Генрі Джеймс (; 15 квітня 1843, Нью-Йорк — 28 лютого 1916, Лондон) — американсько-британський письменник.
Біографія Народився в заможній сім'ї релігійного філософа, лектора та письменника Генрі Джеймса-старшого, котрий підтримував дружні стосунки з Ральфом Волдо Емерсоном, X. Грілі, іншими видатними діячами культури США. Старший брат письменника — Вільям Джеймс (1842—1910) став значним філософом, одним із батьків прагматизму, та вченим-психологом. Ранні роки майбутній письменник провів за кордоном, навчався у Женеві, Лондоні, Парижі. Батько хотів, щоб діти стали «громадянами світу», увібрали в себе духовні надбання різних народів, вивчали іноземні мови та знайомилися з чужоземними звичаями та системами освіти. Джеймс навчався в юридичній школі при Гарвардському університеті (1862—1863). З початком Громадянської війни (1861—1865) брати письменника воювали на боці північан, Вільяма було поранено. Джеймс не міг служити в армії через серйозну травму.
У 1860-х роках почав займатися літературною працею, у 1864 році опублікував своє перше оповідання «Трагічна помилка» () і згодом став професіоналом. У ранніх творах відчутний вплив Чарлза Діккенса, Натаніеля Готорна, Вашингтона Ірвінга, але швидко вийшов на самостійну дорогу. У цей час він мешкав у Кембриджі в штаті Массачусетс, але з 1866 року більшу частину часу проводив за кордоном — в Англії, Франції, Італії; з 1876 року мешкав у Лондоні, хоча час від часу відвідував рідні пенати. Рафінований інтелектуал, котрий обертався у літературно-художньому середовищі і майже не стикався з «грубою» реальністю, Джеймс, позбавлений матеріальних турбот, уважав обтяжливим вульгарний, як він вважав, практицизм своїх співвітчизників, їхнє захоплення бізнесом і мистецьку «глухоту». Врешті-решт, це привело Джеймса до добровільної «експатріації», відриву від національних коренів, у чому він інколи вбачав і негативні моменти. Незадовго до смерті він зізнався одній поетці, котра, як і він, виїхала зі США: «Не повторюйте моїх помилок. Я відрізав себе від Америки, якій я належу». Він належав до того типу художника, стороннього спостерігача, котрий уникає політичних пристрастей. Перебування в Європі дало йому можливість прилучитися до новітніх художніх віянь і особисто познайомитися з багатьма видатними майстрами словесного мистецтва.
Півстоліття тривав його шлях у літературі, весь цей час він самовіддано працював «без простоїв», хоча й не зажив особливого успіху в широкого читацького загалу. За цей час він опублікував десять романів, понад десяток повістей, більше сотні новел, дев'ять п'єс (постановки котрих виявилися, проте, невдалими), значну кількість критичних статей, есе, подорожніх нарисів, рецензій, а також мемуари. Він залишив велику епістолярну спадщину (в трьох томах, 1974—1980), «Записники» (, опубл. у 1948 p.). Як художник слова, він наполегливо вдосконалював стиль і форму своїх творів, одним із перших серед американських письменників почав прискіпливо аналізувати й узагальнювати самий творчий процес, виявляти його закономірності, торкаючись цього не лише в критичних працях, а й у художніх творах, де не випадково, звичайно, діють письменники, художники, люди мистецтва. Він намагався відобразити «вічні» естетичні цінності, які віднаходив у психології людей, їхньому внутрішньому житті, морально-етичних колізіях. Тонкий психолог, Джеймс вирізнявся загостреною увагою до проблем совісті, обов'язку, моральності, невинності та гріховності, егоїзму й альтруїзму, які по-різному варіювалися в його книгах.
Письменник-реаліст, Джеймс вніс значний внесок у розробку теорії психологічного роману, який робив можливим відобразити життя людського духу, внутрішній світ особистості. Його статті на літературні теми ввійшли у книги «Французькі поети та романісти» (, 1878), «Готорн» (, 1879), а також програмні збірки «Мистецтво прози» (, 1855), «Майбутнє роману» (, 1899), «Новий роман» (, 1914). Прагнучи акумулювати художні досягнення Старого Світу, Джеймс був одним із найбільш «європеїзованих» американських письменників, хоча, звичайно, образи Америки та його співвітчизників відіграли значну роль у його творчості; в цьому аспекті він становив певний контраст у порівнянні зі своїм великим побратимом по перу Марком Твеном, глибоко національним за своїм світовідчуттям і стилістикою. Джеймс був видатним літературним критиком, котрий високо підняв престиж цієї професії. Він вважав, що критик є «справжнім помічником художника, факелоносцем, тлумачем, братом». Як критик, Джеймс неперевершений в аналізі письменницької майстерності; слабшим він був там, де йшлося про інтерпретацію соціальних аспектів літератури.
Останні роки життя Джеймса були потьмарені смертями багатьох близьких людей, перш за все брата Вільяма (1910). Після вступу Англії у війну він взяв британське підданство (1915); проте заповідав, щоб його прах після кремації поховали в Америці. Так він підкреслив свій зв'язок з національним корінням.
У 40—50-х pp. XX ст. почалося «відродження Джеймса», він став винятково популярним, причому, перш за все у критиків, які знайшли у його спадщині надзвичайно вдячний матеріал для досліджень. Література про його творчість, «джеймсіана», воістину безмежна й поповнюється все новими працями.
Особисте життя Генрі Джеймс ніколи не був одружений, відсутні також відомості про його романи з жінками чи дітей.Chapter 28 — Sexualities and sexology // Henry James in Context Джеймс регулярно відхиляв пропозиції одружитися, а після осілого проживання в Лондоні проголосив себе «холостяком».Dupee (1951)
Між 1953 і 1972 роками Леон Едель написав велику п'ятитомну біографію Джеймса, в якій використовував неопубліковані листи та документи після того, як Едель отримав дозвіл родини Джеймса. Зображення Джеймса, зроблене Еделем, включало припущення про його целібат, точку зору, вперше висунуту критиком Солом Розенцвейгом у 1943 році.Graham, Wendy «Henry James's Twarted Love», Stanford University Press, 1999, p. 10 При цьому після смерті Джеймса його родичі, зокрема його племінник Гаррі Джеймс, доклали значних зусиль для знищення чи цензурування його листів та особистих записів, зокрема щоденників, аби приховати будь-які натяки на його складну сексуальність і зберегти його імідж боязкого та асексуального холостяка.Colm Tóibín: how Henry James's family tried to keep him in the closet
У 1996 році Шелдон М. Новік опублікував книгу «Генрі Джеймс: Молодий майстер», а потім «Генрі Джеймс: Зрілий майстер» (2007). Перша книга «викликала певне обурення в джеймсіанських колах», оскільки вона кинула виклик попередньому загальноприйнятому уявленню про целібат, колись знайомій парадигмі в біографіях відомих гомосексуалів, коли прямих доказів не існувало. Новік також критикував Еделя за те, що він дотримувався відкинутого фрейдистського тлумачення гомосексуальності «як свого роду невдачі». Новік стверджував, що навіть гіпотеза про целібат суперечить власному заклику Джеймса «„живи!“–не „фантазуй!“»
Лист, який Джеймс написав у похилому віці Г'ю Волполу, був наведений як явне підтвердження цього. Волпол зізнався йому у «пустуванні», і Джеймс написав відповідь, схвалюючи це: «Ми повинні знати, наскільки це можливо, у нашому прекрасному мистецтві, вашому та моєму, про що ми говоримо — і єдиний спосіб дізнатися це — це жити, любити, проклинати, борсатися, насолоджуватися та страждати — я не думаю, що шкодую про жоден з „надмірів“ моєї чуйної молодості».Leavitt, David, 'A Beast in the Jungle', The New York Times, 23 December 2007
Інтерпретацію Джеймса як людини, яка жила менш суворим емоційним життям, згодом досліджували інші вчені.Graham, Wendy «Henry James's Thwarted Love»; Bradley, John «Henry James and Homo-Erotic Desire»; Haralson, Eric «Henry James and Queer Modernity». Часто напружена політика джеймсіанської науки також була предметом досліджень.Anesko, Michael «Monopolizing the Master: Henry James and the Politics of Modern Literary Scholarship», Stanford University Press Автор Колм Тойбін казав, що «Епістемологія шафи» Ів Кософскі Седжвік зробила знаковий внесок у джеймсіанську науку, стверджуючи, що його слід читати як гомосексуального письменника, чиє бажання тримати свою сексуальність у таємниці сформувало його багатошаровий стиль та драматичну майстерність. До схожого висновку дійшов й Ерік Гаральсон.Henry James and Queer Modernity
Листи Джеймса до норвезько-американського скульптора Гендрика Крістіана Андерсена привернули особливу увагу. Джеймс познайомився з 27-річним Андерсеном у Римі в 1899 році, коли Джеймсу було 56 років, і написав Андерсену надзвичайно емоційні листи: «Я тримаю тебе, найдорожчий хлопчику, у своїй найглибшій любові та сподіваюся, що ти відчуєш мене — у кожному пульсі твоєї душі». У листі від 6 травня 1904 року до свого брата Вільяма Джеймс називав себе «завжди твоїм безнадійно целібатним, хоча й шістдесятирічним Генрі».Ignas Skrupskelis and Elizabeth Berkeley, eds. (1994), p. 271.Ignas Skrupskelis and Elizabeth Berkeley, eds. (1997), William and Henry James: Selected Letters, The University Press of Virginia, p. 447. Наскільки точним міг бути цей опис, є предметом суперечок серед біографів Джеймса,Edel, 306—316 але листи до Андерсена часом були квазіреротичними: «Я обіймаю тебе, мій дорогий хлопчику, і відчуваю пульсацію, так би мовити, нашого чудового майбутнього та твого чудового обдарування».Zorzi (2004)
Його численні листи до багатьох молодих гомосексуальних чоловіків серед його близьких друзів чоловічої статі більш відверті. Своєму другові-гомосексуалу Говарду Стерджису Джеймс міг написати: «Я повторюю, майже до нетактовності, що я міг би жити з тобою. Тим часом я можу лише спробувати жити без тебе». В іншому листі Стерджіс, після тривалого візиту, Джеймс жартома згадує про їхнє «веселий маленький з'їзд удвох». У листах до Г'ю Волпола він вдається до заплутаних жартів та каламбурів про їхні стосунки, називаючи себе слоном, який «так доброзичливо гладить тебе лапою» та обмотує Волпола своїм «доброзичливим старим хоботом». Його листи до Волтера Беррі, надруковані видавництвом Black Sun Press, давно славляться своїм злегка завуальованим еротизмом.Letters of Henry James to Walter Berry, Black Sun Press (1928).
Низка дослідників стверджує, що не стільки сам Джеймс, скільки його літературний стиль, теми творів, пов'язані з гомоеротичними переживаннями, міцною чоловічою дружбою, пригніченими чи прихованими почуттями тощо, дозволяють читати його творчість як складову квір-літератури.Henry James and Sexuality
Творчість
Уже в перших книгах Джеймса намітилися три домінуючі теми: тема зіткнення європейської та американської культурних традицій, конкретніше, поведінка американця, котрий опинився у Старому Світі; тема художника, творця, який конфліктує зі своїм оточенням, переживає внутрішні колізії, пов'язані з його творчою працею; тема «пілігрима», який шукає пристановиська, рідного дому: результатом його першої подорожі в Європу стала збірка оповідань «Полум'яний паломник» (, 1869).
«Європейський» період творчості Джеймса відкривається романом «Родерік Гадсон» (, 1876), в центрі якого молодий обдарований американський скульптор, котрий від'їжджає на кошти спонсора у Рим, в Італію, країну мистецтва, де плідно працює, зблизившись із групою захоплених мистецтвом юнаків. Щоправда, Родерік Гадсон — людина імпульсивна, неврівноважена, в якої творча активність змінюється апатією. В Італії він знайомиться з красунею Крістіною Лайт, захоплюється нею до такої міри, що майже залишає свої художні заняття. Проте матір Крістіни знаходить дочці багатого жениха, принца Казамассіма. Приїхавши у Швейцарію, Родерік Гадсон зустрічає там своє колишнє кохання разом з чоловіком, знову переживає наплив пристрасті; намагається іти за ним і гине в горах під час бурі за не цілком зрозумілих обставин. Можливо, це було самогубство, а, можливо, і трагічний випадок.