Падіння Константинополя, Оборона Константинополя (), в турецькій традиції — завоювання Стамбулу () — битва, що відбувалася між Візантійською та Османською імперіями за володіння Константинополем. Почалася 6 квітня з облоги візантійської столиці турками-османами під командуванням султана Мехмеда II Фатіха. Візантійці, яких очолював імператор Костянтин XI, підтримали католицькі держави Венеції, Генуї та Святий Престол. Облога міста тривала 53 дні. 29 травня 1453 року, завдяки артилерії, Османське військо взяло Константинополь штурмом. Його падіння поклало край існуванню Візантійської імперії, перервало 1500-літню греко-римську традицію регіону й завдало великого удару по європейському християнському світу. Османи перенесли свою столицю до захопленого міста. Попри те, що в народному вжитку поступово закріплювалася назва Стамбул, офіційною назвою міста в османських документах залишалася «Костантінійє» аж до початку XX століття. Перемога утвердила османське панування в східному басейні Середземномор'я та Балканах. У європейській історіографії падіння Константинополя вважається епохальною подією, що завершує добу Середньовіччя.
Передумови
Становище Візантії до 1453
Візантія, що успадковувала переважно територію, столицю та населення Східної Римської імперії, у XV столітті перебувала у стані занепаду. Тепер це була зовсім невелика держава, влада якої поширювалася лише на столицю — місто Константинополь з передмістями — і на частину території Греції (Мореї) з островами. Імперією ту країну можна було вважати лише умовно, бо правителі окремих її областей фактично не залежали від центральної влади.
Візантійська імперія існувала вже понад 1000 років, але її столиця, Константинополь, була захоплена лише одного разу, в четвертому Хрестовому поході 1204 року. Візантійці зуміли відбити свою столицю в 1261. Імперія, та й саме місто, про яке незадовго до падіння писав європейський мандрівник, що в ньому садів і городів більше, ніж будинків, до першої половини XV століття були у стані занепаду. Останні Палеологи були, по суті, володарями напівзруйнованого міста, в якому мешканців набиралося ледь 50 тисяч. Але завдяки існуванню самої імперії, а особливо її столиці та символу — Константинополя, на величезній території зберігалися принципи візантійської державності. Візантія мала величезний авторитет як батьківщина і опора православ'я — східної гілки християнської релігії. Імперія була оточена землями свого головного супротивника — мусульманської держави турків-османів, які бачили в Константинополі головну перешкоду поширенню своєї влади в регіоні.
Османська держава, що швидко набирала міць, успішно боролася за розширення своїх кордонів і на заході, і на сході та давно готувала захоплення Константинополя. На самому початку XV століття, османський султан Баязид I направив свої війська під стіни великого міста, але похід цей збігся з нападом на турецькі володіння еміра Тимура. 1402 року османи зазнали від нього нищівної поразки при Анкарі, що фактично на півстоліття відстрочило новий рішучий похід на Константинополь. Нові спроби не вдавалися через династичні сварки в турецькій державі. Так, наприклад, був зірваний похід 1423 року, коли султан Мурад II був змушений зняти облогу міста через чутки про повстання в його державі і загострення придворних інтриг і підступів політичних супротивників.
Економічні та політичні інтереси країн регіону та сусідніх країн сприяли створенню неміцної, антитурецької коаліції, яка так і не була зафіксована офіційно. Турецького посилення боялися всі сусіди. Особливо воно зачіпало Геную і Венецію, що мали економічні інтереси в східній частині Середземномор'я, Угорщини, яка отримала на півдні, за Дунаєм, агресивно налаштованого потужного ворога — хрестоносців, які побоювалися втрати залишків своїх володінь на Близькому Сході, і, природно, Папу Римського, який небезпідставно хотів зупинити посилення і поширення ісламу разом з турецькою експансією. Однак у вирішальний момент потенційні союзники Візантії опинилися у полоні власних заплутаних проблем.
Підготовка османів до війни
Султан Мехмед II, що присягнувся взяти Константинополь, обережно і ретельно готувався до майбутньої війни, розуміючи, що йому доведеться мати справу з потужною фортецею, від якої вже не раз відступали армії інших завойовників. Особливу увагу Мехмед надавав артилерії. Взимку 1451–1452 років Мехмед почав будівництво фортеці у найвужчому місці протоки Босфора, відрізаючи тим самим Константинополь від Чорного моря. Візантійські посли, спрямовані Костянтином дізнатися про мету споруди, були відіслані назад без відповіді; послані повторно були полонені і обезголовлені. Це було негласним оголошенням війни. Фортеця Румелі-Хісари або Богаз-кесен (з турецького — «перерізання протоки») була добудована до серпня 1452 року, та встановлені на ній бомбарди стали розстрілювати візантійські кораблі, що ходять через Босфор в Чорне море і назад. Мехмед II після побудови фортеці підступив до стін Константинополя в перший раз, але, провівши біля стін близько трьох днів, відступив.
Восени 1452 року османи вторглися в Пелопоннес і напали на братів імператора Костянтина, щоб вони не зуміли прийти на допомогу столиці (Сфрандізі Георгій, «Велика Хроніка» 3, 3). А взимку 1452–1453 років почалися приготування до штурму самого міста. Мехмед видав наказ османським військам взяти всі ромейські міста на фракійському узбережжі. Він вважав, що всі минулі спроби взяти місто провалилися через відсутність підтримки облоги з моря. У березні 1453 року османи зуміли взяти Месемврію, Ахелон та інші укріплення на Понті. Сілімврія була обложена, ромеї блоковані в багатьох місцях, продовжували володіти морем і на своїх кораблях спустошували турецький берег. На початку березня османи розклали табір біля стін Константинополя, а в квітні почалися земляні роботи по облозі міста (Дука, «Візантійська історія»; 37–38).
Військові сили османів
Турецька армія складалася приблизно з 80 тисяч регулярних бійців, не рахуючи ополчення, башибузуків, яких було близько 20 тис., і декількох тисяч солдатів тилових служб. У флоті султана було 6 трирем, 10 бірем, 15 гребних галер, близько 75 фуст (невеликих швидкохідних суден), і 20 парандарій — важких вантажних барж для підвезення продовольства і матеріалів. Турецьким флотом командував правитель Галліполі Сулейман Балтоглу. Така кількість судів відразу ж визначила панування османів у Мармуровому морі.
Облогу здійснювало багатонаціональне військо, де поруч із турками-османами воювали християнські васали та найманці, що підкреслює не суто релігійний, а насамперед геополітичний характер конфлікту та боротьбу за імперську легітимність.
Становище інших держав
Найімовірнішими союзниками Костянтина були венеційці. Їхній флот вийшов в море лише після 17 квітня і отримав інструкцію чекати підкріплення біля острова Тенедос до 20 травня, а потім прориватися через Дарданелли на Константинополь. Генуя зберігала нейтралітет. Угорці ще не оговталися після недавньої поразки. Волоське князівство і сербські держави були у васальній залежності від султана, а серби навіть вислали допоміжні війська у султанську армію. Скандербег в Албанії був налаштований проти османів, але він також недолюблював візантійців і венеційців.
Становище ромеїв
Система захисту Константинополя
Місто Константинополь розташоване на півострові, який утворюється Мармуровим морем і затокою Золотий Ріг. Міські квартали, що виходили на берег моря і берег затоки, були прикриті міськими стінами. Особлива система укріплень зі стін і веж прикривала місто із суходолу — із заходу. За оборонні стіни на березі Мармурового моря візантійці були відносно спокійні — морська течія тут була швидкою і не дозволяла османам висаджувати десант під стіни. Вразливим місцем був Золотий Ріг. Візантійці тут розробили своєрідну оборонну систему.
Через вхід в затоку був протягнутий великий ланцюг. Відомо, що один кінець його кріпився на вежі Євгена на північно-східній частині півострова, а інший — на одній з веж кварталу Пера на північному березі Золотого Рогу (квартал був генуезької колонією). На воді ланцюг підтримували дерев'яні плоти. Турецький флот не міг увійти в Золотий Ріг і висадити десант під північні стіни міста. Ромейський флот, прикритий ланцюгом, міг спокійно робити ремонт в Золотому Розі.
Із заходу від Мармурового моря до межуючого із Золотим Рогом кварталу Влахерна тяглися стіни і рів. Рів був шириною близько 18 метрів, глибокий і міг бути заповнений водою. По внутрішній стороні рову був зубчастий бруствер. Між бруствером і стіною був прохід завширшки від 13 до 15 метрів, званий Періволос. Перша стіна була заввишки 8 метрів і мала захисні вежі на відстані від 46 до 91 метра одна від одної. За цією стіною був ще один внутрішній прохід на всьому її протязі шириною в 12–18 метрів, званий Паратіхіон. За ним височіла друга стіна заввишки 12 метрів з вежами квадратної або восьмикутної форми, які розташовувалися так, щоб прикрити проміжки між вежами першої стіни.
Рельєф місцевості в середині системи укріплень знижувався: тут в місто по трубі вливалась річка Лікос. Ділянка укріплення над річкою завжди вважався особливо вразливою через пониження рельєфу на 30 метрів, вона називався Месотіхіон. У північній частині фортечні стіни змикалися з укріпленнями кварталу Влахерні, що виступали із загального ряду; укріплення були представлені ровом, ординарної стіною і фортифікаційними укріпленнями імператорського палацу, побудованого впритул біля фортечної стіни ще імператором Мануїлом I.
У всій системі укріплень було також кілька воріт і потаємних хвірток.
Військові сили візантійців
Хоча стіни міста на той час дуже постаріли і обсипалися, оборонні укріплення ще були доволі міцними. Проте стрімкий спад населення столиці давав про себе знати дуже згубно. Позаяк саме місто займало дуже велику площу, солдатів для відбиття штурму явно бракувало. Всього придатних ромейських солдатів, не включаючи союзників, було близько 7 тисяч. Союзники були ще малочисленіші: наприклад, чисельність загону добровольців, який прибув з Генуї під командуванням Джованні Джустініані Лонго, становила близько 700 чоловік. Невеликий загін виставила колонія каталонців.
Грецький флот, що обороняв Константинополь, складався з 26 кораблів. 10 з них належали власне ромеям, 5 — венеційцям, 5 — Генуї, 3 — Криту, 1 прибув з міста Анкони, 1 з Каталонії і 1 з Провансу. Все це були високобортні безвесельні вітрильники. У місті було декілька гармат та значний запас списів і стріл. Вогнепальної зброї явно бракувало.
Основні сили ромеїв під командуванням самого Костянтина зосередилися біля найуразливішого місця, на Месотіхіоні, де річка по трубі проходить під фортечними стінами. Джустініані Лонго розташував свої загони праворуч від військ імператора, але потім приєднався до нього. Місце Джустініані зайняв інший загін генуезьких солдатів на чолі з братами Боккіарді. Загін венеційської громади під командуванням якогось Мінотто захищав Влахернский квартал. Південніше Місотіхіона знаходився ще один загін генуезьких волонтерів під командуванням Каттанео, грецький загін під командуванням родича імператора Феофіла Палеолога, загін венеційця Контаріні і грецький загін Димитрія Кантакузина.
Стіни, що виходять на берег Мармурового моря, охороняв загін венеційця Джакобо Контаре і грецьких ченців. Це були, загалом, сторожові загони, бо швидка течія та скелі все одно не дозволяли кораблям супротивника підійти впритул до берега. Далі стояли нечисленні загони каталонця Пере Хуліа, кардинала Ісидора, і якогось принца Орхана, який оскаржував у султана Мехмеда II права на турецький престол.
Берег Золотого Рогу захищали венеційські і генуезькі моряки під керівництвом Габріеле Тревизана. Всім флотом в затоці командував Альвізе Діедо. У резерві в місті стояли загони Луки Нотараса і Никифора Палеолога. Десять суден було виділено для охорони ланцюга біля входу в Золотий Ріг, загальне керівництво тут було у генуезця Соліго.