Валенти́н Гаври́лович Литвине́нко (28 серпня 1908, Кременчук — 15 грудня 1979, Київ) — український радянський художник і письменник; член Спілки радянських художників України з 1943 року.
Життєпис Народився року в місті Кременчуці (нині Полтавська область, Україна) у сім'ї незаможнього торгівця. Дитинство провів у селі Дейманівці на ПолтавщиніМайстер пензля і слова (110 років від дня народження В. Г. Литвиненку) / Кременчуцька міська централізована бібліотечна система для дорослих. 27 серпня 2018..
У 1924 році разом із матір'ю переїхав до Криму, де почав працювати спочатку чорноробом, учнем маляра, згодом покрівельником. Працюючи на будівництві, у 1929—1930 роках одночасно навчався у художній студії Миколи Самокиша в Сімферополі. У 1932—1934 роках продовжив навчання на робітфаці при Харківському художньому інституті. У 1934—1935 роках навчався в студії Івана Селезньова в Києві. Після проходження строкої служби у Червоній армії працював у газеті «Комсомолець України».
У передвоєнний час працював у «Держнацмен-видаві», «Дитвидаві», видавництві «Мистецтво». З 1941 року працівник журналу «Перець». У 1941 році, з початком німецько-радянської війни, був мобілізований до армії, та вже через кілька місяців його відкликали у розпорядження Політвидаву при ЦК КП України для вигортовленя плакатів і листівок, малювання карикатур, ілюстрування книжок й брошур.
Член ВКП(б) з 1949 року. У 1954—1979 роках проживав у Києві в будинку на вулиці Червоноармійській № 12, квартира № 23Житловий будинок 1951—54, в якому проживали Кавалерідзе І. П., Литвиненко В. Г., Овчинников В. Ф. Червоноармійська 12. / Интересый Киев.. Помер у Києві 15 грудня 1979 року.
Творчість Працював у галузях станкової та книжкової графіки, станкового живопису. Створював політичні плакати, агітвікна, листівки, сатиричні малюнки, карикатури у дусі соцреалізму, реалістичні пейзажі, ілюстрації до байок, українських народних казок. Численною є шевченкіана художника. Серед робіт:
плакати «Україна вільна» (1944); «Волго-Дунайська рапсодія» (1944); «Слово нове між людьми» (1961, ліногравюра, акварель; за мотивами твору Тараса Шевченка «Осія. Глава XIV»); станкова графіка «Рус не здається!» (1944); «Дядечку, я боюся!» (1944); «Переможець» (1944); «Рус не здається!» (1944); «Лист» (1945, гуаш); «Люблю і пишаюся» (1945, гуаш); «Журі» (1945, ліногравюра); серія «Відбудова заводу» (1946, ліногравюри); «Квартет» (1947, ліногравюра); за мотивами поеми «Сон» Тараса Шевченка (1949; 1950, гуаш); серія «Мисливська лірика» (1951, ліногравюри); «Золота осінь» (1952, ліногравюра); «Залишився» (1952); «Пам'ятник Тарасові Шевченкові в Києві» (1954); серія «З типів, що йдуть у минуле» (1954—1956); сатирична серія «Різновиди птахів, які зникають» (1956, гуаш); «Весняна тиша» (1959, ліногравюра); «Мисливські усмішки» (1961, туш, акварель); «Причинна» (1961); серія «Рибальське щастя» (1960); «Думи» (1964, за мотивами Тараса Шевченка; гуаш); «Тарас Шевченко серед казахів» (1964); пейзажі «Руїни Києво-Печерської лаври» (1944); «Міський етюд» (1946); «На Володимирській гірці» (1947); «Біля Києва» (1948); «Весняний дощ» (1965); «Шевченкова липа у Седневі» (1965, полотно, олія; 1979, сангіна); «Дорога на село» (1966); «Гілка з яблуками» (1966); «Озеро взимку» (1967); «Зелений червень» (1969); «Березовий гай» (1970). </div> автор ілюстрацій до байок Івана Крилова (1945) та Леоніда Глібова (1946); українських народних казок «Кіт, Лисиця і Півень» (1948), «Лисичка і Вовк» (1975) і «Пан Коцький» (1978); творів Миколи Гоголя (1948), Івана Франка («Лис Микита», 1949; «Осел і лев», 1951; 1966; «Захар Беркут», 1960), Лесі Українки («Біда навчить», 1962), Остапа Вишні («Мисливські усмішки», 1958; «Зенітка», 1966); збірки «Українські народні казки» (Київ, 1968). Учасник республіканських художніх виставок з 1944 року, всесоюзних — з 1946 року, зарубіжних — з 1956 року. Мав персональні виставки у Києві у 1952, 1956—1957, 1959, 1971, 1980, 1983 роках, Москві у 1952, 1955, 1982 роках, Ленінграді у 1956 році, Вільнюсі у 1957 році, Одесі у 1962 році, Астрахані у 1969 році. На Всесвітній виставці «Політична сатира в боротьбі за мир» у Москві у 1970 році роботи художника були відзначені золотою медаллю.
Роботи художника зберігаються у Національному художньому музеї України і Національному музеї Тараса Шевченка у Києві, Шевченківському національному заповіднику у Каневі, Національному музеї у Львові, Дніпровському, Закарпатському, Запорізькому, Миколаївському, Одеському, Полтавському, Сумському, Харківському, Херсонському, Черкаському і Чернівецькому художніх музеях, Житомирському, Кіровогадському, Кременчуцькому і Рівненському краєзнавчих музеях, Третьяковській галереї у Москві, Астраханській картинній галереї. Архівний фонд митця зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ф. 1000, оп. 1, 2), він налічує 656 одиниць.
Автор казок «Чарівна сопілка», «Стара сосна і дятел-молодець» (обидві — 1957), книжок для дітейЗбережене мистецтво. Валентин Литвиненко «Рибацьке щастя». 26 червня 2021. / Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка.:
«Про маленьких друзів» (1959); «Як гуртом корову рятували»; «Повітряна тривога»; «Золоте яєчко»; «Казки та оповідання»; «Казки» (1969)Валентин Литвиненко. «Казки». Київ. 1969.. </div>
У мистецтві Портрет художника у 1973 році створив художник Олександр Данченко.
Відзнаки нагороджений золотою медаллю «Борець за мир» Радянського Комітету захисту миру (1969); орденом Трудового Червоного Прапора; орденом Дружби народів; почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР; почесні звання СРСР заслужений діяч мистецтв УРСР з 1958 року; народний художник УРСР з 1960 року.
Примітки
Література
Литвиненко Валентин Гаврилович // ; Литвиненко Валентин Гаврилович // ; Литвиненко Валентин Гаврилович // , С. 357; Литвиненко Валентин Гаврилович // ; Литвиненко Валентин Гаврилович // ; Литвиненко Валентин Гаврилович // ;