Перша частина, в якій описані події з початку століття включно з Першою світовою війною, на сторінці Всесвітня історія 20 століття Історична вісь років|Календар 19 століття|20 століття|21 століття 1900-ті|1910-ті|1920-ті|1930-ті|1940-ві 1950-ті|1960-ті|1970-ті|1980-ті|1990-ті 1901 1902 1903 1904 1905 1906 1907 1908 1909 1910 1911 1912 1913 1914 1915 1916 1917 1918 1919 1920 1921 1922 1923 1924 1925 1926 1927 1928 1929 1930 1931 1932 1933 1934 1935 1936 1937 1938 1939 1940 1941 1942 1943 1944 1945 1946 1947 1948 1949 1950 1951 1952 1953 1954 1955 1956 1957 1958 1959 1960 1961 1962 1963 1964 1965 1966 1967 1968 1969 1970 1971 1972 1973 1974 1975 1976 1977 1978 1979 1980 1981 1982 1983 1984 1985 1986 1987 1988 1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000

Період між світовими війнами

Облаштування повоєнного світу

Паризька мирна конференція Наміри головних держав-переможниць на конференції. Українське питання на конференції. Версальський договір з Німеччиною. Утворення Ліги Націй. Мирні договори 1919—1920 з Австрією, Угорщиною, Болгарією, Туреччиною. Проблема досконалості Версальської системи договорів.

Підсумки війни підвела Паризька мирна конференція 1919—1920, на яку було запрошено 27 держав. Переможені країни, а також більшовицька Росія в роботі конференції участі не брали. Конференція тривала з січня 1919 по січень 1920. Головною її задачею було вироблення повоєнного світового порядку, узгодження мирних договорів із переможеними державами, а також, за ініціативою США, утворення Ліги Націй — міжнародної організації, що за задумом повинна була завадити повторенню світового військового конфлікту. Конференція проходила у важкій дипломатичній боротьбі, між державами-переможцями, й часто опинялася на межі зриву. Франція намагалася добитися розчленування Німеччини і встановлення свого політичного домінування на континенті, чому чинили опір британці.

У роботі конференції взяла участь українська делегація, спільна від Української Народної Республіки та Західної Української Народної республіки. Вона домагалася визнання української держави всупереч прагненням Польщі та інших сусідів поділити землі з переважним українським населенням. Зусилля української делегації знайшли підтримку представників діаспори та британців, які послідовно притримувалися «принципу народів». Однак, після поразки ЗУНР в Україно-польській війні українське питання більше не розглядалося.

У результаті роботи конференції був підготовлений статут Ліги Націй, включений у всі мирні договори. Версальський договір між країнами-переможницями та Німеччиною був підписаний у 28 червня 1919. За цим договором Німеччина втрачала всі колонії, частину європейської території, її збройні сили були обмежені 100-тисячною армією, вона змушена була виплатити репарації.

Сен-Жерменський мирний договір із Австрією був підписаний 10 вересня 1919. За ним затверджувалася незалежність нових держав у Східній Європі, Австрія втрачала права в колоніях та деякі європейські території, її збройні сили обмежувалися 30 тис., Австрія втрачала флот. 4 червня 1920 було укладено Тріанонський договір з Угорщиною, за яким Угорщина поступалася великими територіями на користь Чехословаччини, зокрема Закарпаттям, Румунії, Хорватії, обмежувалися її збройні сили, втрачався дунайський флот.

Севрський мирний договір із турецьким султаном був підписаний 10 серпня 1920. За ним Туреччина втрачала великі території, контроль над якими передавався європейським державам за мандатами Ліги Націй. Території, заселені арабами, були звільнені від турецької влади, однак європейське управління було кроком до утворення в подальшому значної кількості незалежних держав на противагу великій єдиній арабській країні. За договором Греція отримала Східну Фракію і Середземноморське узбережжя, а Туреччина залишалася без виходу до Середземного моря. Втім, Сервський договір був підписаний із старою владою, яка вже не мала сили. Кемалістська революція де-факто ліквідувала його.

З Болгарією було укладено Нейїський мирний договір, за яким вона зазнавала територіальних втрат, повинна була виплачувати репарації, обмежити чисельність своїх збройних сил.

Вашингтонська морська конференція Вашингтонська морська конференція, проведена 1921 року за ініціативою США, низкою міжнародних договорів затвердила перерозподіл сил у Тихому океані та умови контролю над Китаєм. США зуміли добитися поступок від Британії та Японії. Обмеження на кількість військових кораблів послабило домінування Британського флоту. Угода щодо рівних можливостей у Китаї поклала край зазіханням Японії на монопольний контроль.

Версальсько-Вашингтонська система договорів сформувала нову, повоєнну, геополітичну ситуацію. Вона не зуміла зняти протиріччя між великими державами, а також врегулювати національне питання. Населення переможених країн вважало тягар сплати репарацій та територіальні втрати несправедливим. Осторонь залишилася Радянська Росія, на заході гостро стояло питання про відмову більшовиків виплачувати борги Російської імперії.

Спроби перегляду повоєнних договорів Невдоволеність країн повоєнним розподілом територій і сфер впливу. Генуезька конференція 1922 року. Рапалльський договір між Росією й Німеччиною, початок зближення між двома країнами. Найголовніші рішення Гаазької, Лозанської та Локарнської конференцій. Наслідки реалізації планів Дауеса (1924) та Юнга (1928). Значення пакту Бріана-Келлога (1928).

Система укладених договорів не тільки залишила чимало невдоволених розподілом територій та сфер впливу, але й не змогла повністю вирішити питання безпеки в Європі, оскільки переможені країни та Росія залишилися поза участю в Лізі Націй. Генуезька конференція, яка відбулася у квітні-травні 1922 року, планувалася як крок до вирішення цієї проблеми, а також ширшої проблеми економічного відновлення Центральної та Східної Європи. Під час Генуезької конференція Радянська Росія та Німеччина уклали між собою Рапалльський договір, який зближував обидві країни та єднав їх у протистоянні країнам-переможцям. Невирішене російське питання було винесено для розгляду спеціальної Гаазької економічної конференції, яка відбулася в червні-липні 1922, і в якій Німеччина участі не брала. Однак, досягти угоди не вдалося.

Лозаннська конференція 1922—1923 знову розглядала турецьке питання та питання про статус проток. Севрський мирний договір між державами переможцями й султаном втратив силу після Кемалістської революції. Було укладено Лозаннський мирний договір 1923. Німеччина стала членом Ліги Націй у 1925. Локарнська конференція, проведена того ж року, узгодила західні кордони країни, однак східні кордони залишилися неузгодженими, що згодом привело до нової війни. Пакт Бріана — Келлогга 1928 року проголосив принцип недопустимості використання війни, як знаряддя політики. Попри те, що його підписали всі великі держави, він теж не запобіг Другій світовій війні.

На початку 20-х німецька економіка розвалилася. З метою її порятунку та забезпечення виплати репарацій країнам-переможцям, були прийняті міжнародні плани оздоровлення німецької економіки — план Дауеса 1924 року, та план Юнга 1928 року.

Російська революція і комунізм

Російська революція 1917 року породила хвилю комуністичних революцій у Європі, що змусило багатьох повірити що незабаром буде всесвітня соціалістична революція. Однак, європейські комуністичні революції були неуспішні. У 1924 році помер Ленін, через кілька років Льва Троцького замістив Сталін і де-факто став лідером Радянського Союзу. Ідея світової соціалістичної революції вже не була актуальною. Сталін сконцентрував зусилля на «соціалізмі в країні» і взявся за колективізацію та індустріалізацію. Проте, із правлінням Сталіна більшість людей, в тому числі і комуністів розчарувались в ідеології, через звірства вчиненні за правління Сталіна, такі як масові вбивства «ворогів», голодомори і тоталітарний режим загалом, який він запровадив.

Комуністичні ідеї знову набули популярності у світі коли відбулася глобальна економічна криза в 1929 році, відома як Велика Депресія. Багато людей бачили це як початок занепаду капіталізму, їх приваблювала комуністична ідеологія як вирішення проблеми економічної кризи.

Суспільно-політичні рухи Лібералізм та консерватизм, їх пріоритети і соціальна база. Комуністичний рух. Утворення, цілі і тактика комуністичних партій. Комінтерн. Стосунки компартії з соціал-демократією. Фашизм і націонал-соціалізм (нацизм). Походження, ідейні засади й соціальна база італійського фашизму та німецького націонал-соціалізму. Національно-визвольний рух, його форми і методи боротьби. Робітничий і соціалістичний рухи. Роль профспілок після Першої світової війни. Страйкова боротьба. Соціалістичні та соціал-демократичні партії. Соціалістичний робітничий інтернаціонал.

Період між двома світовими війнами знаменний виникненням тоталітарних режимів. Значним чином це пов'язано із розвитком засобів масової інформації, особливо радіо, та різким підвищенням грамотності населення європейських країн. Політичні партії та рухи різного спрямування отримали в свої руки інструменти масової агітації та пропаганди. Характерними рисами політичної пропаганди міжвоєнного періоду були обіцянки світлого майбутнього, возвеличування політичного лідера до рівня культу особи, відшукування спільного для народу ворога-шкідника, що стоїть на заваді побудові нового життя. Зіткнення пропаганд різного напрямку, правих і лівих, у більшості країн Європи не було збалансованим, що призводило до захоплення однією із політичних сил, правою або лівою, цілковитого контролю на суспільним життям і знищенню політичного противника шляхом репресій.

Індустріальні країни Європи та Америки

Сполучені Штати Америки Зміна статусу США у світі після Першої світової війни . Період «проспериті» («процвітання»). «Велика депресія». Робітничій рух. «Новий курс» Франкліна Делано Рузвельта.

Після Першої світової війни Сполучені Штати Америки вийшли на перше місце у світі за виробництвом, обігнавши попереднього лідера світової економіки Британію. США пізно вступили у війну і мали значний зиск від військових поставок державам Антанти.

20-ті роки в США отримали назву щасливих двадцятих у зв'язку зі швидким розвитком економіки, швидким зростанням рівня добробуту й динамікою суспільного життя. При правлінні президентів Воррена Ґардінга та Калвіна Куліджа були створені сприятливі умови для розвитку великого бізнесу. Облікова ставка підтримувалася на рівні 3 %. Капіталовкладення приносили значні прибутки, ціни акцій стрімко росли. Однак, швидкий ріст призвів до перегрівання економіки, що згодом вилилося в біржову катастрофу.

24 жовтня 1929, у день, що отримав назву чорного четверга, розпочався біржовий крах 1929. Курси акцій різко обвалилися, кінець 20-х і 30-ті роки стали періодом «Великої депресії». Виробництво скоротилося наполовину, а автомобілів у п'ять разів, безробіття досягло 25 %, масово розорялися фермери, зростала інфляція. Для боротьби з депресією обраний у 1932 президент Франклін Делано Рузвельт оголосив «новий курс» — політику економічного врегулювання і стимулювання економіки, яка не мала певного визначеного плану, а була низкою часто спорадичних законодавчих актів і адміністративних заходів. Втім, США подолали економічну кризу тільки після початку Другої світової війни завдяки військовим замовленням.

У 1920 році в Конгрес США прийняв сухий закон — заборону виробництва, продажу й споживання алкоголю. Це призвело до виникнення підпільної торгівлі алкогольними напоями — бутлегерства і розквіту організованої злочинності. Сухий закон був відмінений у 1933 президентом Рузвельтом як неефективний.