці.
Рікардо знову стає відомим і, з Джанкарло Лукаріелло, який продукує його диски, публікує у 1977 сингл "Stella" (Зірка), що стає одним з найважливіших хітів у його кар'єрі, хоча затьмарити попередній успіх "Mondo" йому не вдається.
Наступний диск "Il sole, l'aria, la luce, il cielo" (Сонце, повітря, світло, небо), виходить у 1977 та визначає найважливіший етап кар'єри Фольї. Однак за характером він ще окреслює колишнього хлопця 1966 року. У диск увійшли такі пісні як "Anna ti ricordi" (Анна, пам'ятаєш), "Il giorno comincia qui" (День починається тут), "Ricordati" (Пам'ятай), "Paola", дві останні пізніше виходять на сорокоп'ятці задля просування диска. Більша частина композицій належить перу поетеси Карлі Вістаріні (Carla Vistarini) та різним авторам музики. Рікардо пише тексти лише двох пісень: етерної та хвилюючої "Vendo sogni" (Продаю мрії)та "Dolce straniera" (Солодка іноземка).
У 1978 виходить збірка "Io ti porto via" (Я заберу тебе геть), яка містить в собі чотири неопубліковані пісні, серед яких титульний трек.
Великий успіх приходить у 1979, з синглом "Che ne sai" (Що ти знаєш про це), який тривалий час знаходиться на перших позиціях в чартах, супроводжуючи успіх однойменного альбому, дві пісні з якого належать екс-компаньйону з Pooh Робі Факкінетті.
Рікардо несе на собі важливий для нього відбиток рафінованого та шляхетного виконавця італійської пісні; в часи кантауторату панку, бунтівливої молоді він презентує свій імідж як у музиці, так і в одязі — молодий чепурун у фраці, а також на обкладинці диска. Інші сингли альбому: "Pace" (Мир), "Non mi lasciare" (Не лишай мене) та "Che amore vuoi che sia" (Яке кохання бажаєш, яке є).
Більша частина пісень написана Мауріціо Фабріціо, який займався також аранжуванням, та текстярем Ґвідо Морра, вже автором пісень Джанні Тоньї.
У тому ж 1979мав би вийти альбом "Matteo", продюсований Фольї та Марчелло Аітіані, з текстами цілком написаними Рікардо, але диск блокується фірмою звукозапису, бо розцінюється надто "відмінним" від жанру, який відкрив Фольї сцену, і вважається, що публіка була б поставлена у невигідне положення (йдеться про концептуальний прогресивно-роковий альбом, у якому розповідається життя людини взяте навпаки: від смерті до народження; альбом відповідає подібному диску Pooh, виданому десять років перед тим, тобто "Memorie"). Пісня "Festa" включається в "Che ne sai".
Вісімдесяті роки
Серія успішних праць Рікардо продовжується у 1980 диском "Alla fine di un lavoro" (В кінці роботи), з якого вибирається сингл "Ti amo però" (Однак я тебе люблю),, а також "Scene da un amore" (Сцени кохання) та композиція-епонім диска. Фольї бере участь у редагуванні текстів.
У 1981 виходить "Campione" (Чемпіон), альбом, що високо підняв Рікардо Фольї як виконавця італійської пісні. З цього альбому вибирається "Malinconia" (Меланхолія), пісня що виграла Vela d'Oro (Золотий Парус), Telegatto (Телекіт)та Платиновий Диск.
У 1982 бере участь у Фестивалі Санремо і перемагає з "Storie di tutti i giorni" (Повсякденні історії), пісня, яку багато людей вважали переможницею ще до фіналу конкурсу, і яка зробила ім'я Рікардо Фольї всесвітньо відомим. Вона була скопійована радянською студією грамзапису "Мелодія" і миттєво розпродана в тодішньому СРСР мільйонними тиражами. З неї, а також з "Malinconia", почалась його популярність в Україні.
Перемога у Санремо, між іншим, була вміло організована продюсером Лукаріелло, який переймався деталями пісні від звучання електрогітари у протиставленні з пасажами класичного фортепіано, до елегантного одягу співака під час фінального вечора, до акомпанементу природженого рок-гітариста, надзвичайно ефектного Роберта Пулео.
Величезна полеміка, що настала, (подеякували, нібито перемога була куплена фірмою звукозапису) не підірвала популярності пісні, яка підскочила на вершину хіт-параду. Фольї отримав Премію Беттіно Ріказолі за літературну якість тексту, Telegatto (Телекіт), Премію Радіо Коррйере ТБ та Золотий Диск. Успіх композиції дозвовив співаку у наступному році представляти Італію на Конкурсі Євробачення.
У 1982 виходять дві довгограючі платівки: перша "Collezione" (Колекція), що охоплює переможницю Санремо та найкращі композиції цього періоду, в той час як друга, "Compagnia", (Компанія), складається цілком з неопублікованого. Pooh, у персонах Робі Факкінетті та Стефано Д'Ораціо співпрацюють у виданні диска (Д'Ораціо належить текст), і сам Факкінетті з'являється на обкладинці платівки, обезсмерчений за столом учотирьох з Балданом Бембо, Рікардо та Мауріціо Фабріціо.
Фольї бере участь у Єврофестивалі 1983 з "Per Lucia" (Для Лучії) (написана самим Фольї, з Мауріціо Фабріціо та Вінченцо Спампінато), яка посіла 11 місце. Пісня звертається до теми відмінної від звичних "любовних скимлінь", в уяві авторів виникає лист, написаний до дівчини, що живе за кордоном, у східному Берліні.
З 1984 відкривається період, коли Рікардо випікає трохи пластифіковані диски,як того вимагала музична мода часу, диски, які не мають суттєвого продовження, попри участі деяких пісень у Санремо. У 1984 альбом "Torna a sorridere" (Знову посміхнись), однойменна пісня бере участь у Фестивальбарі, у 1985 - "1985", в якому знаходить місце пісня з Санремо "Sulla buona strada" (На добрій дорозі). Пісня зустрічає гарний прийом і посідає четверте місце.