Achtung Baby () — сьомий студійний альбом ірландського рок-гурту U2. Його спродюсували Даніель Лануа та Браян Іно і він вийшов 19 листопада 1991 року на лейблі Island Records. Зачеплені критикою їх попередньої платівки, учасники U2 переосмислили свої музичні пріоритети, додавши до свого звучання альтернативний рок, індастріал та електронні впливи танцювальної музики. Тематично, альбом є похмурішим, інтроспективнішим і час від часу легковажнішим, ніж попередні роботи гурту. Achtung Baby і подальший перенасичений мультимедіа тур Zoo TV Tour займають центральне місце в перетворенні гурту в 1990-х, яке замінило їх репутацію серйозного політизованого гурту безтурботнішим та самоіронічнішим іміджем.

Приїхавши до Німеччини за натхненням напередодні возз'єднання Східного та Західного Берліна, U2 почали запис нової платівки в берлінській студії Hansa Tonstudio в жовтні 1990 року. Репетиції часто супроводжувалися конфліктами, оскільки члени гурту сперечалися про музичні пріоритети U2 і якість матеріалу. Після декількох тижнів напруженого та повільного процесу гурт зробив прорив, придумавши пісню «One» під час імпровізації. Музиканти повернулися в Дублін в 1991 році, де їх бойовий дух покращився і більшість записів закінчили. Щоб здивувати громадськість та зруйнувати стереотип про гурт та їх музику, U2 вибрали жартівливу назву альбому та барвисту обкладинку-колаж, на якій було 16 фотографій.

Achtung Baby є одним із найуспішніших альбомів U2. Альбом отримав позитивні відгуки та дебютував на першому рядку в американському чарті Billboard 200, а також очолив хіт-паради інших країн. Вийшло п'ять синглів, серед яких «One», «Mysterious Ways» і «The Fly». Альбом продався у кількості понад 18 мільйонів екземплярів у всьому світі та здобув премію «Греммі» на церемонії 1993 року за «Найкраще вокальне рок-виконання дуетом або гуртом». Achtung Baby є одним з найвідоміших альбомів 1990-х, він регулярно потрапляє в списки найкращих альбомів всіх часів. В жовтні 2011 року вийшо спеціальне перевидання альбому в п'яти форматах, приурочене до його двадцятирічного ювілею.

Передумови

Альбом The Joshua Tree 1987 року і однойменний тур на його підтримку принесли гуртові гарні відгуки критиків та комерційний успіх. Однак, їх наступний альбом Rattle and Hum та однойменний документальний фільм отримали зворотну реакцію критики . Попри те що альбом продався кількістю 14 мільйонів екземплярів та показав хороші результати в чартах, критики удостоїли його зневажливих відгуків, назвавши дослідження U2 американської музики «претензійним», «помилковим та пихатим». Велика популярність U2 і їх надто серйозна репутація призвели до звинувачень у помпезності та самовдоволенні.

Попри свій комерційний успіх, гурт був незадоволений творчо, фронтмен Боно вважав, що гурт був музично непідготовлений до свого успіху, в той час як барабанщик Ларрі Маллен сказав: «Ми були відомими, але ми не були найкращими» і під час туру Lovetown Tour в 1989 році йому стало нудно грати популярні хіти гурту. U2 вважали, що глядачі не зрозуміли їх співпрацю з блюз-музикантом Бі Бі Кінгом на Rattle and Hum та Lovetown Tour, вони описали це як «екскурсію по вулиці, яка закінчується тупиком». Озираючись назад, Боно заявив, що прослуховування афроамериканської музики стало поштовхом створити твір, такий як Achtung Baby, в той час як їхні експерименти з фолком допомогли йому розвиватися як автору текстів. До кінця Lovetown Tour Боно оголосив на сцені, що це був «кінець чогось для U2» і що «ми повинні піти і… створити все це знову». Після туру була найтриваліша перерва U2 в публічних виступах та виданні платівок.

У відповідь на власне почуття музичного застою та критику на їх адресу U2 почали підшукувати новий музичний ґрунт. Вони написали композицію «God Part II» для альбому Rattle and Hum, усвідомлюючи, що надмірно загралися з ностальгією у своїх піснях. Пісня мала сучасніший музичний вигляд, тому Боно сказав, що вона була ближче до стилістики Achtung Baby. Подальшими ознаками зміни стали два записи, зроблені в 1990 році. Першою була кавер-версія «Night and Day» для першого видання Red Hot + Blue. U2 використовували електронні танцювальні ритми та елементи хіп-хопу вперше в цьому записі. Другою ознакою змін стала робота Боно і Еджа над оригінальною партитурою для театральної адаптації «Механічного апельсина». Велика частина написаного матеріалу була експериментальною і згідно зі словами Боно «підготовляла ґрунт для Achtung Baby». Ідеї, які визнали невідповідними для п'єси, відклали для подальшого використання гурту. В цей період Боно і Едж стали дедалі більше писати пісні разом, без Маллена та Адама Клейтона.

В середині 1990 року Боно розглянув матеріал, який він написав в Австралії під час Lovetown Tour, і гурт записав кілька демо в дублінській студії STS Studios. Пізніше ці демо-записи стали піснями «Who's Gonna Ride Your Wild Horses», «Until the End of the World», «Even Better Than the Real Thing» і «Mysterious Ways». Беручись до запису альбому гурт хотів досягти результату, який би повністю відрізнявся від їхньої минулої роботи, однак вони не були повністю впевнені як цього домогтися. Поява медчестерської сцени у Великій Британії залишила в гурті змішане почуття про те, як вони впишуться в будь-яке специфічне музичне середовище.

Запис

U2 запросили Данієля Лануа та Брайана Іно стати продюсерами альбому, ґрунтуючись на досвіді їхньої спільної роботи над платівками The Unforgettable Fire та The Joshua Tree. Лануа був основним продюсером за підтримки Марка «Флад» Елліса як звукорежисера. Іно взяв на себе сприяючу роль, працюючи з гуртом в студії протягом тижня, щоб за цей час розглянути їх пісні, а потім покинути їх на місяць або два. Іно говорив, що його роллю було «прийти та стерти все, що звучало надто як U2». Дистанціюючись від роботи, він вважав, що надавав гуртові свіжий погляд на їх матеріал кожного разу, коли приєднувався до них знову. Іно пояснював: «Я навмисне не слухав матеріал в перервах між відвідинами, таким чином я міг бути більш достовірним». Оскільки U2 хотіли, щоб платівка мала могутніший та «живий» звук, Лануа «просував виробничий аспект дуже важко, часто на межі безглуздя». Тандем Лануа-Іно використовував латеральне мислення та філософський підхід, популяризуючи звивисту стратегію Іно, яка контрастувала з прямим ретро-стилем пластинки Rattle and Hum, продюсуванням якого займався Джиммі Айовін.

Берлінські сесії

Учасники гурту вважали, що «домашня атмосфера була ворогом рок-н-ролу» і що для роботи над альбомом їм треба було покинути звичний, буденний спосіб життя і свої сім'ї. З міст «Нової Європи», що з'явилися в кінці холодної війни, вони вибрали Берлін, який знаходився в центрі континенту, який возз'єднувався, як натхнення для більш європейської музичної естетики. Музиканти розпочали записуватися на студії Hansa Tonstudio в Західному Берліні, поряд зі знаменитою Берлінською стіною. Там вже були записані кілька відомих творів, зокрема дві платівки з Берлінської трилогії Девіда Боуї (в запису яких брав участь Іно) та альбом The Idiot Іггі Попа. U2 прибули в Східний Берлін 3 жовтня 1990 року останнім рейсом напередодні Возз'єднання Німеччини. Музиканти сподівалися отримати натхнення, але замість цього вони виявили, що Берлін був гнітючим та похмурим. Падіння Берлінської стіни привело до стану дискомфорту в німецькому суспільстві. Готель, де проживали музиканти, здавався їм похмурим та негостинним, своєю чергою старий стан Hansa Tonstudio та її розташування в бальних залах СС лише додало «незатишну атмосферу».

Моральний дух гурту був підірваний після початку запису, оскільки музиканти працювали довгі дні, але так і не змогли домовитися про музичний напрямок. Едж слухав електронну танцювальну музику, а також індастріал-гурти, такі як Einsturzende Neubauten, Nine Inch Nails, The Young Gods та KMFDM. Він і Боно виступали за новий музичний напрямок, в дусі цих колективів. На противагу цьому, Маллен слухав класичні рок-ансамблі, такі як Blind Faith, Cream та Джимі Гендрікс та вивчав техніку гри «навколо біта барабанщика». Як і Клейтону, йому було більш комфортно зі звучанням, схожим на попередні роботи гурту, і він ставився скептично до пропонованих нововведень. Крім того, інтерес Еджа до танцювальних міксів і драм-машин підштовхував Маллена до думки, що його внесок як барабанщика буде мінімальним. Лануа хотілося «текстурного, емоційного і кінематографічного U2» в дусі The Unforgettable Fire та The Joshua Tree, і він не розумів «одноразові, погані речі» над якими працювали Боно і Едж. Розбіжності між цими двома таборами змінили підхід в написанні пісень всередині гурту; Боно і Едж стали більш тісно працювати разом, пишучи матеріал відокремлено від решти членів ансамблю.

Музиканти виявили, що були музично непідготовлені, в них не було достатньої кількості репетицій, і що їхні ідеї не розвивалися в закінчені пісні. Вперше гурт не зміг досягти консенсусу в ході розбіжностей і відчував, що в них не було прогресу. Зокрема, Боно і Лануа посварилися, що ледь не призвело до бійки під час написання пісні «Mysterious Ways». Відчуваючи, що рухатися більше нікуди, музиканти розмірковували про припинення діяльності гурту. Іно приїхав до U2 на декілька днів, і здогадуючись про їхні плани про розформування гурту, він запевнив хлопців, що їх прогрес був куди кращим, ніж вони думали. Додаючи незвичайні ефекти та звуки, він показав їм, що прагнення Еджа на нову музичну територію не є несумісним з бажанням Маллена та Лануа «триматися за цілісні структури пісні». В грудні довгоочікуваного прориву досягнули при написанні пісні «One». На Еджа зійшло натхнення, коли він об'єднав дві послідовності акордів на гітарі, гурт почав імпровізувати, швидко створивши більшу частину пісні. Цей випадок приніс музикантам таку необхідну впевненість та знову підтвердив їх давній «підхід порожньої сторінки» для спільного написання пісень.

U2 повернулися в Дублін на Різдво, там вони обговорювали своє майбутнє разом, і всі знову відчували себе єдиним колективом. Прослуховуючи зроблені записи, музиканти зійшлися на думці, що їх матеріал звучав краще, ніж вони думали. В січні 1991 року вони повернулися до Берліна на короткий час, щоб закінчити роботу, пророблену раніше. Попри те що лише дві пісні були готові за весь час їх двомісячного перебування в Берліні, пізніше Едж заявив, що процес роботи в Німеччині був продуктивнішим та натхненнішим, ніж кінцевий результат. Гурт перебував поза звичного середовища, що забезпечило певну «структуру та кінематографічність» і багато з їхніх незавершених ідей згодом були успішно переглянуті на сесіях в Дубліні.

Дублінські сесії

В лютому 1991 року U2 відновили роботу над альбомом в приморській садибі «Ельсінор» в Долкі, орендуючи будинок за ₤10 000 в місяць. Стратегією Лануа було записувати гурт в будинках, особняках або замках, він вважав, що це привнесе певну атмосферу в процес запису. Дублінська компанія Big Bear Sound, що надає послуги з аудіо сервісу, встановила звукозаписну студію в їх садибі з кімнатою запису в переобладнаному гаражі по діагоналі нижче диспетчерської. Відеокамери та телевізійні монітори були використані для моніторингу приміщення. Сесії в Ельсінорі проходили в декількох хвилинах ходьби від будинків Боно і Еджа, вони були спокійнішими та продуктивнішими. Гурт боровся над створенням однієї конкретної пісні, «Lady With the Spinning Head», яка пізніше вийшла як бі-сайд, але під час цього процесу було написано три інші композиції: «The Fly», «Ultraviolet (Light My Way)» і «Zoo Station». Під час написання пісні «The Fly» Боно задумав створити альтернативний імідж, оснований на парі великих чорних окулярів, які він носив, щоб підняти настрій в студії. Боно розвинув цю ідею в персонажа, який був егоїстом та одягався в шкіру і також отримав ім'я «The Fly». Вокаліст перевтілювався в це альтер его на наступних публічних виступах гурту та концертах турне Zoo TV Tour.