Бала́нс сил (; або ) — ситуація в міжнародних відносинах, коли існує паритет або стабільність між сторонами. Поняття балансу сил «описує стан справ в міжнародній системі та пояснює поведінку держав в цій системі». Як поняття міжнародного права для позначення «рівноваги» між націями належить доктрині покликаній завадити посиленню однієї з націй до такого рівня, коли вона диктуватиме свою волю решті.

Принцип балансу сил лежав в основі зовнішньої політики Великої Британії починаючи з пізнього середньовіччя до завершення Другої світової війни. В основному, це означало постійний спротив Британії появі єдиної домінуючої сили (або союзу) в Європі. У випадку загрози появи такої сили Британія долучалась до союзу з наступною за потужністю країною для відновлення рівноваги.

Баланс сил лежить в основі теорії неореалізму. Згідно з цим принципом, держава може вдаватись або до балансування, або прилучитись до союзів сильніших держав. Під час війни вибір між балансуванням та прилученням може бути питання життя чи смерті держави.

Кеннет Волтц, провідний дослідник неореалізму, зазначив у книзі «Теорія міжнародної політики» () що «коли й існує якась особливо політична теорія міжнародної політики, то це точно теорія балансу сил».Waltz, Kenneth N(1979). Theory of International Politics Однак, це твердження було піддано критиці представниками інших шкіл дослідження міжнародних відносин, зокрема, конструктивістами та політичними економістамиBueno de Mesquita, Bruce. «Game Theory, Political Economy, and the Evolving study of War». American Political Science Review Vol. 100, No.4 Nov 2006. p 637—641Nio, Ordeshook, and Rose. The Balance of Power, 1989. Cambridge: Cambridge University Press..

Доктрина рівноваги

Основний принцип встановлення рівноваги політичної влади, як зазначив Чарльз Давенант в «Есе про баланс сил» (), старий як історія, та був відомий як прадавнім політичним теоретикам та державним тіячам. По суті, цей принцип випливає із здорового глузду, нажитого досвіду та інстинкту самозбереження.

Точніше, теорія балансу сил має деякі ключові аспекти загальновизнані в літературі. Перш за все, основне покликання держав згідно з теорією балансу сил — забезпечити власну безпеку відповідно до поглядів реалістів. Також держави намагаються відновити рівновагу заради самозбереження. Заради уникнення домінування однієї з держав, інші укладатимуть союзи до відновлення рівновагиChatergee, Patricia «The Classical Balance of Power Theory» Journal of Peace Research, Vol. 9, No. 1 (1972), p. 51. <http://www.jstor.org/stable/422972 >.

На думку професора Л. Оппенгайма, рівновага серед націй відіграє вирішальну роль для існування та дії міжнародного права. Якщо держави не в змозі тримати взаємний контроль, домінуюча держава діятиме на власний розсуд та нехтуватиме правом.

Історія

Ідея збереження балансу сил як свідомої мети зовнішньої політики, відома ще в прадавні часи, відновила увагу до себе в XV столітті серед італійський міст-держав.

Франческо Сфорца, правитель Мілану, був першим, хто активно переслідував політику балансу сил, хоча історики тривалий час невірно приписували першість правителям Флоренції, славу яких оспівували відомі письменники Нікколо Макіавеллі та Францеско Гвічардіні.

Універсалізм, який був основним напрямком розвитку міжнародних відносин в Європі до Вестфальського миру 1648 р., поступився місцем доктрині балансу сил. Поняття набуло особливої ваги після Утрехтського миру 1713 р., коли воно було згадано.

Лише в XVII столітті завдяки Ґроцію та його послідовникам дослідження міжнародного права перетворилось на наукову дисципліну та було сформульовано теорію балансу сил та покладено в основу дипломатії. Згідно з цією дисципліною, європейські держави утворюють щось на зразок федеральної спільноти, в основі існування якої лежить принцип балансу сил. Оскільки всі держави однаково були зацікавлені в збережені балансу, вважалось і правом, і обов'язком кожної держави вдаватись навіть до військового втручання у випадку порушення балансу якоюсь державою спільноти.

Будучи сформульованим, принцип «балансу сил» став аксіомою в політології. Франсуа Фенелон, в «Instructions», ознайомив молодого Людовіка, герцога Бургундського з цією аксіомою. Фрідріх II в «Анти-Макіавелі» проголосив принцип балансу сил світові. 1806 р. Фрідріх фон Гентц повторно висловив принцип в праці «Fragments on the Balance of Power». Принцип балансу сил послужив основою для коаліцій проти Людовика XIV та Наполеона, та приводом і виправданням для багатьох воєн, які трапились в Європі в проміжку між Вестфальським миром 1648 р. та Віденським конгресом 1814 р., особливо з боку Великої Британії (частково включаючи Першу світову війну).

Протягом XIX століття національні повстання змінили мапу Європи та змістили баланс сил. Однак, всі сили дипломатії були скеровані на відновлення балансу сил спотвореного силами, вивільненими Велика французька революція. По завершенню революції та встановленню відносної стабільності стали виникати військові союзи заради збереження миру.

Англія

Сер Есме Говард писав, що Англія взяла на озброєння принцип балансу сил оскільки для неї він був єдиною можливістю зберегти політичну та економічну незалежністьSir Esme Howard, 'British Policy and the Balance of Power', The American Political Science Review, Vol. 19, No. 2. (May, 1925), p. 261..

Як стверджують історики, в шістнадцятому столітті Англія вела зовнішню політику на збереження балансу між Іспанією та Францією, що стало прототипом нинішньої політики балансу сили: Континентальна політика Англії [після 1525 року] була зафіксована. Англія повинна була бути тихоокеанським посередником, сприятливим до рівноваги, який би мав перешкоджати будь-якій гегемонії на континенті та контролювати узбережжя Каналу. Внутрішня безпека Англії та баланс сил у Європі були двома великими політичними принципами, які з'явилися ще під час правління Генріха VIII і проіснували ще багато років потому.

У 1579 році перший англійський переклад Франсуа Герцеардіні «Стоя д'Італія» («Історія Італії») популяризував італійську теорію балансу сили в Англії. Цей переклад був присвячений Британській королеві Єлизаветі I, де було сказано, що «Бог поклав до ваших рук баланс сили та справедливість, щоб урівнювати та протидіяти, за вашою волею, усім діям та порадам християнських королів вашого часу».

Штатман Річард Кобден назвав баланс сили «химерою» завдяки своєму незрозумілому значенню: «Це не помилка, фейк чи наклеп, це не щось не описане, незбагненне чи нікому не незрозуміле». Єдиний момент на котрому автори балансу сили зійшлися «є у фундаментальній ілюзії, що така система була коли-небудь прийнята країнами Європи». Адже вона передбачає тривале, безперервне, мирне і процвітаюче співіснування. Натомість «протягом століть» Європа була одним великим і тривалим полем бою, з невеличкими інтервалами, для того щоб війська могли набратися сили … ".

Сер Есме Говард писав, що Англія визнала баланс сил як «кусочок англійської політики», несвідомо протягом шістнадцятого, підсвідомо протягом сімнадцятого і свідомо протягом вісімнадцятого, дев'ятнадцятого та двадцятого століть, тому що для Англії це був єдиний план збереження власної незалежності, політичної та економічної ". Однак після приходу Другої світової війни Едвард Карр встановив, що сьогодні баланс сил погано зберігає незалежність Англії:"Розмір одиниць, які ефективно підраховують у міжнародній політиці, постійно зростає. У Європі більше немає місця для тих трьох чи чотирьох впливових і сильних країн. Більш-менш рівномірне суперництво дозволило Великій Британії в минулому забезпечити себе політикою балансу влади. У останні роки було висловлено чимало дурниць щодо балансу сили. Але плутанина думок, яка виникла внаслідок спроби визначити її як морально-комплексну політику, була менш серйозною, ніж сум'яття, яке випливало з припущення, що це політика, яку можна застосувати завжди і за будь-яких обставин. І військовий підхід є причиною чому баланс сили в Європі безнадійно розвалився … .Можливість відновлення балансу перестала існувати після 1919 року; британська політика, заснована на хибній позиції, закінчилася катастрофою.У 1941 році Вінстон Черчілль був підданий критиці його суперником Адольфом Гітлером за його прихильність до балансу сил:"Черчілль — це людина з застарілою політичною ідеєю «європейського балансу сили». Вона більше не належить до сфери реалій. І все-таки через ці забобони Черчілль підбурив Англію до війни.В іншому випадку він додав: Без вермахту «по Європі пройшла б хвиля, яка б не брала до уваги цю смішну британську ідею „балансу сили в Європі“, через її банальність і дурну традицію»

Насправді Вінстон Черчілль незабаром прийняв подібну думку: «наші російські друзі та союзники, — виголосив він у 1946 році, — найбільше захоплюються силою і найменше поважають військову слабкість. З цієї причини стара доктрина балансу сили не має сенсу. Якщо Західна демократія не буде стояти разом, то справді катастрофа може нас не оминути. Якщо ж населення англомовних країн співдружності буде додано до такого ж у Сполучених Штатах з усім, що передбачає таке співробітництво: співпраця в повітрі, на морі, по всьому світу, в науці та промисловості. Якщо в моральній силі не буде тремтіння, нестабільного балансу сил, які б дали волю амбіціям, тоді існуватиме міцна гарантія безпеки».

Історичні докази проти теорії балансу сил та її наслідки В спробі спростувати теорію балансу сил деякі реалісти вказували на випадки в міжнародних системах, відмінних від сучасної Європи, де балансування не відбулося і це спричинило виникнення гегемона. Вільям Вольфорт, Річард Літт і Стюарт Кауфман, вказують на нездатність державних підрозділів врівноважити Ассирію в першому тисячолітті до н. е.; балансування грецьких держав-наступниць Олександра Македонського з Римом; воюючі держави збалансувати династію Цинь та ще п'ять династій у стародавньому Китаї.

Це крос-культурне дослідження робить висновок: «Враховуючи те, що версії теорії, яку ми тестуємо, є універсальною у своїх твердженнях гегемонія веде до рівноваги і це ми можемо споглядати через цілі століття. Вибір випадків не має значення. Будь-який значний контрприклад фальсифікує загальну претензію, а вісім таких прикладів взагалі зруйнують його».