Ко́рнці, ко́рнуольці, ке́рновці () — народ кельтського походження, основне населення історичної області Корнуолл на південному заході Великої Британії.
Мешканці Кернова відокремлюють себе від англійців і, натомість, мають багато спільного з жителями інших кельтських частин Сполученого Королівства, насамперед Уельсу, а також із кельтськими націями Європи.
Самовизначення й історія Корнці є окремим етносом Великої Британії, який веде своє походження від давніх бритів, що до римського завоювання населяли південні й центральні райони острова. Нині багато хто в країні ідентифікує себе корнцями, відмінною від англійців чи британців національною спільнотою. Крім того, самоназва корнців прийнята й поселенцями з інших частин Британії, а також емігрантами та їхніми нащадками, що мають у Корнволі власну діаспору.
У класичну античність давні брити складалися з низки племен, які мали самобутню культуру у Великій Британії; у залізну добу, римський та післяримський періоди майбутній Корнуол заселяли бритські племена думнони та корновії.. Назва Корнуола, як і його етнікона корнців, є похідною від найменування кельтського племені «корновії»..
Переломним моментом ув історії Корнуола стало англосаксонське вторгнення до Англії у V—VI століттях, унаслідок чого кельти були витіснені на північну та західну околиці Великої Британії. А битва біля Деоргама 577 року між бритами і англосаксами призвела до розірвання тісних зв'язків між кельтськими групами Вельсу й Кернова.
Упродовж Середньовіччя та Нового часу корнці і корнська мова перебували під впливом посиленої асиміляції та англізації, внаслідок чого Корнвол став невід'ємною складовою Англії, а його мешканці перейшли на англійську мову. До XVIII—XIX століть корнська мова і самобутність корнського народу як такі, зникли. Однак Кельтське відродження на початку XX століття піднесло культурну самосвідомість серед корнців, що викликало відродження корнської мови і потяг у мешканців Кернова до власної кельтської спадщини.
У середині 2008 року населення Кернова, охоплюючи острови Сіллі, оцінювалося в 534 300 осіб.
У зв'язку з необхідністю дієвого вирішення політичних, соціально-економічних завдань, Корнуол залишається частиною Англії, однак рух за самоврядування Корнуола закликає за більш широке визнання корнської культури, самоврядування та мови, надання для Корнвола особливого конституційного статусу і вимагає від корнців наполегливо відстоювати отримання ними ліпшого статусу в країні, наприклад, рух пропонував їм під час перепису населення Великої Британії у 2011 році визначатися як окрема, відмінна від англійців, етнічна група.
У 2002 році корнська мова отримала офіційне визнання в рамках Європейської хартії регіональних мов, проте боротьба корнців за визнання їх як самобутньої національної групи, відмінної від англійців, досі продовжується, і дотепер не здійснюється належного захисту корінного населення відповідно до положень Рамкової конвенції про захист національних меншин.
Історичне коріння
Традиційно вважається, що корнці є нащадками кельтів, чим вони відокремлюються від англійців, але багато хто з них також має й англосаксонське походження. ДНК-дослідження генофонду населення Британських островів свідчать, що предками приблизно для трьох чвертей британців, в тому числі корнців, були мисливці і збирачі, які оселилися в Атлантичній Європі ще за доби палеоліту, одразу після танення льодовикового покриву, а надалі внаслідок підвищення рівня моря опинилися відрізаними від материка та розділеними на островах. Тоді як археологічні дані вказують на те, що найдавніші людські поселення у Корнуолі існували ще на початку раннього палеоліту.
Дані генетики стверджують, що за походженням британці мають багато спільного з басками, які мешкають на Піренеях, що дає підстави вважати, що у давнину населення майбутніх Британських островів становило єдиний етнічний масив з жителями сучасної континентальної Європи. Враховуючи такі дані, британський генетик Стівен Оппенгеймер припускає, що перші поселенці на Британських островах навряд чи розмовляли кельтською мовою, імовірно, їх мова була споріднена з баскською. Наступна імміграція на острови відбулася в неоліті, що тлумачиться професором з генетики Оксфордського університету Брайяном Саксом як прибуття кельтів з Піренейського півострова, від яких і походять історичні кельтські племена Великої Британії та Ірландії. Саме ці люди вважаються далекими пращурами сучасних корнуольців.
Між іншим, результати дослідження групи науковців на чолі з Волтером Бодмером показали, що корнцям властивий зокрема варіант гена меланокортіна 1 рецептора, що визначає їх як кельтів, більш тісно пов'язаних із валлійцями, аніж з англійцями. У Великій Британії цей ген наявний у 26 % населення Оркнейських островів, 23 % Девона, 21 % Уельсу, 16 % Корнуола, 13 % Кента й 11 % Північно-Східної Англії.
Упродовж класичної античності кельти, які розмовляли кельтськими мовами, на Британських островах утворювали ряд племен із власною культурою і самобутністю, передусім, піктів і гелів на півночі, бритів на півдні країни. Брити у свою чергу ділилися на племена меншого порядку, які мали власну племінну бритську мову. Це бриганти на півночі, ордовіки, демети, силури і декеанглії на заході.. На крайньому південному заході Британії, на території майбутнього Корнуола, мешкали бритські племена думнонів і корновіїв, які жили в королівстві Думнонія. Римське завоювання Британії у І столітті н. е. мало наслідком включення більшої частини острова до складу Римської імперії. Римлян спершу підкорили думнонів, а вже пізніше корновіїв, які, можливо, становили підгрупу перших... Хоча римляни загарбали більшу частину центральної та південної Англії, Думнонія залишалася «практично незалежною».; римське панування на неї не мало майже жодного впливу, себто вона могла існувати як напівнезалежне чи зовсім незалежне королівство Корнуол, як свідчать дані, іноді під владою королів бритів, іноді під правлінням власних монархів Думнонії, що мали титул герцогів або королів. Це дрібне королівство було тісно пов'язане міцними мовними, політичними і культурними зв'язками з Бретанню, розташованою на південь від Корнуола у континентальній Європі і населеною бритами півостровом; корнська і бретонська мови у цей період нічим не відрізнялися.
Захоплення Риму готами у 410 році спонукало римлян до повного відходу з Британії, і Корнуол став полем діяльності кельтських християнських місіонерів з Ірландії, які справили значний вплив на корнців, їхню культуру, вірування та архітектуру. Подальший занепад Римської імперії викликав вторгнення на острів англосаксів. Германські племена англів, саксів, ютів і фризів, поступово перемагаючи бритів у битвах, створили тут низку своїх королівств, з яких пізніше виникла сучасна Англія. Сакси з королівства Вессекс, зокрема, розширюючи свою територію на захід аж до Корнуола викорінювали кельтську і романо-британську культури в Британії. Натомість керновці вперто боролися з саксами Вессекса, які стали іменувати ворогів-бритів з Корнуола власним германським словом walha (сучасною англійською мовою «Welsh» («валлійці»), що означає «чужий» або «іноземець»), а надалі називали їх Westwalas (західні валлійці) чи Cornwalas (валлійці Корнуола, корнці).
Протистояння між англосаксами та корнцями тривало, допоки король Англії Етельстан у 936 році не погодився на встановлення формального кордону між Англією та Корнуолом по річці Теймар.. Бритська культура у Британії тоді обмежувалася лише Керновом, Уельсом і Північно-Західною Англією. Попри існування узгодженого договору, англосаксонський політичний наступ на захід продовжувався до кінця Х століття, доки «Корнуол остаточно не був приєднаний до королівства Англія».
Англізація та бунти
Норманське завоювання Англії, яке розпочалося з вторгнення у 1066 році військ Вільгельма, герцога Нормандії (згодом король Англії Вільгельм I), ліквідувало англосаксонську спадкову монархію, аристократію і клерикальну ієрархію, замінивши їх норманським. ладом. Згодом усі графства Англії були поділені між соратниками Вільгельма, які утворили нове дворянство у країні. Англійці були поглинуті норманами., коли корнці «активно чинили опір» їхньому впливові.
На час завоювання Англії, Корнуол був під управлінням графів Корнуола, які були нащадками давніх монархів Корнуола.. Графство Корнвол користувалося напівсуверенітетом в Англії.., і в 1067 році було подароване Робертові, графу де Мортену, зведеному братові короля Вільгельма I, і з того часу воно вже перебувало під владою англо-нормандської аристократії.. У Книзі Страшного суду, яка є зведеним загальним переписом населення Англії, завершеним у 1086 році, мова йде про те, що «фактично всі» землевласники у Корнуолі «мали англійські імена, що робить неможливим розмежувати корнців та англійців»..
Проте, поділ населення графства на корнський і англійський народи існував постійно впродовж усього Середньовіччя, доказом чого виступають документи, наприклад статут міста Труро 1173 року, який чітко розмежовував обидва народи.
Кернов у Високому середньовіччі передавався різним англійським дворянам., але 1337 року графство отримало статус герцогства і Едуард Чорний Принц, старший син і спадкоємець короля Англії Едуарда III, став першим герцогом Корнуола, з метою збільшення своїх багатств. Більша частина Корнуола належала першому його герцогові Едуарду і наступні англійські герцоги Корнуола були найбільшими землевласниками у Корнуолі. Англійською монархією для Корнуола було створено два інститути, перший з яких — герцогство Корнуол (одне з двох в Англії), а інший — Корнські суди та ради олов'яних копалень (які здійснювали управління олов'яною промисловістю). Ці два інститути були потрібні, щоб «прості корнці вважали, що їм надано особливий конституційний статус, аби відобразити їхню особливу культурну самобутність». Проте, герцогство Корнуол поступово втратило свою політичну незалежність від Англії у зв'язку з централізацією влади Лондона, і під час раннього періоду правління в Англії династії Тюдорів корнці почали відчувати себе як «підкорені люди, культура, свободи і розквіт яких перебували під контролем англійців».
Це яскраво проявляється у 1490-х роках при обкладенні королем Англії Генріхом VII бідних корнців збором коштів для його військових кампаній проти короля Шотландії Якова IV та Перкіна Ворбека з династії Йорків.. Це, звісно, викликало виступи корнців, передусім повстання 1497 року, які придушувалися королівською владою.
Корнська мова була найуживанішою на захід від річки Теймар приблизно до середини 1300-тих років, коли середньоанглійська мова почала використовуватися як мова спілкування між корнцями. Ще 1542 року англійський мандрівник, лікар та письменник Ендрю Борд описував, що у Корнуолі розмовляли двома мовами: корнською та англійською («Cornysshe» і «Englysshe»), але багато хто з його мешканців і не розумів англійської.
У зв'язку з вживанням нормандської мови як першої мови серед англійської аристократії, корнська мова використовувалася як лінгва франка у Корнволі, особливо у його віддалених західних куточках.. Більшість корнських поміщиків вибирали девіз корнською мовою на власних гербах, аби підкреслити свій особливий соціальний статус.. Однак, після Реформації в Англії за наказом короля Едуарда VI в усіх церквах королівства було обов'язково введене богослужіння англійською мовою, що означало витіснення з церковного життя латині і місцевих кельтських звичаїв. Такі дії призвели до повстання у Корнуолі й частині Девона проти суцільної англізації церковного життя, особливо після прийняття Акту про Однорідність, яким з богослужіння вилучалися всі мови, крім англійської.
Подана інформація свідчить про захист корнців власної мови від засилля англійської. Одначе, повстання було придушене, багато в чому завдяки допомозі іноземних найманців. Таким чином, було покладено початок повному припиненню існування корнської мови.