Жан-Батіст Анрі Лакордер; також Лякордер ( , Ресе-сюр-Урс Кот-д'Ор, Бургундія , Франція — Сорез, Тарн Франція) — французький католицький проповідник, член Французької академії; відновник ордена Домініканців у Франції (1850).

Біографія Народився в сім'ї колишнього військово-морського лікаря і дочки юриста.

Спочатку був адвокатом, вважався вольтерьянцем.

У 1824 році зайнявся вивченням богослов'я, прийняв духовне звання і виступив гарячим захисником християнства взагалі, в якому знаходив єдино правильне вчення про норми суспільного побуту, і зокрема католицтва, в якому вбачав єдину форму християнства, здатну здійснити його ідеали. Згідно з Ламенне, з яким він зблизився, Лакордер думав, що можна бути щирим католиком і в той же час прихильником політичної волі. У журналі Ламенне «l'Avenir» він гаряче обстоював незалежність церкви від уряду і після Липневої революції заснував разом з Монталамбера, без дозволу держави, вільну колегію; колегія була закрита за розпорядженням цивільної влади, а в 1832 році заборонений папою журнал «L'Avenir».

Підкоряючись рішенням папи, Лакордер вступив до складу причту Собору Паризької Богоматері і з церковної кафедри став захищати чисто ультрамонтанське (тобто орієнтоване на римський престол, а не на національні віяння у французькому католицтві) вчення у сфері богослов'я. Щоб переконати вище духовенство у своїй відмові від колишніх ідей, Лакордер написав проти Ламенне «Considerations sur le système philosophique de M. Lamennais» (1834). У 1839 р. він надрукував «Mémoire pour le rétablissement en France de l'erdre des frères prê cheurs», і незабаром вступив в орден домініканців. Написана ним «Vie de Saint-Dominique» (1840) легендарна і чужа всякої критики.

У 1841 р. Лакордер повернувся з Італії до Парижа і знову з блискучим успіхом проповідував перед масами слухачів.

У 1848 р. він знову став журналістом, видавав «Ere nouvelle» і був обраний в члени установчих зборів, але незабаром склав із себе депутатські повноваження.

З 1853 р. присвятив себе суто турботам про засновану ним колегію Sorrèze і написав «Lettres à un jeune homme sur la vie chrétienne» (1858), «Liberté de l'Eglise et de l'Italie», 73 проповіді та багато надгробних слів.

Оригінальну рису в проповідях Лакордера становить постійне зусилля скомбінувати католицьку церковну доктрину, в її ультрамонтанському вигляді, зі вченням про політичну свободу і права народу. Не менш властиво йому прагнення погодити віру зі свободою наукового дослідження. Однак у деяких проповідях він доходить до повного заперечення науки, освіти і розуму.

Мову проповідей Лакордера, повну антитез, романтики й ліризму, його шанувальники називали «мовою апостола». Він впливав радше на уяву і почуття слухачів, ніж на їхній розум. Сам Лакордер писав, що, бажаючи вилікувати хворобу століття — скептицизм і душевну смуту — він радше просить, ніж загрожує і примушує, радше милує, ніж бичує. Його мова — наполовину релігійна, наполовину філософська, оскільки він дійшов переконання в істині християнства здебільшого шляхом роздумів.

Після смерті Лакордера його твори були видані в 1866 р., збори його проповідей — у 1886–1988 рр.

Окремо були видані його листування з Свєчіної (1862), з граф. Тур де Пен (1864), «Lettres à des jeunes gens» (1864), «Lettres à Th. Foisset» (1886).

Примітки

Література

Chocarne, «Lacordaire, sa vie intime et religieuse» (1866), де розповідається, що Лакордер вів життя аскета і щодня себе умертвлював Montalembert, «Le Père Lacordaire» (1862) De Broglie (промова при вступі Л. під Франц. акад., 1863) Mourey, «Maladie et Mort de Lacordaire» (1868) Villard, «Correspondance in é dite de Lacordaire» (з біографією та критич. нарисом, 1870) De Broglie. «Le Père Lacordaire» (1889) L. Comte, «Etude homilétique sur la prédication contemporaine. Monodet Lacordaire» (1882) Nicolas, «Etude historique et critique sur le Père Lacordaire» (1886) d'Haussonville, «Lacordaire» (Париж 1895), в «Grands écrivains français».