Борис Іванович Ткаченко (18 грудня 1937, хутір Масюки Гадяцького району, Полтавської області — 7 червня 2024, Лебедин) — письменник, краєзнавець, етнограф, дослідник комуністичних голодоморів, публіцист, журналіст, агроном.
Почесний громадянин м. Лебедин Сумської області, член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1993), член НСПУ (1994).
Життєпис
Родина
Народився в родині селян Івана Давидовича Ткаченка, і Марії Панасівни (до шлюбу Шостак). Діда Давида родом із Лебедина розкуркулили і родина опинилася на Донбасі, там батько Іван побрався з матір'ю, яка родом теж з Лебедина. Приїхали до Гадяча, де народився Борис. Після смерті матері батько привіз дітей до Лебедина.
Навчання
До школи пішов у 1945 році в м.Лебедин. Школа в якій навчався, була розташована у будинку де, колись жив Т. Г. Шевченко. Після закінчення 7 класів вступив до Висторопського сільськогосподарського технікуму.
Армія
1956—1959 служив в армії у Прикарпатському ВО. Був інструктором водієм, готував водіїв для армії.
Робота Повернувшись до Лебедина працював агрономом. Саме в цей час почав перші проби пера. Перші виробничі агрономічні дописи, на тему органічного землеробства, екології. Статті друкував у журналі «Україна».
Творчий доробок
1989 — «Совість» — публіцистичні матеріали про глибинні процеси, що відбуваються на селі, про землю-годувальницю, її болі й тривоги, про справжніх на ній господарів. 1991 — «Поле без гербіцидів, душа без погонича» — нариси про колгосп ім. Орджонікідзе Шишацького району Полтавської області. 1993 — «Під чорним тавром»: документи, факти, спогади — ґрунтовне історичне дослідження причин і наслідків голодомору 1932—1933 років на Сумщині, зокрема, на Лебединщині. Перша в Україні книжка про Голодомор. Номінована на Шевченківську премію. 1994 — «Під чорним тавром»: документи, факти, спогади — перевидання. 2000 — «Лебедія»: історичні нариси в двох книгах. Кн.1. — Історія дореволюційної Лебединщини. 2001 — «За горами гори. Правда про Чечню» 2003 — «Пісні рідного краю» — фольклорна збірка, куди увійшло більше 1000 народних пісень, записаних Борисом Івановичем разом із дружиною на Лебединщині. 2007 — «Важка стежка до Бога» — про справжні причини більшовицького терору, голодомору, переслідування священнослужителів та віруючих 2008 — «Під чорним тавром»: документи, факти, спогади — видання друге, доповнене. 2010 — «Погром» — про знищення українського мистецтвознавства, митців, які ціною свого життя рятували мистецькі скарби свого народу, зокрема про С. А. Таранушенка. 2014 — «Лебедія у пазурах червоного антихриста». Кн. 2. — історія Лебединщини перших трьох десятиліть радянської влади. Маловідомі факти 2015 — «З ким воюємо, брате?!» — про сьогоднішні події в Україні на тлі російсько-української війни, погляд на розвиток та становлення української державності, яка нині звільняється від російських лабетів. 2016 — «Погром». Видання 2-ге, доопрацьоване.
2019 — «Сповідь у храмі совісті». — розповідь про своє життя.
Нагороди і відзнаки 1984 — лауреат конкурсу журналу «Україна» за проблемну статтю «Одвічний трудяга млин». 1987 — лауреат журналу «Україна» 1987 року за статті «В Савонисі лобода, а в Києві…» та «Хочу червивого яблука». 1993 — звання Почесного члена Всеукраїнської спілки краєзнавців. 1998 — лауреат премії ім. Хвильового. 2000 — лауреат премії обласної ради в галузі літератури та мистецтва у номінації "За кращі літературні та публіцистичні твори (за книги «Під чорним тавром», «Лебедія»). 2005 — орден «За заслуги» III ступеня. 2007 — орден «За заслуги» II ступеня. — церковний орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня єпископом Сумським і Охтирським Мефодієм за книгу «Важка стежка до Бога». — диплом почесного члена Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка "за значний особистий внесок у справу розбудови та зміцнення Української держави. З 23 травня 2008 року — почесний громадянин Лебедина. Лауреат Премії імені Василя Стуса 2013 року. 2017 — медаль «За жертовну любов до Батьківщини» від Патріарха Київського і всієї України-Руси блаженнійшого Філарета.
Сімейний стан Був удівцем. Мав 3 дітей: Наталка, Тарас і Максим. Максим Ткаченко — колишній голова Лебединської районної адміністрації, відзначився активною підтримкою культурологічних українських організацій.
Примітки
Джерела Почесні громадяни міста Лебедин Ткаченко Борис Іванович // Сумщина в іменах: енциклопедичний довідник. — 2-ге вид., перероб. та доп. / Сумський держ ун-т; АС-Медіа; Сумський держ. ун-т; Фолігрант, 2004. — С. 465. Борис Ткаченко: до 75 -річчя від дня народження: біобібліографічний покажчик. Ч.1 «Сповідь» / Сумська обл. універс. наук. б-ка; Б. І. Ткаченко; уклад. О. К. Линник. — Суми, 2012. — 63 с. Борис Ткаченко: до 75-річчя від дня народження: біобібліографічний покажчик. Ч. 2 / Сумська обл. універс. наук. б-ка; уклад. О. К. Линник. — Суми, 2012. — 34 с. Столбін О. Борис Ткаченко // Земляки: альм. Сумського земляцтва в Києві. Вип. 4. 2007 рік. — Суми: Собор, 2007. — С. 221. Лебединщина в іменах / упоряд. П. М. Сайко. — Суми: Корпункт, 2010. — С.79-80. Логвиненко Ю. В. Видатні особистості Лебединщини: Ткаченко Борис Іванович // Краєзнавство: науково-методичний та практичний аспекти. Матеріали II Всеукраїнської науково-практичної конференції (15-16 червня 2011 р., Суми) / Сумський обласний ін-т післядипломної педагогічної освіти. РВВ СОІППО, 2011. — С. 77-79. Б. І. Ткаченко // Скакун В. Літературна Сумщина. — К. : Музична Україна, 1995. — с.129. Від комітету з Державних премій України ім. Т. Шевченка // Урядовий кур'єр. — 1996. — 25 січ. — С. 9. Васильченко Є. Борисові Ткаченку — 60 // Літературна Україна.—- 1998. — 29 січ. — С.5. Вертіль О. Домашній музей Бориса Ткаченка // Урядовий кур'єр. — 2009. — 10 лют. — (№ 23).— С. 16. Турута Т. Пам'ять народу не убієнна // Українська література в загальноосвітній школі. — 2010. — № 1. — С. 35-37. Жадько В. Живе болями України // Кримська світлиця. — 2012. — 7 груд. — № 49. Чалий, Валерій. Пізнайте правду і правда визволить вас // Сумщина. — 2016. — 23 берез. — С. 13. Наші дарувальники