Григор'євське повстання (Григор'євський заколот, григор'євщина, травнева військово-політична криза в УСРР) — найбільше повстання проти більшовицької влади в Україні, що виникло після виступу сформованих в Херсонській губернії полків 6-ї Української радянської дивізії Української радянської армії під командуванням Григор'єва. Основні події повстання відбувалися з 7 по 31 травня 1919 року і, разом із діями повсталих військових частин, супроводжувалися низкою антибільшовицьких виступів населення. В кінцевому підсумку, це призвело до радикальної дестабілізації режиму в УСРР («травневої військово-політичної кризи»)Михайличенко Д. Ю. Травнева військово-політична криза в УСРР, 1919 р. // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. — Сер. Історія України. — Вип. 5. — Харків, 2002. — С. 137..

Разом із Вешенським повстанням на Дону, травневі події в Україні відіграли ключову роль в розвалі радянського тилу на Південному фронті радянсько-української війни 1917-1921 влітку 1919 року та наступних успіхах Добровольчої армії, а також в зриві планів радянської інтервенції в Південну Європу на допомогу «червоній» Угорщині.

Передумови повстання Після падіння Гетьманського уряду, Директорії відновленої Української Народної Республіки не вдалося за короткий час створити стійкі регулярні військові формування. Значна частина армії Директорії УНР складалась з розрізнених напівпартизанських частин, які були сформовані харизматичними українськими отаманами-патріотами, колишніми офіцерами російської імператорської армії, для боротьби з австро-німецькими військами та   військами генерала Скоропадського. Під час наступу більшовицької Червоної армії на Україну взимку 1918—1919 року, повстанські частини масово переходили на бік більшовиків, бувши незадоволені політикою Директорії УНР та приваблені соціальними гаслами радянської влади. Такий же поворот настроїв спостерігався і на селі в цілому. Як правило, повстанські загони, що оголосили про свою радянську орієнтацію, у повному складі, на чолі зі своїми командирами («отаманами», «батьками»), включалися до складу армії Радянської України, номінально отримуючи найменування військової частини. Слід зазначити, що повстанські полки були сформовані за територіальним принципом головним чином із селян-українців, колишніх солдатів та унтер-офіцерів російської імператорської армії, добре навчених та з бойовим досвідом Першої світової війни. Одним з найбільших повстанських з'єднань, включених на початку лютого 1919 р. до складу Української радянської армії, була 6-тисячна Херсонська дивізія армії Директорії УНР, очолювана Никифором Григор'євим, яка отримала назву 1-а бригада Задніпровської Української радянської дивізії, а в квітні 1919 р. за рахунок мобілізованих в місцевих повітах військовиків була переформована в 6-ту Українську радянську дивізію під командуванням того ж таки Григор'єва.

У лютому 1919 частини Григор'єва активно діяли на Півдні України, змусивши французькі і грецькі війська послідовно залишити Херсон, Миколаїв, Одесу. Було здобуто значні трофеї на численних військових складах, що не встигли евакуювати австро-німецькі окупанти та інтервенти країн Антанти (зброя, боєприпаси, спорядження, продовольчі та промислові товари широкого вжитку). Захоплені трофеї стали джерелом роздору між повстанцями та центральними органами радянської влади. Григор'єв та його командири намагались частину так необхідного військового майна залишити у своєму розпорядженні для забезпечення своїх бійців, а також — розплатитися здобутими промисловими товарами з місцевим населенням за контрибуції, які мали місце під час формування повстанських військових частин; більшовицька влада та військове командування вимагало передачі усього захопленого майна в роспорядження тилових управлінь, які ешелонами, на очах у повстанців, вивозили його у Харків, Москву, Петроград.

«Радянські отамани», бувши членами політичних партій, продовжували відігравати не лише військову, а й політичну роль. Представники «махновців» і «григор'ївців» брали участь в регіональних з'їздах рад, виступали перед населенням, підтримували активні контакти з політичними партіями, що знаходилися «на радянській платформі». Григор'єв — з українськими лівими соціалістами (боротьбистами, незалежниками і інш.), Махно — з анархістами.

У березні — квітні 1919 р. прорадянські настрої українського села швидко змінюються. Здійснення заходів політики «воєнного комунізму» (продовольча монополія, продрозкладка, насадження колективних форм землеробства — так званих «комун») призводить до швидкого поширення на селі антирадянських і радикально опозиційних настроїв. Тисячі селян загинули від рук безконтрольно діючих повітових і прифронтових ЧК, каральних загонів і Ревтрибуналів. Бюро українського радянського друку повідомляло про «непотрібну жорстокість ЧК в селах» — про пороття, грабунки, розстріли.Савченко В. А. Авантюристи гражданской войні: Историческое расследование — Харьков: Фолио; М.: ACT, 2000. — С. 110. Більшовики втрачають позиції в місцевих радах, селяни переходять до активних форм опору. Антибільшовицька «агітація», заворушення, погроми, озброєні виступи, дії повстанських формувань відзначаються в усіх губерніях УРСР. За даними НКВС УСРР, у квітні відбуваються 93 великі виступиМихайличенко Д. Ю. До періодизації розвитку селянського руху в Україні // Історична наука: Проблеми розвитку. Матеріали Міжнародної наукової конференції (17 — 18 травня 2002 р.). — Секція «Новітня історія України» — Луганськ: СНУ, 2002. — С. 137.. Разом зі швидким зростанням кількості селянських антиурядових виступів, вони отримують усе радикальніші і організовані форми. Активізується «отаманщина». Розгортають діяльність загони Зеленого, Струка, Ангела та інших. За оцінкою Християна Раковського, більшість отаманів активізувалися в першій половині квітняРаковский Х. Борьба за освобождение деревни. — Х., 1920. — С. 5..

Саме створення законодавчих умов і політичних механізмів, які робили недіючою на практиці пряму демократію рад, дозволяли здійснювати у 1919 році більшовицьку аграрну і продовольчу політику в Україні. Радянські органи влади на селі, позбавляючись підтримки мас селянства, швидко розкладалися. Систематичні розпуски опозиційних рад і політичні репресії призводили до остаточного зникнення їх політичної відповідальності. У радах затверджувався склад, що призначався більшовицькими партійними осередками. У радянському апараті усю більшу участь брали різного роду призначенці (переважно московські більшовики), люмпени, кар'єристи і колаборантські елементи села. У більшовицькій політичній риториці тих років це явище дістало назву «комісародержавства». У радянських органах процвітало поголовне пияцтво. Великого розмаху отримала системна корупція, що особливо охопила радянські організації по здійсненню продовольчої монополії. У державному апараті формувалися національно-корпоративні групиМихайличенко Д. Ю. Деструктивні процеси в апараті влади УСРР на селі, січень — серпень 1919 р. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник наукових праць. — Вип. 6. — Х., 2003. — С. 112—117..

«…Внаслідок поголовного розгону усіх рад, де не було більшості комуністів, і призначення комуністичних ревкомів і ЧК, загрозливо зростає антисемітська пропаганда. Настрої селянства формулюються словами: ось дочекалися — чекали більшовиків, а тут якась жидівська комуна».

З листа М. М. Полоза наркомові у справах національностей РСФРР Сталіну, 15 лютого 1919 р.Михайличенко Д. Ю. Деструктивні процеси в апараті влади УСРР на селі, січень — серпень 1919 р. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник наукових праць. — Вип. 6. — Х., 2003. — С. 116.

Продрозкладка, примусове вилучення продовольства, насадження комун часто здійснювалося активістами і продзагонами, що присилаються з Центральної Росії. Це провокувало зростання антисемітизму і русофобії в середовищі селянства. Для придушення селянського руху, РНК УСРР дедалі більше спиралася на так звані «інтернаціональні» частини, сформовані з некорінного населення (латишів, представників східних народів, привезених в Європейську Росію для роботи на промислових підприємствах, колишніх австро-німецьких військовополонених), — Полтавський румуно-угорський полк, німецький загін «Спартак», Інтернаціональну бригаду, і частини, перекинуті з Центральної Росії (3-я стрілецька дивізія та інші).

РНК УРСР і командування РСЧА не встигали реагувати на швидку зміну ситуації в Україні, прагнучи одночасно досягти декількох амбітних цілей. А саме: отримати з України великі постачання продовольства на безвідплатній основі (що вимагало проведення продрозкладки і продовольчої монополії), розгромити Добровольчу армію в операціях на півдні Донецького басейну і здійснити вторгнення в Європу для підтримки радянського режиму в Угорщині. З останньою метою планувалося використати 6-ту Українську радянську дивізію Григор'єва.

РНК УСРР тривалий час не реагував навіть на прямі звернення Григор'єва, який вказував на зростання селянського невдоволення політикою радянського уряду і на своє особисте несприйняття курсу, що здійснювавсяАнтонов-Овсієнко В. О. В боротьбі за Радянську Україну // Літопис революції. — 1931. — № 3 (48). — С. 99, 104.

«Населення провокується діями продзагонів. Необхідно відкликати московські продзагони. Політика, що проводиться на місцях, ображає, підбурює проти центральної влади зовсім не лише куркульство, а усі верстви населення» З телеграми В. Антонова-Овсієнко і О. Шумського голові РНК Х. Раковському, надісланої під враженням відвідування григор'ївских частин наприкінці березня 1919 р.

Зміна настроїв на селі безпосередньо позначалася на ситуації в Українській Червоній армії, основу якої становили повстанські загони. Наприкінці квітня — перших числах травня 1919 року в армії фіксуються численні безлади: довільні реквізиції, «безчинства», мародерство, погроми, аж до антирадянських виступів окремих частин включно.

Якщо в березні — квітні найгострішим було становище в губерніях Центральної України — Київській, Полтавській, Чернігівській, то наприкінці квітня — початку травня, різко загострюється ситуація на Півдні. Частини 6-ї Української радянської дивізії, відведені для переформовування в рідні для них місця Херсонщини і Єлисаветградщини, беруть активну участь в селянських заворушеннях, чинять озброєний опір діям продзагонів, чинять насильства над радянськими активістами. У перших числах травня була паралізована діяльність Херсонського губпродкому, були розігнані Єлисаветградський виконком і партком, розстріляні більшовики, в Миколаєві було оголошено надзвичайний стан, була розігнана Олександрійська ЧК. У Криворізькому повіті розгін більшовицьких рад і вбивства комуністів набули масового характеру.Михайличенко Д. Ю. Травнева військово-політична кризу в УСРР, 1919 р. // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. — Сер. Історія України. — Вип. 5. — Харків, 2002. — С. 134. 1-го травня бронепотягом 6-ї Української радянської дивізії було обстріляно Єлисаветград.

2-го травня стався погром єврейського населення на станції Знам'янка, 4—6 травня погроми прокотилися по Єлисаветграду, Олександрії, станції Долинська.

Хід повстання

Початок повстання. Універсал.