Експеримент Аша () — серія соціально-психологічних досліджень, проведених у 1951—1956 роках американським психологом Соломоном Ашем у коледжі Свортмор (штат Пенсильванія, США)Asch, S.E. (1951). Effects of group pressure on the modification and distortion of judgments. In H. Guetzkow (Ed.), Groups, leadership and men(pp. 177—190). Pittsburgh, PA: Carnegie Press.Asch, S.E. (1952b). «Social psychology». Englewood Cliffs, NJ: Prentice Hall.Asch, S.E. (1955). Opinions and social pressure. Scientific American, 193, 35–35.Asch, S.E. (1956). Studies of independence and conformity. A minority of one against a unanimous majority . Psychological Monographs, 70(9), 1–70.. Метою дослідження було з'ясувати, як груповий тиск впливає на індивідуальне сприйняття та судження, навіть коли правильна відповідь очевидна. Експеримент став одним із найвідоміших прикладів вивчення конформізму та соціального впливу більшості на окрему особу.

Методологію, яку розвинув Аш, використовує багато дослідників соціальної психології, зокрема для дослідження зв'язків між конформізмом та важливістю завданняMilgram, S. (1961). Nationality and conformity . Scientific America, 205(6)., вікомPasupathi, M (1999). Age differences in response to conformity pressure for emotional and nonemotional material . Psychology and Aging, 14(1), 170–4., статтюCooper, H.M. (1979). Statistically combining independent studies: A meta-analysis of sex differences in conformity research. Journal of Personality and Social Psychology, 37, 131—146.Eagly, A.H. (1978). Sex differences in influenceability. Psychological Bulletin, 85, 86–116.Eagly, A.H. & Carli, L. (1981). Sex of researchers and sex-typed communications as determinants of sex differences in influenceability: A meta-analysis of social influence studies . Psychological Bulletin, 90(1), 1–20.Bond, R. & Smith, P.B. (1996). Culture and conformity: A meta-analysis of studies using Asch's (1952b, 1956) line judgement task . Psychological Bulletin, 199(1), 111—137. або культурою.

Методологія

Експеримент Соломона Аша був спрямований на дослідження того, чи змінює людина власну оцінку очевидних фактів під впливом думки групи.

У кожній групі брало участь від семи до дев'яти осіб. Лише один із них був справжнім учасником експерименту, решта — асистенти дослідника, які діяли за заздалегідь визначеним сценарієм. Справжній учасник цього не знав і вважав усіх присутніх рівноправними випробуваними.

Матеріалом для досліду слугували два плакати з намальованими лініями. На першому зображалася одна еталонна лінія, а на другому — три лінії різної довжини, позначені літерами А, В і С. Завдання полягало у визначенні, яка з трьох ліній збігається за довжиною з еталоном. Різниця між правильним і неправильним варіантами була очевидною, тому завдання не потребувало складних вимірювань.

Кожен учасник по черзі озвучував свою відповідь уголос. Справжнього випробуваного зазвичай саджали шостим або сьомим, щоб він чув відповіді більшості до того, як висловиться сам. Експеримент складався з 18 серій завдань, у 12 з яких актори навмисно давали неправильні відповіді (так звані критичні серії), а в решті шести — правильні. Це дало змогу порівняти поведінку учасника в умовах групового тиску та без нього.

Після завершення досліду учасника опитували щодо мотивів його вибору: чи він справді сумнівався у власній думці, чи просто пристосовувався до більшості. Контрольний експеримент без присутності групи показав, що за відсутності соціального тиску помилки траплялися менш ніж в одному відсотку випадків. Це засвідчило, що спотворення відповідей було зумовлене саме впливом групи, а не складністю завдання.

Результати У критичних серіях близько третини відповідей (приблизно 32 %) були помилковими — учасники повторювали очевидно неправильні судження більшості. При цьому три чверті випробуваних (приблизно 75 %) хоча б один раз погодилися з групою, тоді як чверть учасників (25 %) залишалися незалежними в усіх завданнях.

Після експерименту багато учасників пояснювали свою поведінку небажанням виділятися або здаватися дивними іншим членам групи. Деякі зазначали, що починали сумніватися у власному сприйнятті.

Контрольна група, у якій завдання виконували індивідуально, майже не допускала помилок. Це свідчило, що зміна відповіді у присутності більшості була результатом соціального тиску, а не когнітивних упереджень.

Подальші варіації експерименту показали, що рівень конформізму зменшується, якщо хоча б один учасник групи не погоджується з більшістю, а також коли відповіді даються анонімно.

Результати досліду стали підґрунтям для подальших досліджень соціального впливу, групової динаміки та механізмів конформної поведінки.

Подальші дослідження та чинники конформізму Під час експериментів було помічено, що навіть ті учасники, які давали правильні відповіді, часто відчували сильне напруження і дискомфорт, усвідомлюючи свою відмінність від більшості. Приблизно 75 % випробуваних підкорилися очевидно хибній думці групи принаймні в одному завданні. Загальна частка конформних відповідей становила близько 32 %, тоді як у контрольній групі, де рішення приймалися індивідуально, помилки траплялися менш ніж в одному відсотку випадків.

Коли група акторів не була одностайною, рівень конформізму різко знижувався. Якщо хоча б один із підставних учасників давав правильні відповіді, кількість помилкових відповідей у справжнього випробуваного зменшувалася більш ніж у чотири рази. Подібний ефект спостерігався і тоді, коли один із учасників давав альтернативні, але відмінні від більшості неправильні відповіді: навіть така «третя позиція» знижувала конформність до близько 9–12 %, залежно від ступеня відхилення від основної думки групи.

Подальші варіації експериментів Соломона Аша та дослідження інших учених дали змогу виокремити низку чинників, що впливають на рівень конформізму: тип особистості: люди зі заниженою самооцінкою більш схильні піддаватися груповому тиску, ніж ті, хто має високу впевненість у собі. Цей чинник не був змінною в оригінальних експериментах Аша, але виявлений у пізніших роботах із соціальної психології; чисельність групи: найвищий рівень конформізму спостерігається, коли випробуваний стикається з одностайною думкою трьох або більше осіб; подальше збільшення кількості учасників не має істотного впливу. Цю закономірність установив сам Аш у своїх варіаціях експерименту; склад групи: конформність підвищується, якщо група сприймається як авторитетна, компетентна або соціально близька до учасника. Такі спостереження належать до пізніших досліджень інших авторів і не були безпосередньо частиною експериментів Аша; згуртованість групи: чим тісніші зв'язки між її членами, тим сильніший тиск до узгодженості. Це поняття не походить із робіт Аша, а стало елементом пізнішої теорії «групового мислення» (), запропонованої у 1972 році; статус і авторитет: думка людей, які мають вищий соціальний статус або експертну репутацію, викликає більшу схильність до згоди. Вплив авторитету вивчався в інших класичних дослідах, зокрема у роботах (1936) і Стенлі Мілґрема (1963), але не в експериментах Аша; наявність союзника: коли хоча б один член групи підтримує незалежну позицію або дає правильну відповідь, схильність до конформізму суттєво зменшується. Цей ефект був безпосередньо зафіксований у серіях експериментів Аша; публічна ситуація: публічне висловлення своєї думки підвищує ймовірність пристосування до більшості (люди схильні дотримуватись уже висловленої позиції), тоді як анонімні або письмові відповіді сприяють незалежності. Цей чинник Аш досліджував експериментально; складність завдання: чим менш очевидним або складнішим є завдання, тим більша ймовірність, що учасник орієнтуватиметься на думку інших.

З точки зору сучасної соціальної психології конформізм не розглядається як однозначно негативне явище. У певних випадках він може сприяти узгодженню дій і прийняттю спільних рішень у групі. Водночас його прояви часто зумовлені: наполеглива та вперта поведінка людей, які прагнуть переконати особу, що її позиція є неправильною; тенденція членів групи уникнути осуду, покарання, відсторонення від членів групи за їх незгоду; невизначеність ситуацій або брак інформації, через що люди орієнтуються на позицію більшості.

Див. також Ефект доктора Фокса Стенфордський тюремний експеримент Експеримент Мілгрема Я та інші — науково-популярний фільм з подібним експериментом

Примітки

Джерела Scienceaid.co.uk: «Вплив більшості» George A. Comstock, Erica Scharrer: «The Psychology of Media and Politics»

Література Почебут Л. Г., Мейжис И. А. Социальная психология. — СПб.: Питер, 2010. — 672 с.