Оскар-Клод Моне́ (; , Париж, Французьке королівство — , Живерні, Третя французька республіка) — французький живописець, один із засновників імпресіонізму.

Саме від назви його пейзажу «Враження. Схід сонця», експонованого на першій виставці «Анонімного товариства художників» у 1874 році, з легкої руки критика Луї Леруа виник термін «імпресіонізм»

Життєпис

Дитинство Народився 14 листопада 1840 року в Парижі. Коли хлопчикові було 5 років, родина переїхала до Нормандії, у Гавр. Батько хотів, щоб Клод став бакалійником і приєднався до сімейного бізнесу, але син з дитинства захоплювався образотворчим мистецтвом, зокрема із задоволенням малював карикатури.Він малював їх вугіллям та продавав за десять-двадцять франків. Оскар-Клод Моне брав свої перші уроки малювання у Жака-Франсуа Ошара, колишнього учня Жака-Луї Давіда. На морському узбережжі Нормандії Моне зустрів Ежена Будена, відомого пейзажиста і одного з провісників імпресіонізму. Буден показав юному художнику деякі прийоми живописної роботи з натури.

Навчання та служба 28 січня 1857 року померла мати митця. Йому було 16 років, коли він закінчив школу та переїхав жити до своєї овдовілої бездітної тітки Марі-Жанни Лекадр.

У 1860 році призваний до армії та потрапив до Алжиру, але там він захворів на тиф. Втручання тітоньки допомогло художнику демобілізуватися, і він повернувся додому вже у 1862 році.

Вступив до університету на факультет мистецтв, але швидко розчарувався в пануючому там підході до живопису. Покинувши навчальний заклад, він незабаром вступив у студію живопису, яку організував Шарль Глейр. У студії він познайомився з такими художниками як Огюст Ренуар і Фредерік Базіль. Вони були практично однолітками, дотримувалися схожих поглядів на мистецтво і незабаром склали кістяк групи імпресіоністів.

Популярність Моне приніс портрет Камілли Донсьє «Жінка в зеленому», намальований у 1866 році. Вона потім стала дружиною художника, і у них народився син Жан.

Франко-прусська війна та розвиток імпресіонізму Після початку франко-пруської війни в 1870 році їде у Сполучене Королівство, де знайомиться з роботами Джона Констебла і Вільяма Тернера. У березні 1871 року залишив Лондон і став жити в Заандамі (Нідерланди), де він написав 25 картин. Крім того, він перший раз побував в сусідньому Амстердамі.

У жовтні або листопаді 1871 року повернувся до Франції. З грудня 1871 по 1878 рік він жив у Аржантейлі, селі на правому березі річки Сени поблизу Парижа, яке було популярним місцем недільного відпочинку для парижан. Там написані деякі з його найвідоміших робіт.

Наприкінці 1872 року пише свій знаменитий пейзаж «Враження. Схід сонця» (). Саме ця картина і дала назву групі імпресіоністів і цілого художнього напрямку. Картина була показана на першій імпресіоністській виставці в 1874 році. Від назви картини мистецтвознавець Луї Леруа ввів термін «імпресіонізм», який він мав на увазі як приниження, але імпресіоністи привласнили собі його в інакшому ключі.

Особисте життя Моне та Камілла Донсьє одружилися 28 червня 1870 року і, після поїздки до Лондона та Зандама, у грудні 1871 року вони переїхали до будинку в Аржантеї поблизу річки Сени. Вона захворіла в 1876 році. 17 березня 1878 року у них народився другий син, Мішель (Перший, Жан народився в 1867 році). Друга дитина послабила її вже слабшаюче здоров'я. Того ж року Клод Моне переїхав до села Ветей. У віці тридцяти двох років мадам Моне померла 5 вересня 1879 року від туберкульозу. Моне намалював її на смертному одрі.

Аліса Ошеде (Alice Hoschedé) допомагала Моне виховувати двох його синів, Жана та Мішеля, відвізши їх до Парижа, щоб вони жили разом з її шістьма дітьми. Це були Бланш, Жермен, Сюзанна, Марта, Жан-П'єр та Жак. Навесні 1880 року Аліса Ошеде та всі діти покинули Париж і повернулися до Моне, який все ще жив у будинку у Ветеї. У 1881 році всі вони переїхали до Пуассі, який Моне ненавидів. У квітні 1883 року вони переїхали до Вернона, потім до будинку в Живерні, графство Ер, у Верхній Нормандії, де він посадив великий сад та малював більшу частину свого життя. Після смерті свого чоловіка, з яким Аліса розлучилася, вона вийшла заміж за Клода Моне в 1892 році.

Плавуча студія У 1873 році купив невеликий човен і обладнав його для використання як плавучої студії. У цій студії писав пейзажі, а також портрети Едуара Мане і його дружини. Мане, своєю чергою, в 1874 році написав картину, на якій зобразив Моне разом з Каміллою на борту човна.

Погіршення здоров'я На початку 1920-х у нього розвивається катаракта, через що йому довелося перенести дві операції. Проте він не залишив занять малюванням. Втративши кришталик на лівому оці, Моне знову відновив зір, але став бачити ультрафіолет як блакитний або ліловий колір, від чого його картини знайшли нові кольори. Наприклад, малюючи знамениті «Водяні лілії», він бачив лілеї блакитнуватими в ультрафіолетовому діапазоні, на відміну від звичайних людей, для яких вони були просто білими.

Останні роки Моне продовжував працювати до останніх днів свого життя. Художник помер у своєму будинку 5 грудня 1926 року в Живерні й був похований на місцевому церковному цвинтарі. Його будинок та сади були відкриті для відвідування в 1981 році.

Творчість Писав свої картини рядами малих кольорових цяток чистих спектральних кольорів, а не змішував їх на палітрі, як зазвичай роблять художники. Він розраховував на оптичне суміщення кольорових цяток в зоровому сприйнятті. Завдяки цьому прийому Моне прагнув створити враження м'якої вібрації повітря, і це надає його картинам абсолютно оригінальний вигляд.

Ранні картини Моне, такі як «Жінка в зеленому» (1866), «Жінки в саду» (1867), та деякі пізніші — «Міст в Аржантейлі» (1874), «Скелі в Бель-Іль» (1886) — відзначаються свіжістю і багатством колориту. В пізніших творах, наприклад, «Враження. Схід сонця» (1873), «Бульвар Капуцинок у Парижі», (1873), а особливо в картинах останніх років — серія «Стіжки» (1890–1891), «Тополі» (1891—1892), види Лондона (1900–1904) — Моне захопився передачею суб'єктивних, випадкових, скороминучих вражень, самодостатніми експериментами в розкладанні кольорів. Найкращі твори Моне належать до світових надбань живопису.

Галерея

Загальне

Натюрморти

Водяні лілії

Образ у мистецтві

У кіно

Художні фільми

«Monet: Shadow and Light» (1999) — «Моне; тінь і світло» — Канада. Режиссер — Девид, у ролі Моне — Стюарт Хьюз.

Документальні фільми

«I, Claude Monet» (2017) — «Я, Клод Моне» — Велика Британія. Режисер — Філ Грабски. Water Lilies of Monet — The magic of water and light! (2018) — «Клод Моне; Магія води і світла» — Італія. Режисер — Джованні Троіло.

У літературі

Єва Файджес (англійська письменниця) роман «Light» («Світло») (1983). Описує один день з життя Клода Моне — від світанку до заходу сонця. Сара Паппворт «Це Моне» Daniel Wildenstein «Claude Monet. The Triumph of Impressionism»

Пам'ять На честь Моне названий кратер на Меркурії та астероїд 6676 Моне.

Предки

Примітки

Джерела «Искусство», составители В. М. Алпатов, Н. Н. Ростовцев, М. Н. Неклюдова, «Просвещение», Москва, 1969, стр.275, статья К.Моклера «Французский импрессионизм»

Посилання Клод Моне Моне Клод Оскар. Картини та біографія БСЭ — Моне Encyclopedia Britannica — Claude Monet https://www.claudemonetgallery.org