Ві́тольд Роман Лютосла́вський (, 25 січня 1913, Варшава — 7 лютого 1994, там само) — польський композитор 20 століття, автор чотирьох симфоній, низки камерно-інструментальних і камерно-вокальних творів.

Чотири рази протягом 1959—1985 років Лютославському присуджували Першу премію Міжнародної трибуни композиторів ЮНЕСКО. Він викладав у музичних центрах різних країн, був членом журі багатьох музичних конкурсів і фестивалів, а також членом академій мистецтв і почесним доктором мистецтвознавства багатьох університетів.

Родина

Вітольд Лютославський походив із знатної родини, що мали володіння у Дроздові Підляського воєводства. Дід Вітольда, Францішек Діонізій (, 1830–1891), був новатором у справі сільського господарювання й успішним броварем — його продукція здобувала вищі нагороди на пивних фестивалях. Він мав шестеро синів, усі вони здобули освіту у престижних європейських університетах і домоглися успіху в кар'єрі, зокрема Вінцент Лютославський () був знаним філософом і письменником.

Юзеф Лютославський, (), батько Вітольда, зробив значний вклад у розвиток господарства і культури свого краю, був відомий, як громадсько-політичний діяч. Зокрем, він відомий тим, що разом з братом Мар'яном викрав засекречений текст Брестського миру 1917 року і доставив його до Варшави, за що був арештований більшовиками і замордований у Москві 5 вересня 1918 року.

Мати Вітольда Лютославського, Марія (до шлюбу Ольшевська, Maria Olszewska) закінчила медичний університет у Цюриху.

Життєвий і творчий шлях Народився 1913 р. у Варшаві. Дитинство Вітольда проходило у Варшаві, Дроздові, а також у Москві, де в 1915—1918 роках працював його батько. Майбутній композитор ріс в атмосфері домашнього музикування і в 1922 році склав свої перші твори.

Роки навчання

До 1924 вчився грі на фортепіано у Варшаві, в 1926—1932 — грі на скрипці. В ці роки були створені дві сонати для скрипки і фортепіано (1927). В 1928—1929 відвідував зайняття по теорії музики і сольфеджіо у Варшавській консерваторії, в 1928—1931 брав приватні уроки композиції у видатного музиканта Вітольда Малішевського (Witold Maliszewski)Валентина Назаренко, Українська сторінка маестро Малишевського, «День» № 143, субота, 15 серпня 2009 Назаренко В. І., Вілінський Ю. С., Волосатих О. Ю.  (2024). Феномен Вітольда Малішевського: погляд із ХХІ століття. Україна. Європа. Світ. Історія та імена в культурно-мистецьких рефлексіях, (7), 15–56. , який був також вчителем українського композитора Миколи Миколайовича Вілінського. Під керівництвом Малішевського Лютославський скомпонував «Танок химери» для фортепіано — перший твір, виконаний публічно на консерваторському концерті (1932). Всі ранні твори Лютославського, за винятком фортепіанної сонати (1934) втрачені під час війни.

У 1931—1933 роки вчився на математичному факультеті Варшавського університету. Лютославський знаходив багато спільного між математикою і музикою, зокрема пізніше він відзначав, що як математика так і музика є складними, високоорганізованими абстрактними світами. Світ музики, однак, приваблював Лютославського сильніше і в 1932 знов поступив у Варшавську консерваторію, де вчився як композитор і піаніст (за порадою свого наставника по класу композиції Вітольда Малішевського він покинув навчання на скрипці і переключився на фортепіано).

1936 року Лютославський закінчив Варшавську консерваторію як піаніст, а в 1937 — як композитор в класі професора Вітольда Малішевського. Як дипломну роботу Лютославський представив дві частини з Реквієму для солістів, хору й оркестру: Requiem aeternam і Lacrimosa. Також тривалий час у концертному репертуарі тримались Симфонічні варіації, написані Лютославським на останніх курсах.

Роки війни

Роки Другої світової війни переривають артистичну кар'єру Лютославського. У 1939 він бере участь у воєнних діях як зв'язковий. В умовах окупації Польщі нацистською Німеччиною він змушений підробляти в варшавських кафе як піаніст, іноді в дуеті з Анджеєм Пануфником (Andrzejem Panufnik). Ними було створено близько 200 транскрипцій творів Й. С. Баха, В. А. Моцарта, Ф. Шуберта, Й. Брамса, також в ці роки Лютославський створив у підсумку один з популярніших його творів — Варіації на тему Паганіні. Також в ці роки Лютославський написав чимало пісень для польських солдатів. Під час війни були втрачені майже всі твори Лютославського, написані до 1937 року.

Повоєнні роки Після війни Лютославський брав участь у відновленні діяльності Спілки композиторів Польщі. В 1945 році він увійшов до складу правління спілки і назавжди поселився у Варшаві. Роком пізніше одружився з Данутою Богуславською. В 1947 і 1948 представляв Польщу на фестивалях Міжнародного товариства сучасної музики, в Копенгагені і Амстердамі відповідно.

Слід зазначити, що повоєнні роки були важкими для польських митців, що було пов'язано із протекторатом Сталінського режиму. Як і в СРСР, у Польщі у сфері мистецтва був проголошений курс на соцреалізм, що посилився із прийняттям Доктрини Жданова 1948 року. Так, Перша симфонія В. Лютославського (1947) неокласичної стильової спрямованості була оголошена, як «формалістична» і заборонена для виконання. В цих умовах творчість Лютославського відзначалася великою кількістю прикладних творів. У 1951 році Лютославський відвідав СРСР, у 1952 — Східний Берлін.

Світове визнання Зі смертю Сталіна (1953) політичний тиск на митців послаблюється і вже «Концерт для оркестру», написаний 1954 року отримав вищу державну нагороду Польщі. Також у 1955 році були відзначені нагородою твори для дітей, які вважаються цінним внеском до педагогічного репертуару.

В. Лютославський багато гастролював — брав участь у фестивалі в Хельсінкі (1955), Зальцбурзі (1956), Страсбурзі (1958), Донауешінґені (1959), працював у журі композиторських конкурсів у Римі та і Льєжі. Твори Лютославського звучали на кожному фестивалі «Варшавська осінь»: в 1956 — «концерт для оркестру», а в 1958 «Траурна музика», яка принесла композиторові світову славу. Цей твір у 1959 році виконувався у Міннеаполісі, Бостоні, Клівленді та інших містах США, а також на Біенналє у Венеції. В тому ж році за «Траурну музику» Лютославський був нагороджений I премією на Міжнародній Трибуні композиторів ЮНЕСКО в Парижі.

Диригентська діяльність В 1960-х роках Лютославський розпочав диригентську діяльність. Постійні виступи за диригентським пультом ведуть свій відлік з прем'єри «Трьох поем Анрі Мішо» 1963 року. Диригентська робота Лютославського 1960-х років мала свою особливість — композитор мав навчити оркестрантів грати епізоди ad libitum, що широко зустрічаються в творчості Лютославського, починаючи з «Венеційських ігор» (1961) і пов'язані з винайденою ним новаторською технікою контрольованої алеаторики.

Лютославський приділяв оркестровим репетиціям особливу увагу, вдосконалюючи диригентську техніку, прагнучі глибше осягнути можливості оркестрового виконавства для відкриття нових звучань.

Як диригент, Лютославський багато гастролював: зокрема «Три поеми Анрі Мішо» він представив у Франції (1964) та Чехословаччині (1965); на фестивалі в Альдебурзі 1965 року він вперше продиригував «Paroles tissées». У 1969 він здійснив турне по Нідерландах, Норвегії і Австрії, де диригував власними творами.

В 1970-ті роки Лютославський все більше концертує із власними творами з оркестрами Лос-Анжелеса, Сан-Франциско, Лондону, Парижу, Симфонічним оркестр BBC та Польського радіо (сучасний NOSPR). В 1978 році здійснив перше концертне турне в СРСР (Москва, Ленінград), a в 1988 до Ізраїля. Брав участь у фестивалях, що присвячувались його власній творчості, зокрема у 1987 році у Швеції. Твори, що звучали на цих фестивалях презентували Лютославського як творця, що постійно розвиває свою музичну мову. Так, фестиваль у Стокгольмі охопив широкий спектр творів від ранніх Варіацій на тему Паганіні до виконуваного вперше «Ланцюг ІІІ».

Викладацька діяльність З 1960-ті роки Лютославський також розпочав викладацьку діяльність. В 1962 році він провів 8-тижневий композиторський курс у Беркширському музичному центрі (Массачусетс). Перебуваючи в США, відвідав провідні музичні заклади в Лос-Анжелесі, Сан-Франциско, Міннеаполісі, познайомившись з видатними музикантами, такими як Едгар Варез та Мільтон Беббіт. В 1963 і 1964 роках викладав у Літній музичній школі в Дарлінгтоні (Англія).

В 1963 р. Радіо BBC представило доклад Лютославського «Що таке музика» (), в якому композитор представив основні проблеми музики 20 століття, що стосуються рівнотемперованої 12-тонової системи, а також пошуку нових звучань та розширення музичного інструментарію. В тому ж році в Загребі зробив доклад про сучасну польські композиторські школи. В 1965 викладав у Стокгольмі техніку алеаторичного контрапункту, в 1966 році проводив університетські семінари в Техасі, a в 1968 виступав з докладами у Лондоні та проводив чотирьохтижневий майстер-клас у Данії.

Лютославський ніколи не працював постійно в жодному із закладів. Його лекції обмежувались поодинокими виступами або короткими курсами, в яких він викладав свій композиторський досвід. В 1970-х і 1980-х роках він ще більшою мірою обмежив свою викладацьку діяльність, приймаючи запрошення тільки на заходи, присвячені його власній творчості. В той же час все більше уваги приділяв диригентській діяльності.

Організаторська діяльність та нагороди

Лютославський брав активну участь у складних починаннях польської музичної культури. Він виконував важливі функції у Спілці композиторів Польщі (ZKP): в 1945—1946 роках був його секретарем і скарбником, 1946—1947 скарбником, 1947—1948 членом правління, 1975—1979 віце-президентом, 1979—1985 членом правління, 1985—1993 членом президії. В 1959—1960 і 1963—1966 роках був головою Кваліфікаційної комісії ZKP. Був членом міжнародної музичної ради при ЮНЕСКО. З 1960-х років — голова Програмної ради Державного музичного видавництва і Редакційного комітету Польської музичної енциклопедії PWM. PWM було першим і до 1968 року єдиним видавцем творів Лютославського; 1968 року твори Лютославського видає також Chester.

Лютославський брав участь у роботі репертуарної комісії Міжнародного фестивалю «Варшавська осінь» (Warszawska Jesień). На конгресі Польської культури у грудні 1981 року виступив з доповіддю про ситуацію митця в епоху так званого соцреалізму. В 1989 року увійшов до складу Громадського комітету під головуванням Леха Валенси, a в 1990 — до складу Польської Ради культури.

Творчий авторитет Лютославського визнаний мистецькими закладами багатьох країн світу. В 1969 році Лютославський став почесним членом Міжнародного товариства сучасної музики (SIMC), членом якого він був з 1959 а у 1960—1965 — віце-президентом. Отримав багато нагород у Польщі та за кордоном, багато польських, англійських та американських університетів надали йому титул доктора honoris causa. З 1990 року проводиться Міжнародний конкурс його імені, організований Національною філармонією у Варшаві. Ім'я Вітольда Лютославського носить Вроцлавська філармонія.

Останні роки В 1993 році Лютославський активно гастролював, зокрема у США, Канаді та Японії. До останніх днів інтенсивно творив, залишивши незакінченим скрипковий концерт. Незадовго до смерті нагороджений Орденом Білого Орла — вищою нагородою Польщі (другим після Папи Івана Павла ІІ з часів падіння комуністичного режиму). Помер 7 лютого 1994 у Варшаві, був кремований, похований на Повонзківському цвинтарі 16 лютого 1994 року.

Характеристика творчості

Ранні твори