Ігор Дмитрович Новиков (; ) — радянський російський астроном, астрофізик-теоретик і космолог. Член-кореспондент РАН по Відділенню загальної фізики та астрономії (астрономія) з 26 травня 2000 року.

Біографія Народився в Москві. Його батько зник у часи сталінських репресій, мати провела роки у ГУЛАГ. У 1959 Ігор закінчив Московський університет, в 1962 — аспірантуру Державного астрономічного інституту імені Павла Штернберга. У 1963—1974 працював в Інституті прикладної математики АН СРСР. З 1974 по 1990 працював в Інституті космічних досліджень АН СРСР (завідувач сектором релятивістської астрофізики). З 1994 року є директором Центру теоретичної астрофізики () Копенгагенського університету, де він працює з 1991 року.

Наукові роботи відносяться до релятивістської астрофізики, космології, теорії тяжіння. Займався розробкою теорії чорних дір, що виникають в кінці еволюції масивних зірок. Показав, що зовнішнє поле тяжіння і внутрішня будова чорної діри повністю визначаються масою і моментом обертання колапсуючої зірки і не залежать від деталей розподілу речовини та її руху. На основі цього факту створив теорію внутрішньої будови чорних дір. Оцінив кількість чорних дір, розглянув їхнє астрофізичне значення і прояв. У 1966 спільно з Я. Б. Зельдовичем вказав, що чорні діри можуть проявлятися як рентгенівські джерела в тісних подвійних системах. Після відкриття таких джерел побудував теорію релятивістських ефектів у цих системах. Висунув гіпотезу «білих дір», досліджував вплив квантових ефектів на білі і чорні діри. У роботах з космології обговорив можливість сильної анізотропії розширення Всесвіту поблизу сингулярності, розглянув квантові явища на початку розширення Всесвіту, процеси формування галактик, гіпотезу існування первинних чорних дір. Розробив теорію походження початкових неоднорідностей в розширенні Всесвіту, з яких потім виникли галактики. Вперше дав надійну оцінку маси квазарів. У 1964, до експериментального виявлення реліктового випромінювання, розрахував спектр електромагнітного випромінювання усіх джерел у Всесвіті і вказав, що якщо справедлива теорія гарячого Всесвіту, то реліктове випромінювання в сантиметровому діапазоні значно інтенсивніше випромінювання окремих джерел і може бути виявлено.

У середині 1980-х років сформулював принцип самоузгодженості Новикова, який став важливим внеском у теорію подорожей у часі.

Автор (спільно з Зельдовичем) монографій «Релятивістська астрофізика» (1967), «Теорія тяжіння і еволюція зірок» (1971), «Будова і еволюція Всесвіту» (1975).

Член Лондонського королівського товариства (1998). Президент Комісії N 47 «Космологія» Міжнародного астрономічного союзу (1976—1979).

Нагороджений медаллю Еддінгтона (2007).

Новиков одружений з Елеонорою Коток і має двох дітей — Олену та Дмитра.

Примітки

Література Black Holes and the Universe, (translated by Vitaly I. Kisin, Cambridge University Press 1995) The River of Time, (translated by Vitaly I. Kisin, Cambridge University Press 1998, 2001) Il ritmo del tempo, Di Renzo Editore, Roma, 2006

Посилання

Личная страница в Theoretical Astrophysics Center. Космические координаты Игоря Новикова // Троицкий вариант. — № 68, c. 13. — 7 декабря 2010.