Державні засоби масової інформації — це ЗМІ (преса, радіо, телебачення, інформаційні агентства), які засновані органами державної влади, і видання яких здійснюється за фінансової підтримки з державного бюджету або/та на базі державної власності.
Від державних ЗМІ слід відрізняти комунальні ЗМІ — тобто ті, що створенні органом місцевого самоврядування або органом місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією..
Фінансування державних ЗМІ У червні 2010 р. Інститут Медіа Права дослідив, які періодичні видання перебувають у віданні державних органів і скільки грошей витрачається на їхнє утримання. Його представники надіслали офіційні запити в 59 державних установ (всі міністерства й державні комітети, Верховну Раду, вищі судові інстанції) з питаннями, які ЗМІ засновані цією держустановою та скільки бюджетних коштів було витрачено на їхнє фінансування в 2009 році.
Дослідження показало, що 11 державних інституцій не є засновниками ЗМІ, а одна — Державний комітет України з державного матеріального резерву — припинила видання свого вісника 2008 року. Інші 39 органів влади вказали у відповідях назви своїх друкованих ЗМІ та надали коротку інформацію про них. Державний комітет телебачення і радіомовлення — єдиний із респондентів, до сфери управління якого входять телерадіокомпанії, а не друковані ЗМІ, надав дані про назви цих ТРК та обсяги їхнього фінансування. Щодо фінансування, то 22 органи влади прямо вказали, що на їх видання не витрачаються кошти з бюджету. В тих випадках, коли видання було профінансовано державним коштом, чіткі суми вказали далеко не всі засновники. А Державний комітет архівів України та Державна митна служба України відмовилися надавати фінансові дані, вказавши, що це не входить до їхньої компетенції. Національний банк України зауважив, що фінансування заснованих ним видань здійснюється за рахунок кошторису поточних доходів і витрат. На інформацію з цього документа поширюються обмеження, установлені для документів «Не для друку». А от вищий Адміністративний суд України проігнорував питання про суму коштів без жодних пояснень. Зрештою, лише 10 установ зазначили точні суми фінансування їхніх ЗМІ.
+Результати дослідження Інституту Медіа Права, 2010 р. × Засновник Назва засобу масової інформації Сума коштів, витрачених на фінансування в 2009 році 1 Верховна Рада України Газета «Голос України», журнал «Віче» 13 848 000 грн. 2 Верховний Суд України Журнал «Вісник Верховного Суду України», збірник «Рішення Верховного Суду України» 35 210 грн. 3 Міністерство економіки України Журнал «Економіка України», «Вісник державних закупівель» 1 038 900 грн. 4 Міністерство закордонних справ України Журнал «Політика і час» 60 000 грн. 5 Міністерство промислової політики України Журнал «Хімічна промисловість України», журнал «Технология и конструирование в электронной аппаратуре» 159 880 грн. 6 Міністерство культури і туризму України Газети «Кримська світлиця», «Культура і життя», журнали «Українська культура», «Український театр», «Музика», «Пам'ятки України», «Театрально-концертний Київ» 3 896 700 грн. 7 Державний комітет України у справах національностей та релігій Газети «Арагац», «Голос Крыма», «Дзеннік Кійовскі», «Еврейские вести», «Конкордія», «Роден Край» 1 127 052 грн. 8 Фонд державного майна України «Державний інформаційний бюлетень про приватизацію» 325 634, 82 грн. 9 Головне управління державної служби України Інформаційний бюлетень «Бюрократ» 14 782, 70 грн. 10 Державний комітет телебачення та радіомовлення України Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія України, державна телерадіокомпанія "Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення», державна телерадіокомпанія «Культура», державна телерадіомовна компанія «Крим», обласні державні телерадіокомпанії, Київська та Севастопольська регіональні державні телерадіокомпанії 526 490 364,90 грн. (фінансування телерадіопрограм, виготовлених для державних потреб)
Дискусії щодо роздержавлення ЗМІ Роздержавлення ЗМІ — виведення зі складу їх засновників і співзасновників державних органів влади, а отже позбавлення їх державного фінансування. Основними аргументами за роздержавлення ЗМІ є: забезпечення рівних конкурентних умов для ЗМІ; економія бюджетних коштів; зменшення впливу та тиску державної влади на ЗМІ, «оздоровлення» інформаційного простору.
Історія питання 1999 р. — початок обговорення питання про роздержавлення. Верховна Рада прийняла постанову, в якій було визнано «за необхідне прискорити розробку концепції роздержавлення ЗМІ». Зрушень не відбулося. 2003 р. — Верховної Радою проведені слухання, результатом яких стала постанова про внесення до порядку денного розгляд законопроекту «Про Концепцію роздержавлення ЗМІ». Процес знову зупинився. 2006 р. — Національна рада з питань телебачення і радіомовлення розглянула і затвердила проект закону «Про роздержавлення ЗМІ», але його так і не було ухвалено. 2010 р. — у Верховній Раді знову зараєстрували два законопроекти про роздержавлення (влітку — проект № 6468 «Про реформу державної та комунальної преси», автором якого є народний депутат Степан Курпіль (БЮТ), а восени — № 7313 «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», внесеного Кабміном). За словами Степана Курпеля, принципова відмінність між його законопроектом і урядовим полягає у тому, що депутатський проект передбачає добровільність приватизації, реформування і роздержавлення. Тобто самі редакційні колективи вирішуватимуть чи залишатися в тому ж статусі, в якому вони є, чи заробляти гроші самостійно: Для багатьох редакцій піти у вільне плавання означає загинути. Оскільки не всі готові, далеко не в усіх регіонах є нормальний рекламний ринок.
За роздержавлення ЗМІ виступає чимало фахівців сфери журналістики та медіаправа. Наприклад, Андрій Сайчук, представник Інституту масової інформації, в одній зі своїх статей для «Телекритики» переконує: Очевидно, що державні друковані ЗМІ повинні зникнути як явище, як це сталося в усіх країнах Східної Європи і Балтії за останні 20 років. Україна, яка є однією з найбідніших країн Європи, просто не може собі дозволити оплачувати з бюджетних коштів рекламу місцевих чиновників і бюрократів із замашками середньовічних князьків.
29 вересня 2010 р. Інститут медіа права провів круглий стіл «Неконкурентні переваги державних та комунальних друкованих ЗМІ». Йшлося про те, що державні ЗМІ мають ряд переваг: економічних (орендна плата за 1 грн., пряма і додаткова фінансова підтримка тощо), інформаційних (надання інформації про діяльність влади, публікація нормативно-правових актів та ін.), соціальних (журналісти цих ЗМІ отримують надбавки та користуються пільгами, передбаченими для державних службовців). Учасники круглого столу вважають такі переваги несправедливими, тому було запропоновано внести ряд змін до законодавства, що регулює діяльність державних ЗМІ, зокрема: заборонити державним і комунальним ЗМІ, враховуючи їх особливий економічний статус, розміщувати комерційну рекламу; ввести чітке визначення терміну «офіційний бюлетень», яке б не мало статусу ЗМІ, не мало б права розповсюджувати рекламу, телепрограму тощо, а розповсюджувало суто інформацію органів державної влади та органів місцевого самоврядування; скасувати заборону для недержавних ЗМІ на публікацію нормативно-правових актів; скасувати норму про необхідність укладання угод із недержавними ЗМІ для отримання інформації про діяльність влади; виключити норми щодо розповсюдження інформації про діяльність державної і місцевої влади, публікації регуляторних актів переважно у державних і комунальних ЗМІ.
Роздержавлення ЗМІ в Україні Протягом 2016—2018 років в Україні відбувалося роздержавлення преси — медіареформа, яка мала мала на меті обмежити вплив публічних органів на друковані ЗМІ через засновані ними видання та редакції. Під дію реформи потрапили усі державні та комунальні друковані ЗМІ.
Реформування преси відбувалося неоднорідно у різних регіонах України. Деякі області, такі як Вінницька, Сумська та Хмельницька, демонстрували високі темпи роздержавлення протягом всього часу реформи, а інші — наприклад, Київська і Закарпатська, постійно «плелися в хвості». Темпи реформування в останній були настільки невтішні (за півроку до кінця реформи не був реформований жодний друкований ЗМІ), що колегія Держкомтелерадіо окремо розглядала цю ситуацію і ухвалила рішення, яким визнала роботу місцевої влади незадовільною і запровадила щомісячний моніторинг виконання Закону про реформування на Закарпатті. Зрештою, ці заходи не виявилися дуже ефективними, адже станом на 1 січня 2019 року там було реформовано лише 3 видання.
Водночас, Тернопільська область, де на «екваторі» роздержавлення не було перетворено жодного видання, на фініші опинилась серед лідерів реформи із 80 % реформованих друкованих ЗМІ. Одні з найкращих результатів у Полтавській області: тут реформовано 27 видань, що становить 87 % від усієї кількості друкованих ЗМІ, що мали бути перетворені на незалежні видання. Лідером процесу реформування стала Миколаївська область, де реформовано всі 26 комунальних ЗМІ. Майже в повному складі реформувалися регіональні ЗМІ Волинської, Житомирської, Івано-Франківської, Рівненської та Чернівецької областей, де анульовано лише по одному свідоцтву видань друкованих ЗМІ.
До завершення процесу роздержавлення Київщина дещо покращила показники перереєстрації преси, незважаючи на те, що втрата фінансування з місцевих бюджетів стала болісною для багатьох редакцій. За Зведеним переліком об'єктів реформування від 31 жовтня 2019 року, що подав Державний комітет з питань телебачення та радіомовлення, з 39 видань повністю завершили процес перереєстрації 30 газет. Свідоцтва про державну реєстрацію семи друкованих ЗМІ визнано недійсними. Свою діяльність припинили газета «Київська правда», «Час Київщини», «Вісник Рокитнянщини», «Березанські відомості», «Наше місто», « Життя і слово» та «Ржищів». Ще два видання змінили свої назви, одна з яких також стала виходити двома мовами — російською та українською.
Станом на 2 травня 2019 року з 760 зареєстрованих державних і комунальних ЗМІ реформовано 594, а саме: 557 комунальних та 37 державних. Не реформованими лишилося 33 видання (25 комунальних і 8 державних). Водночас анульовано 133 свідоцтва видань друкованих ЗМІ: 80 комунальних і 53 державних. Серед них — це переважна більшість видань, які були зареєстровані, але не виходили протягом тривалого часу.
Підтримка роздержавлених медіа Протягом 2017—2019 років редакції 25 екс-комунальних газет запустили сучасні міські сайти за підтримки Агенції розвитку локальних медіа «Або» та міжнародних донорів. Нині всі вони входять до мережі міських сайтів The City, розвитком яких продовжує займатися агенція. Її мета — навчити локальні редакції працювати в ринкових умовах, створювати конкурентний продукт та стати фінансово незалежними.
Досвід роздержавлення ЗМІ в країнах Східної Європи В Європі немає державних ЗМІ, які б повністю належали державі, які вели б мовлення і друкувались на території власної держави і подавали б, крім статистичної інформації, ще якусь. Основний принцип європейської демократії полягає в тому, що уряд не має права вести пропаганду для власного народу. Натомість існують державні ЗМІ, які ведуть мовлення на зарубіжні країни. Тому що пропаганда власних цінностей, цінностей власної країни і культури для народів інших держав — це те, що європейська культурна традиція допускає.
В країнах Східної Європи, зокрема, в посткомуністичному таборі, роздержавлення ЗМІ розпочалося в 1990-х роках і до сьогодні вже або завершилося, або перебуває на завершальній стадії. Використовуються такі основні методи роздержавлення: приватизація видання трудовим колективом, головним редактором тощо; викуплення майна редакції трудовим колективом, часто — за нижчою від ринкової ціною, з пільгами, можливість поступової виплати; продаж видання на конкурсній основі інвесторам — іноземним або вітчизняним;