Волфіш-Бей (, , або Walfischbai, Китова затока) або Езоронґондо () — місто на березі однойменної затоки Атлантичного океану на південно-західному узбережжі Африки і головний порт Намібії (понад 30 тис осіб — 1977 рік) на її узбережжі.
Довжина затоки 10 км, ширина біля входу — понад 10 км, глибина — до 9 км. Припливи що півдоби — до 1,5 м.
Волфіш-Бей був заснований голландською Ост-Індською компанією наприкінці XVIII століття як проміжний пункт для морських подорожей між Кейптауном і Нідерландами. Жодних спроб постійного (цілорічного) поселення не було, і до кінця XIX століття на цьому місці мало місце комерційний розвиток. Тим часом Капська колонія стала британською, і під час Боротьби за Африку британці заявили права на Волфіш-Бей. Вони дозволили Капській колонії завершити анексію території в 1884 разом з після початкових кроків, зроблених у 1878Britannica, Walvis Bay, britannica.com, USA, accessed on 7 July 2019Succession of States and Namibian territories, Y. Makonnen in Recueil Des Cours, 1986: Collected Courses of the Hague Academy of International Law, Academie de Droit International de la Haye, Martinus Nijhoff Publishers, 1987, page 213.
У 1910 Волфіш-Бей, як частина Капської колонії, увійшов до складу новоствореного Південно-Африканського СоюзуDebates of Parliament, Hansard, Volume 9, Issues 19-21, Government Printer, 1993, page 10179. Згодом виникла суперечка з Німеччиною щодо кордонів ексклаву, яка врешті була вирішена в 1911, коли Волфіш-Бей отримав територію в Walvis Bay: exclave no more, Ieuan Griffiths, Geography, Vol. 79, No. 4 (October 1994), page 354.
Ексклав був захоплений німцями під час кампанії в Південно-Західній Африці на початку Першої світової війни, але Південної Африки зрештою витіснили німців у 1915. Згодом Волфіш-Бей був швидко інтегрований у новий режим воєнного стану в Південно-Західній АфриціBiennial Conference: Papers nos. 33-59, African Studies Association of the UK, 1996, page 5.
Пізніше Ліга Націй надала Південній Африці контроль (мандат класу «C») над Південно-Західною Африкою для управління територієюThe Namibian War of Independence, 1966-1989: Diplomatic, Economic and Military Campaigns, Richard Dale McFarland, 2014, page 67. У 1921 в Південно-Західній Африці було відновлено цивільне правління, а управління Волфіш-Беєм було передано Південно-Західній Африці відповідно до Акту про справи Південно-Західної АфрикиStrategic territory and territorial strategy: the geopolitics of Walvis Bay's reintegration into Namibia, David Simon, Namibian Economic Policy Research Unit, 1995, page 8.
Незважаючи на те, що територія ніколи не була частиною Німецької Південно-Західної Африки, в Акті говорилося, що:«порт і поселення Уолфіш-Бей, що є частиною мису Доброї Надії, для судових і адміністративних цілей розглядаються як частина підмандатної території Південно-Західної Африки» Однак Південна Африка також прагнула анексувати Південно-Західну Африку і представила таку пропозицію Лізі Націй. Отже, у 1949 до Акту було внесено поправки, щоб надати представництво в парламенті Південної Африки білим у Південно-Західній АфриціOfficial Documents of the 4th Session of the United Nations General Assembly, United Nations, 1949, page 11.
У 1977 після посилення міжнародного тиску з вимогою відмовитися від контролю над Південно-Західною Африкою Південна Африка скасувала Акт, але передала контроль над Волфіш-Бей назад Капській провінції, зробивши її ексклавомThe Green and the dry wood: The Roman Catholic Church (Vicariate of Windhoek) and the Namibian socio-political situation, 1971-1981, Oblates of Mary Immaculate, 1983, page 6. З 1980 вона була представлена як у , так і в як частина виборчого округу у Кейптауні, перш ніж стати окремим виборчим округом у 1982Sub-Saharan Africa Report, Issues 2578-2584, Foreign Broadcast Information Service., 1982, page 48.
У відповідь Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй прийняла , яка проголосила, що «територіальна цілісність і єдність Намібії повинні бути забезпечені шляхом реінтеграції Волфіш-Бей в її територію».
У 1990 Південно-Західна Африка отримала незалежність як Намібія, але Волфіш-Бей залишився під суверенітетом Південної Африки, а Південна Африка збільшила кількість військNamibia Nears Freedom, But S. Africa Tugs On Its Lifeline, David Zucchino, The Philadelphia Inquirer, 14 January 1990. Однак у 1992 дві країни домовилися створити тимчасовий Спільний адміністративний орган для Волфіш-Бей і Прибережних островівNamibia Yearbook, Issue 3, pages 18. Управління очолили два головних виконавчих директора: Нанголо Мбумба, тодішній секретар кабінету міністрів Намібії, і Карл фон Гіршберг, колишній посол Південної Африки в ООНCountry Report: Botswana, Namibia, Swaziland, Lesotho, Economist Intelligence Unit, 1992, page 13.
Порт раніше належав до Південної Африки і був приєднаний до Намібії в 1994 році. Це сучасне портове місто зі змішаним населенням; тут живе багато переселенців нама з центру і півдня країни, але більшість місцевих африканців становлять трудові мігранти амбо з Анголи, які працюють в порту. Порт служить базою великому рибальському флоту, який постачає рибу як до підприємств рибної промисловості у місті, так і до плавучих рибоконсервних заводів у відкритому морі. Залізницею сполучений зі столицею Намібії — містом Віндгук.
Південніше Волфіш-Бей уздовж берега починається алмазна зона, подорожувати якою заборонено.
Серед місцевого населення (переважно представники корінного народу гереро) поширена назва Езоронґондо.
Клімат Місто знаходиться у зоні, котра характеризується кліматом тропічних пустель. Найтепліший місяць — лютий із середньою температурою 18.3 °C (65 °F). Найхолодніший місяць — серпень, із середньою температурою 13.3 °С (56 °F).
Відомі особистості У поселенні народився: Гендрік Сомаеб (* 1992) — намібійський футболіст.
Див. також Волфіш-Бей (аеропорт)
Примітки
Посилання