Тридентська меса — одна з поширених назв для позначення літургії римського обряду — меси, що переважала до видання міссалу 1969 року. Також вживаються назви Тридентський чин (), Тридентська латинська меса (), класична латинська меса (), Традиційна латинська меса (), Стара латинська меса (). У сучасній католицької термінології Тридентська меса іменується також «екстраординарним обрядом». Цей термін з'явився вперше в motu proprio папи Бенедикта XVI Summorum Pontificum, виданим 7 липня 2007 року, згідно з яким Тридентський обряд (в редакції 1962 року) є «екстраординарним» способом здійснення літургії в римському обряді (у той час як «ординарним» залишається Novus Ordo)

Опис Літургія римського обряду в своїх істотних частинах була вперше кодифікована в VI столітті римськими папами — святими Левом I Великим, Геласій I та Григорієм I Великим, а нинішній вигляд прийняла на виконання рішень Тридентського собору 1570 року при Папі св. Пії V, причому більшість католиків-традиціоналістів використовують редакцію міссал 1962 року, затверджену Папою Іоанном XXIII .

Історія терміна Тексти традиційного міссалу римського (латинського) обряду сягають глибокої давнини, однак багато разів змінювалися протягом століть і були впорядковані і запропоновані практично для всієї церкви латинського обряду в 1570 році. Аж до 1962 року виходили перевидання даного служебника, що містять нові свята на честь нових святих і деякі зміни в богослужбових рубриках. У зазначений період часу дана форма католицького богослужіння була поширена в католицькому світі. Цей чин був закріплений папою Пієм V на прохання Тридентського собору і оприлюднений 5 грудня 1570 року .

Тридентський собор ясно висловив католицький погляд на месу, підкресливши, крім іншого, жертовний характер Євхаристії богослужіння, заперечуваний протестантами<ref>http://history.hanover.edu/texts/trent/ct25.html Council of Trent, session of </span>4 December 1563 </ref>. На виконання побажань собору папа римський Пій V оприлюднив в 1570 міссал, який використовували у римській курії і проголосив його уніфікованим стандартом для всієї церкви. Ордени та дієцезії, що могли підтвердити свою богослужбову традицію, як налічує більше двохсот років при бажанні мали право її зберегти. Найвідоміші з числа не римських Західних літургійних обрядів — амвросіанський та мосарабський.

Відмінності між Тридентською і «новою» месами Католики-традиціоналісти не використовують ні реформований римський обряд (Novus Ordo), введений Папою Павлом VI в 1969 р. на виконання рішень Другого Ватиканського собору, ні норми для Тридентського міссалу, введені в 1965 році. Старий і новий обряд різняться не тільки мовою вчинення і позицією священника щодо вівтаря, а й текстами молитов і цілим рядом церемоній. На Тридентській месі досить сильно відрізняються служба без співу і зі співом. Однак завжди т. зв. тиха меса є відображенням урочистої літургії. Всі тексти, які співає хор на співаній месі, вимовляються священником і на тихій месі. Частина церемоній (перенесення міссалу, приховування патени під корпоралом і пуріфікатором тощо) тихої меси є проєкцією церемоній урочистої меси і можуть бути зрозумілі тільки у зв'язку з нею. Тому меса в кафедральному соборі та в маленькій каплиці не відрізнялася до реформи за змістом текстів і церемоній (які при належній катехізації сприймалися як відблиск меси повним чином). Поширеною помилкою є думка, згідно з якою на Тридентській месі не звучать національні мови. Вони звучать у читаннях, проповіді і в співі народу, за т. зв. тихою месою. На урочистій месі використання національних мов обмежується проповіддю і читаннями. При служінні Тридентської меси священник стоїть перед вівтарем, спиною до народу, «versusu Deum» — у напрямку Бога, тобто на Схід, в тому ж напрямку, що і весь народ. Обличчям до народу він повертається тільки в деякі моменти служби, коли чин меси наказує це звернення, наприклад при словах «Господь з вами», «моліться, браття» и.т.п.

Як констатував папа Бенедикт XVI, Тридентський міссал ніколи не був забороненим, і отже не був скасований ані Другим Ватиканським собором, ані Павлом VI, при публікації нового служебника в 1969 році. Спеціальна комісія кардиналів в 1988 р., розглянувши питання про межі влади Римського первосвященника і наміри Павла VI, прийшла до висновку, що Тридентський міссал не міг бути скасований введенням нового служебника і що відповідно ніколи не міг бути забороненим. Рішення комісії тоді не було опубліковано, однак у своєму Motu proprio «Ecclesia Dei» папа Іван Павло II закликав єпископів до виконання директив, викладених в одному з перших «індультів» Quattuor abhinc annos.

Літургія Тридентської меси Сама меса ділиться на дві частини, Літургію вірних та Літургію оголошених. Вірні, або парафіяни, тверді у своїй вірі, були колись, на самому початку свого життя, «відокремлені» від частини служіння, не сповідуючи свою віру перед усіма іншими парафіянами. Визнання віри визнається неодмінною умовою для участі в спільному євхаристійному служінні.. Закони Дідахе як і раніше дотримуються. Визнання віри є одним з трьох неодмінних умов до участі в євхаристії (поряд з хрещенням, правильним сповіданням і праведним життям), які католицька церква завжди брала за обов'язкові до виконання, і які були згадані також вже в другому столітті по Р. Х. святим Юстином Мучеником (Перша Апологія 66:1–20Стаття Евхаристия на сайті absentis.front.ru):

Примітки

Посилання Google Video: Tridentine Missa Cantata (Sung Latin Mass) for the Last Sunday after Pentecost (тривалість 1:13:28, дата загрузки 02.12.2006) YouTube.com: Традиційна католицька меса, Великодню неділю 1941 Церковь Our Lady of Sorrow, Чикаго, США.