Парономазія (грец. παρονομασία від παρά — біля і ονομάσω — називаю) — це стилістична фігура, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням. Наприклад:
Найчастіше парономазія використовується у віршових творах, з тої причини, що вони більшою мірою, ніж проза, орієнтовані на звукову відчутність слова, на вияв звукової значущості художнього мовлення. У прозі парономазія найчастіше використовується для створення каламбурів, наприклад: «Як у вас тяглова сила, що-небудь тягає? — Тягає!.. Оце два дні у степ вивозила курей» (О. Ковінька, «Розмова по телефону»).
Досить часто і у віршових текстах парономазія виступає як засіб творення комічного враження. У зв'язку з цим О. Пономарів пише: «Стилістичні властивості парономічного зближення слів часто використовуються при створенні епіграм, пародій, шаржів. Для прикладу можна навести одну з пародій Юрія Івакіна, навіяну творами Івана Драча:
Приклади парономазії Біля персів вона тримала зоряного сина («Ніж у сонці») Чистих персів торкатись не дасть («Балада про дівочі перса») Та персів проклятих два рідні вулкани («Божевільна балада») Торка її холодні полум'яні перса («Калина») Вітер перса мої пестить («Жінка і море») Іван Драч «Персальна балада»: І невідь звідки падають ці сни… Лечу на крилах персів в країну персів, в державу персів, в князівство персів, у Персію, сказати б. Шукаю серед персів свій босий слід і не знаходжу. На сполох б'ю у дзвони персів: «Постаньте, персів бранці — протуберанці!» Із персів смутку спиваю оскому пісні. Співаю «Баладу про острів Антораж»… І гей! На абордаж беру галери персів — Де перса персонал і персонаж (за борт цей екіпаж!). Тримаюся за стопи персів, за грона персів, за вулкани персів, за бетатрони персів, за їх ракетодроми, Як той Персей за Андромеду, І мегатонни персів вибухають — віршем»
Див. також Пароніми Поліптотон Антанаклаза Малапропізм
Примітки
Література
Критенко А. П. Паронімія в українській мові// Мовознавство. — 1968. — № 3. — С. 50-62; 48-58.
Посилання