«Луна́» (, Місяць) — серія радянських автоматичних міжпланетних станцій для вивчення Місяця і космічного простору.
Запуски з 1958 по 1976 здійснювалися з космодрому Байконур.
У 1977 програму згорнуто — скасовано 47-й запуск з «Луноходом-3» на борту.
Орієнтовна вартість програми «Луна» становила приблизно 4,5 млрд доларів.
Приголомшливий список місячних успіхів — перше фото зворотного боку, перше влучання в поверхню, перша м'яка посадка, перший вихід на орбіту і перша доставка на Землю зразка ґрунту — використовувався радянською пропагандою для доведення переваг їхньої системи над капіталістичною.
Історія Під час холодної війни Радянський Союз виділив ресурси на космічну програму, щоб випередити Сполучені Штати.
Після успіху СРСР в космічних перегонах — запуску першого супутника, почалися запуски зондів на Місяць.
28 січня 1958 року Сергій Павлович Корольов і Мстислав Всеволодович Келдиш направили до ЦК КПРС листа, у якому пропонувалося для місячної програми зіткнення з поверхнею і політ навколо Місяця, щоб зазнімкувати зворотний бік. Програму схвалив перший секретар Микита Сергійович Хрущов, який цікавився політичним аспектом освоєння космосу.Проект Є-4 — вибух ядерної бомби на Місяці Записки історії космосу
1958 року у США за кілька місяців до створення 29 липня Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору президент Айзенгавер дозволив Повітряним силам і Армії запустити по два місячні зонди. Зонди згодом названі «Піонерами».
Повітряні сили для створення зондів «Піонер-1» і «Піонер-2» обрали компанію , армія обрала Лабораторію реактивного руху для створення своїх «Піонер-3» і «Піонер-4».
Навесні 1958 року радянський уряд затвердив програму дослідження Місяця серією роботизованих зондів під назвою «Луна».
Американська програма передбачала виробництво зондів різними підрядниками, радянська програма мала єдиного виробника кількох серій — до 1965 року конструкторське бюро ОКБ-1 в Підлипках, після чого всі проєкти, починаючи з серії Є-6, передані конструкторському бюро авіаційного заводу «Лавочкіна» в Хімках.РОБОТИЗОВАНІ МІСІЇ НА МІСЯЦЬ
За внутрішнім позначенням ОКБ-1 Є-1 розроблялись для удару об поверхню Місяця, Є-2 і Є-3 для зображення зворотного боку, а Є-4 мав здійснити ядерний вибух на поверхні.
Сполучені Штати 17 серпня 1958 року першими запустили на Місяць «Піонер-0». Ракета-носій «Тор-Ейбл» вибухнула через 77 секунд після запуску, одночасно знищивши космічний апарат. 23 вересня Радянський Союз розпочав другу місячну місію в історії. Космічний апарат «Луна Є-1 № 1» не досяг орбіти. Поздовжні вібрації досить сильно розхитали ракету і вона вибухнула в польоті.
В останні місяці 1958 року чергувалися невдалі запуски американських «Піонерів» і радянських «Лун» до Місяця.
«Луна-1», четвертий апарат серії Є-1, після запуску 2 січня 1959 року через 34 години досягла Місяця. Бортові інструменти вперше зібрали дані, що Місяць не має магнітного поля і сильний потік іонізованої плазми від Сонця, так званого сонячного вітру, протікає через космос. Пролетівши повз Місяць, «Луна-1» вийшла на геліоцентричну орбіту між Землею і Марсом. Через два місяці Сполучені Штати запустили зонд «Піонер-4», який пройшов занадто далеко повз Місяць, щоб зробити хороші знімки.
4 жовтня 1959 року Радянський Союз запустив місію «Луна-3» з серії Є-2А, яка через три дні надіслала перші в історії зображення зворотного боку Місяця.
Апарати серії Є-6 для посадки на Місяць почали запускати 1963 року. Успішним став дванадцятий зонд «Луна-9», запущений 31 січня 1966 року. Через три доби, 3 лютого, спускний апарат протягом 8 годин 5 хвилин передавав панорамне зображення з поверхні Місяця на Землю.
На початку 1966 року для перевершення американського проєкту «Лунар орбітер» і на честь двадцять третього з'їзду Комуністичної партії в березні 1966 року радянські інженери поспіхом спроєктували два спрощені зонди на базі посадкової платформи Є-6. Перший з них підготували менш ніж за місяць, але він не зміг покинути навколоземну орбіту. Офіційні радянські медіа назвали апарат супутником «Космос-111».
«Луна-10», другий з двох апаратів вийшов на місячну орбіту і став першим техногенним об'єктом навколо іншого небесного тіла. Космічний корабель мав твердотільні осцилятори, запрограмовані на відтворення гімну КПРС Інтернаціоналу під час двадцять третього з'їзду комуністичної партії. Під час репетиції в ніч на 3 квітня відтворення пройшло добре, але наступного ранку оператори виявили втрату запису і відтворили стрічку попередньої ночі, заявивши, що це пряма трансляція з Місяця.За межами Землі: Хроніка глибоких космічних досліджень, 1958–2016 (PDF)
Серії Є-1 Перша серія для досягнення поверхні Місяця.
Зонди масою 361 кг складалися зі сферичного герметичного контейнера. З однієї півкулі виступали п'ять антен, на поверхні сфери розміщувались порти приладів. Зонди мали акумулятори, радіомаяк, телеметричну систему, п'ять різних наборів наукових пристроїв для вивчення міжпланетного простору: магнітометр, лічильник Гейгера, лічильник сцинтиляцій і детектор мікрометеорітів.
Під час польоту на Місяць верхній ступінь ракети-носія випускав хмару натрію масою 1 кг для відстеження.
Наприкінці польоту зонди Є-1 мали врізатися в Місяць, доставивши два металеві вимпели з радянським гербом.
З 23 вересня 1958 року по 2 січня 1959 року з чотирьох зондів успішно запущено один («Луна-1»), але він пролетів повз Місяць.Луна Є-1
Є1А Покращена версія серії Є-1 для досягнення поверхні Місяця.
Корисне навантаження: сцинтиляційний лічильник, лічильник Гейгера, магнітометр, детектор Черенкова і детектор мікрометеоритів. Також два радянські сферичні вимпели з ідентичними п'ятикутними елементами, які мали розлетітися при ударі.
18 червня 1959 року і 12 вересня 1959 року запущено два зонди, другий («Луна-2») став першим штучним об'єктом, який успішно досяг Місяця.Луна Є-1А
Є-2А Обліт Місяця і зйомка зворотного боку системою Єнісей-2 (заміна Єнісея-1 на скасованому проєкті Є-2). Один запуск 4 жовтня 1959 року («Луна-3»), зображення передано 7 жовтня.Луна-3
Є-3 Обліт Місяця і детальна зйомка зворотного боку. Серія Є-2А з модифікованою радіотелеметричною системою, але з оригінальною системою фотографування.
Відбулося два запуски: 15 квітня 1960 року і 19 квітня 1960 року. Обидва зонди втрачено через аварії ракет-носіїв.
Є-4 Четвертий, спершу третій проєкт, мав досягти Місяця і підірвати ядерний заряд на його поверхні. Ініціатором був радянський фізик-ядерник Яків Борисович Зельдович. Основною метою було довести досягнення поверхні Місяця радянським космічним апаратом. Зельдович вважав, що космічний апарат досить малий, і його політ на Місяць неможливо спостерігати астрономічно на Землі. Якщо підірвати звичайну вибухівку, її неможливо спостерігати з Землі. Якби на поверхні Місяця вибухнув ядерний пристрій, світловий спалах легко спостерігатимуть усі обсерваторії на Землі і весь світ упевниться, що радянський космічний апарат досяг Місяця.
ОКБ-1 (Корольов) виготовив макет, розміри і маса визначалися фізиками-ядерниками, які базували свою роботу на досить неефективних конструкціях ядерної зброї того часу. Контейнер з ядерним зарядом мав обладнануватися підривними стрижнями в усіх напрямках як протикорабельна міна, щоб вибухнути і момент контакту з поверхнею Місяця.
На початковому етапі проєкту виникли питання безпеки, пов'язані з таким польотом. Якщо ракета-носій вийде з ладу під час роботи першого ступеня, контейнер з ядерним зарядом впаде на територію Радянського Союзу. Якщо другий ступінь відмовить, можливе падіння на територію інших країн, що спричинить вкрай небажаний міжнародний інцидент. Крім того, заряд може опинитися на навколоземній орбіті, з якої непередбачувано впаде. Пропустити Місяць і відправити заряд у нескінченну подорож навколо Сонця також було неприємною думкою.
Існувалала організаційно-політична проблема. Щоб вибух спостерігався іноземними обсерваторіями, їх мали повідомити заздалегідь. Не існувало відповідного способу. Від проєкту відмовилися за ініціативою самого академіка Зельдовича.
Є-6 Перша радянська спроба м'якої посадки на Місяць.
Зонди складалися з польотного модуля, який контролював орієнтацію, корекцію курсу і гальмівні маневри та невеликої посадкової капсули.
Посадкова капсула масою 99 кг використовувала амортизаційні подушки для пом'якшення залишкової швидкості 22 км/год. Герметична капсула містила акумулятори, радіообладнання, програмний пристрій синхронізації, системи теплорегулювння, детектор випромінювання і телевізійну систему. Після посадки капсула розгортала чотири пелюстки, щоб поставити зонд у вертикальне положення.
Зонди запускалися ракетами-носіями «Молнія» на високоеліптичну геоцентричну орбіту, яка перетиналася з місячною орбітою.
Відбулося 12 запусків з 4 січня 1963 року по 31 січня 1966 року. Останній зонд серії «Луна-9» досяг мети. Луна Є-6
Є-6С Перші радянські космічні апарати для виходу на місячну орбіту.
Космічний апарат складався з платформи Є-6 з масою палива приблизно 1350 кг, циліндричного місячного орбітального модуля масою 245 кг 1,5 метра у висоту і 75 см в діаметрі біля основи. Платформа мала основні рушійні установки для виходу на місячну орбіту, а наукове корисне навантаження розміщувалося на орбітальному модулі.
Корисне навантаження: гамма-спектрометр для енергій 0,3-3 МеВ, тривісний магнітометр на кінці 1,5-метрової стріли, п'єзоелектричний мікрометеороїдний детектор, лічильники газового розряду, пристрої для вимірювання інфрачервоних викидів від Місяця, рентгенівські детектори низької енергії, група заряджених детекторів частинок.
Крім того, радіосистема використовувалася для гравітаційних досліджень і радіопокриття. Живлення від акумулятора, зв'язок через антени 183 МГц і 922 МГц.
Відбулося два запуски: 1 березня 1966 року і 31 березня 1966 року. «Луна-10» стала першим штучним супутником Місяця.Луна Є-6С
Є-6ЛФ Космічні апарати для зйомки поверхні Місяця з орбіти. Вторинною метою було отримання даних про гравітаційні аномалії на Місяці, виявлені Луною-10. Випробування ефективності передачі зображень у вакуумі майбутнім місяцеходом.
Космічний апарат на латформі Є-6, замість посадкової капсули мав набір наукових інструментів і фототелевізійну систему для фотографування і передачі отриманих зображень, подібна до використаної на «Зонді-3».
Відбулося два успішні запуски: 24 серпня 1966 року («Луна-11») і 22 жовтня 1966 року («Луна-12»).
Є-6М Вдосконалена серія Є-6 для дослідження механічних властивостей і складу поверхні Місяця. Телевізійна камера «Волга» доповнена оптико-механічною камерою з циліндричним вікном для створення стереозображень. Обидві камери встановлені у верхній частині посадкового модуля. Конструкцію доповненювали дві 1,5-метрові п'ятисекційні розгортувані пружинами штанги з проникачем ГР-1 і датчик щільності випромінювання РП. Єдиний запуск 21 грудня 1966 року («Луна-13»).Луна-13
Є-6ЛС Серія місячних орбітальних апаратів для випробування мереж відстеження і зв'язку для радянської пілотованої місячної програми. Створена на базі Є-6ЛФ. Замість наукових приладів мали корисні навантаження для вивчення взаємодії земної і місячної мас, місячного гравітаційного поля, поширення і стабільності радіозв'язку з космічним кораблем за різних орбітальних положеннь, рівня сонячних заряджених частинок і космічних променів, руху Місяця.
З 16 травня 1967 року по 7 квітня 1968 року здійснено три запуски: один частково успішний («Космос-159»), один успішний («Луна-14»).Луна Є-6ЛС
Є-8 Перша серія «третього покоління» радянських місячних зондів для дослідження поверхні Місяця. Базові Є-8 складалися з посадкового модуля «КТ» і восьмиколісного дистанційно керованого місяцехода «8ЄЛ». Для запусків використовувалася ракета-носій «Протон-К».
З 19 лютого 1970 року по 8 січня 1973 року здійснено три запуски: один невдалий («Луна Є-8 № 201») і два успішні («Луна-17») і («Луна-21»), які доставили два місяцеходи.Луна Є-8
Є-8-5