Історія Німеччини () — історія територій сучасної Німеччини, її народу та інших етносів, котрі проживають на землях Німеччини, від доісторичних часів до теперішнього часу.
Уявлення про Німеччину як про окремий регіон в центральній Європі можна простежити до римського полководця Юлія Цезаря, який називав непідкорені на сході землі «Германія», аби відрізняти її від «Галії» (Франція), яку він підкорив. Перемога германських племен в битві в Тевтобурзькому лісі (9 р. н. е.) врятували їх від анексії Римською імперією. Після падіння Римської імперії франки підкорили решту західногерманських племен. Коли Франкська імперія була поділена в 843 році серед нащадків Карла Великого, східна частина стала Східним Франкським королівством. В 962 році Оттон Великий став першим імператором Священної Римської імперії, німецької держави в середньовіччі.
Протягом Високого Середньовіччя князі та принци здобули більше влади за рахунок імператорів. Мартін Лютер став на чолі протестантського руху проти Католицької церкви після 1517 року, внаслідок якого північні держави стали протестантськими, а південні залишились католицькими. Між ними сталась Тридцятирічна війна (1618—1648 рр.), через яку постраждали понад 20 мільйонів цивільних осіб. 1648 рік став останнім роком Священної Римської імперії, та роком появи сучасної системи національних держав, але Німеччина була поділена на багато незалежних держав, зокрема Пруссію, Баварію та Саксонію.
Після Французької революції та Наполеонівських воєн (1803—1815 рр.) стався крах феодальної системи, а лібералізм та націоналізм зіштовхнулись з силами реакції. Березнева революція 1848 року провалилась. Промислова революція сприяла модернізації німецької економіки, стрімкій урбанізації та появі соціалістичного руху в Німеччині. Пруссія, зі столицею в Берліні, ставала міцнішою. Німецькі університети стали науковими центрами світового рівня, розквітли музика та мистецтво. Об'єднання німецьких держав в Німецьку імперію відбулось в 1871 році під проводом прусського канцлера Отто фон Бісмарка. Рейхстаг, вибірний парламент, мав обмежений вплив на правління імперії.
На початку ХХ століття економіка Німеччини досягла рівня економіки Великої Британії, що дозволило їй вдатись до колоніальної експансії та змагатись за морське домінування. Німеччина очолила коаліцію центральних держав у Першій світовій війні (1914—1918 рр.) проти Франції, Великої Британії, та Росії (до 1917 р). Зазнавши поразки та будучи частково окупованою, Німеччина була зобов'язана Версальським договором виплачувати репарації, втратила колонії, Польські землі та Ельзас-Лотарингію. Внаслідок Німецької революції 1918—1919 років був скинутий Кайзер і монархи, та створена Веймарська республіка, нестабільна парламентська демократія.
На початку 1930-х, глобальна Велика депресія завдала важкого удару по економіці Німеччини, безробіття стрімко зросло, люди втратили довіру до державної влади. В 1933 році до влади прийшли націонал-соціалісти на чолі з Гітлером, та встановили тоталітарний режим. Політична опозиція була або ув'язнена, або розстріляна. Зовнішня політика стала агресивною, була анексована Австрія та захоплені частини Чехословаччини, нападом на Польщу була розпочата Друга світова війна. Після укладання договору про мир з Радянським Союзом в 1939 році, нацистам вдалось захопити майже всю Західну Європу. В Німеччині та на окупованих землях Голокост забрав життя шістьох мільйонів євреїв, та п'ятьох мільйонів поляків, румунів, слов'ян, громадян СРСР та інших. Однак, напад в 1941 році на Радянський Союз провалився, а після вступу Сполучених Штатів до війни Велика Британія стала базою для авіаційних бомбардувань німецьких міст. Після висадки союзників у Нормандії німецька армія опинилась під ударом з усіх фронтів та зазнала остаточної поразки в травні 1945 року.
В часи окупації Німеччина була поділена, була проведена кампанія денацифікації, а початок Холодної війни призвів до поділу на капіталістичну Західну та комуністичну Східну Німеччину. Мільйони етнічних німців втекли з контрольованих Радянським Союзом територій в Західну Німеччину, яка пережила період стрімкого розвитку та стала домінуючою економікою в Західній Європі. Західна Німеччина була переозброєна в 1950-ті роки як член НАТО, без доступу до ядерної зброї. Французько-німецьке партнерство лягло в основу політичної інтеграції країн Західної Європи в Європейський Союз. В 1989 році стався крах комунізму і Східна Німеччина була возз'єднана з Західною в 1990 році.
Давні часи
Доісторичний період Перші поселення на територіях Південної й Центральної Німеччини з'явилися на початку кам'яної доби (600—300 тисяч років тому), що підтверджується виявленням поблизу міста Гайдельберга найдавніших у Європі кісткових рештків людини. Багато знахідок стоянок первісних людей мустьєрської культури, що як вважають належала неандертальцям — бл. 130 — 30 тис. рр. тому. Добу пізнього палеоліту на території сучасної Німеччини відкрила оріньяцька археологічна культура (бл. 35 — 26 тис. рр. тому), яка належала кроманьйонцям. В часи палеоліту і мезоліту перші люди на території сучасної Німеччини займалися переважно мисливством, збиральством та рибальством. Добу неоліту в Німеччині започаткувало населення археологічних культур Ертебелле на півночі та лінійно-стрічкової кераміки на решті території. Це кінець 6-го — перша половина 5-го тис. до н. е. Люди неоліту вже вміли займатися землеробством, домашнім скотарством та виробляли кераміку з глини. Наступна велика зміна в історичному розвитку населення Німеччини відбулася з приходом культури шнурової кераміки — бл. 2800—2200 рр. до н. е. Населення цієї культури вже точно можна віднести до індоєвропейців за їхньою мовою. Також це був початок використання бронзових виробів. Наприкінці 3-го тис. до н. е. єдина культура шнурової кераміки розпалась на велику кількість регіональних культур, в яких можна побачити утворення різних племен, зокрема кельтів на півдні, центрі і заході Німеччини та германців на півночі. У 12-8 століттях до н. е. у північних районах Німеччини, що примикали до Балтійського і Північного морів, панувала археологічна культура нордійська бронза, а на решті території культура полів поховальних урн. Залізну добу на території сучасної Німеччини започаткувала гальштатська культура кельтів бл. 800 р. до н. е., а до германців вміння виробляти залізні вироби прийшло бл. 500 р. до н. е.
Германські племена 750 до н. е. — 600 р.
Вважається, що етногенез германських племен відбувся протягом скандинавської бронзової, або, найпізніше, доримської залізної доби. В першому столітті до н. е. германські племена почали розселення з півдня Скандинавського півострова та північної Німеччини на південь, схід та захід, де вступили в контакт з племенами кельтів з Галлії, а також з іранськими, балтійськими та слов'янськими племенами в східній Європі.
Порівняно мало відомо про ранню історію германських племен, їхня історія вивчається за письмовими згадками про контакти з Римською імперією, етимологічними дослідженнями та археологічними знахідками.
На початку першого століття, римські легіони провели тривалу військову кампанію в Германії, на землях на північ від верхів'я Дунаю та на схід від Рейну, намагаючись просунути кордони імперії та скоротити фронт. Вони змогли підкорити декілька германських племен, зокрема херусків. Племенам вдалось вивчити тактику римської армії та зберегти племінну ідентичність. Сучасна Німеччина, на схід від Рейну, залишилась за межами Римської імперії. Близько 100 р., коли була написана Германія Тацита, племена германців оселились вздовж Рейну та Дунаю (верхньогерманський-реційський лімес), зайнявши більшу частину сучасної Німеччини; Австрія, південна частина Баварії та захід Рейнської області, однак, були римськими провінціями. В третьому столітті виникли великі західно-германські племена: алемани, франки, хатти, сакси, фризи, сігамбри та тюринги. Близько 260 р., германські племена перейшли лімес та Дунай до контрольованих римлянами земель.
Починаючи з XV століття німецькі історики відзначали перемогу Армінія, вождя племені херусків, який 9 р. здобув перемогу над римлянами в битві в Тевтобурзькому лісі, як початок історії Німеччини.
Сім великих німецькомовних племен, вестготи, остготи, вандали, бургунди, лангобарди, сакси та франки рушили на захід та взяли участь в перетворенні народів Західної Римської імперії. Незаселені регіони тогочасної Німеччини були загарбані гунами, що стало одним з чинників початку періоду великого переселення народів. Домінування гунів в Німеччині тривало до 469 р.
Племенні князівства
Племенні князівства в Німеччині утворились на землях, контрольованих старими племенами в цьому регіоні. Зокрема, це були франки, сакси, алемани, бургунди, тюринги, та руги. В V столітті бургунди переселились на землі контрольовані римлянами, які згодом стали Нижньою Бургундією. На їхнє місце до Німеччини переселились саксони та франки. Ругії, які були розбиті Одоакром в 487 році, утворили нову конфедерацію германців, Баварію. Німецькі племена були нарешті підкорені франками, алеманами в 496 та 505 р., та тюрингами в 531 р.
Франки
Меровінзькі королі з племен германських франків підкорили північну Галлію в 486 році. В V та VI століттях меровінзькі королі підкорили ще декілька германських племен та поставили їх під контроль князів змішаної тубільно-франкської крові. Франкських колоністів спонукали оселятись на щойно завойованих землях. І хоча тубільним германським племенам дозволялось зберегти свої закони, їх примушували приймати християнство.
Франкське королівство
Після падіння Західної Римської імперії, франки створили імперію під правлінням меровінгських королів та підкорили інші германські племена. Швабія стала графством в складі Франкської імперії в 496 році, після битви при Толбіаці. Вже король Хлотар I правив більшою частиною сучасної Німеччини, та здійснював експедиції до Саксонії, а південно-східна частина сучасної Німеччини залишилась під впливом остготів. В 531 році сакси та франки зруйнували королівство тюрингів. Сакси оселяються в місцевостях до річки Унструт.
Під час поділу Франкської імперії, франкські землі належали Австразії. В 718 р. франкський мажордом Карл Мартел виступив з війною проти Саксонії, через надану нею підтримкою Нейстрії. В 744 р. Карломан розпочав війну проти Саксонії, оскільки сакси підтримали герцога Баварії ОділонаPaul Fouracre, The Age of Charles Martel (2000).
В 751 р. Піпін ІІІ, мажордом при меровінзькому королі, сам проголосив себе королем та був помазаний Церквою. Франкські королі стали захисниками папи, Карл І Великий розпочав тривалу військову кампанію проти найбільших супротивників, саксів та аварів. Сакси (в результаті саксонських воєн, 772—804 рр.) та авари були підкорені та були вимушені прийняти нову віру, а їхні землі були анексовані імперією КаролінгівRosamond McKitterick, Charlemagne: The Formation of a European Identity (2008).
Середньовіччя
Після смерті в 768 р. короля франків Піпіна Короткого, його син Карл консолідував владу в королівстві та став відомим як «Карл Великий». З 771 р. до смерті в 814 р. Карл Великий збільшив імперію каролінгів за рахунок північної Італії та територій всіх західний германських племен, включно з саксами та баварами. 800 р. влада Карла Великого була підтверджена коронацією імператором в Римі. Імперські фортеці (Kaiserpfalzen) перетворились на економічні та культурні центри, Аахен був одним з найвідомішихJ.L. Nelson, "Charlemagne's church at Aachen, " History Today (1998) 48(1), 62-64..