Марта Грем (; 11 травня 1894 року, Аллегейні — 1 квітня 1991 року, Нью-Йорк) — американська танцюристка, хореографка, балетмейстерка, художниця по костюмах, музична педагогиня, автобіографка та феміністка, засновниця , і танцювальної техніки власного імені. Видатна діячка хореографії США, одна з т. зв. «великої четвірки» () основоположників американського танцю модерн, куди також входили , і . Займалась танцями майже до 70 років. Обрана до Національної зали слави жінок, відзначена місцем на Поверху спадщини Джуді Чикаго.
Життєпис Хоча сім'я Грем була релігійною і вважала танці гріхом, одного разу Марті було дозволено відвідати концерт відомої танцюристки Рут Сен-Дені, після котрого вона захотіла стати танцюристкою. Крім цього, попри консервативність поглядів, батьки Марти були не проти її навчання в коледжі. Вассар-коледж, обраний сім'єю, славився не тільки якістю освіти, але й спортивними секціями та суфражистськими симпатіями. В 1913 році їй дозволили вступити до Школи експресії в Лос-Анджелесі; після чого Марта навчалася в школі Денішоун, заснованій самою Сен-Дені з партнером Тедом Шоуном в Іспанії.
Мистецькі погляди В роки навчання Грем до танцю ставилися в основному як до розваги — він був складником водевілів, костюмованих вистав, балів. Статус мистецтва мав лише один вид танцю — балет, що вважався в Америці європейською штучкою. В американських же танцювальних школах учениць готували до участі в шоу і кабаре — з відповідним ставленням до них. Але Грем хотіла бути не дівчиною з кабаре, а справжньою артисткою. Вона з гордістю згадувала пізніше в мемуарах, що єдина в школі була звільнена від пильного нагляду, котрому підлягали всі інші дівчата, на тій підставі, що «Грем — це мистецтво». І після всі її чоловіки дивилися на неї знизу вгору, як на художницю і генія.
В епоху Марти Грем побутували жорсткі гендерні стереотипи, наприклад, про те, що чоловіки раціоналістичні, а жінки емоційні; нібито чоловіки в танці виражають себе в штовхальних прямолінійних рухах, а жінки — в плавних рухах з траєкторіями кривих; Грем заявила, що вона «не хоче бути ні деревом, ні квіткою, ні хвилею». У своїх танцях вона відмовилась від стандартного погляду на жіночність і прагнула зробити своїх персонажок безликими, умовно-формальними, сильними й навіть маскулінними. В тілі танцюриста, за переконанням Грем, аудиторія повинна бачити людину загалом — дисципліновану, здатну до високої концентрації, сильну. Багато коментаторів її творчості також відмічали зв'язок Грем з фемінізмом. На суперобкладинці однієї з її біографій розміщено цитату зі статті «Нью-Йорк Таймс»: «Найвойовничіша і найталановитіша феміністка, Марта Грем звільнила і жінку, і танець!». Хоч сама вона вважала, що не брала участі в русі за емансипацію, своїм танцем Грем ламала стереотип «жінка — слабка істота».
Галерея
Визнання та нагороди 1981 — премія Семюела Скріпса / за досягнення в галузі сучасного танцю (перша отримувачка). В 1987 році в Нью-Йорку відбувся гала-концерт на честь Марти Грем за участі зірок балету Рудольфа Нурєєва і Михайла Баришникова, котрі виконали її «» (1944), та Майї Плісецької, що виступила в номері «Фіміам» (1906)Anna Kisselgoff. Dance: Graham With Baryshnikov, Nureyev and Plisetskaya // New York Times, 7 октября 1987..
Автобіографія Blood Memory: An autobiography. New York: Doubleday, 1991
Література McDonagh D. Martha Graham, A Biography. New York: Praeger, 1973 Morgan B. Martha Graham: Sixteen Dances in Photographs. Dobbs Ferry: Morgan & Morgan, 1980 Mille A. de. Martha: The Life and Work of Martha Graham. New York: Random House, 1991 Tracy R. Goddess — Martha Graham's Dancers Remember. Pompton Plains: Limelight Editions, 1997 Freedman R. Martha Graham: A Dancer's Life. New York: Clarion Books, 1998 Bird D. Bird's Eye View: Dancing With Martha Graham and on Broadway Pittsburgh: Univ. of Pittsburgh Press, 2002 Horosko M. Martha Graham: The Evolution of Her Dance Theory and Training. Gainesville: Univ. Press of Florida, 2002
Посилання
И.Сироткина. Свободный танец и освобождение женщины Martha Graham на IMDB
Примітки