«Дарка й Славко» — українсько-американський музичний дует до складу якого увійшли Дарка Конопада і Славко Галатин, обоє з першого покоління українських американців. Дует засновано в 1986 році, музиканти поєднують традиційні українські мелодії з сучасним поп-, джаз- і блюзовим звучанням.

Біографія учасників Батьки Дарки Конопади і Славка Галатина емігрували з України у США після Другої світової війни. Батько Славка уродженець Золочівського району Львівщини, а мати – села Німшин Галицького району Івано–Франківщини. Славко – наймолодший з їхніх чотирьох синів. Мати Дарки з села Охматків Демидівського району Рівненщини, а батько – з села Потік, Рогатинського району Івано–Франківщини. До США переїхали з табору для переміщених осіб у Регенсбургу (Німеччина) за сприяння Капели бандуристів під керівництвом Григорія Китастого. Брат матері, Ярема Цісарук, протягом багатьох років був головним солістом Капели бандуристів імені Шевченка.

Історія Історія дуету почалася у жовтні 1985 року. Дарка Конопада (з Детройта) та Славко Галатин (з Нью-Йорка) познайомилися на зустрічі студентів з Українського коледжу під час поетичних читань для підтримки політичних ув’язнених. З цього почалася десятирічна музична співпраця та восьмирічне подружнє життя, у 1990 році пара одружилася. Славко грає на гітарі й співає, Дарка — лідер-вокал. У 1996 році до них приєднався повноцінний гурт: Джордж Граб (барабани), Джон Стец (фортепіано) та Ґреґ Оґаст (бас).

Славко має порушення зору через пігментний ретиніт, він навчався на музичному відділенні Five Towns College у Дікс-Гіллз на Лонг-Айленді. Дарка працювала в Манхеттені в редакції The Economist, вдома в Квінзі подружжя обладнало підвальну студію для репетицій і записів. Їхня історія потрапила на шпальти New York Newsday: 3 липня 1995 року вийшла велика стаття «The Ballad of Darka and Slavko» з фотографіями.

У 1988 році дует Дарки і Славка двічі успішно виступав на Союзівці разом із акомпаніаторами Юрком і Андрієм Стасів. У липні 1995–1996 років дует «Дарка й Славко» мав низку виступів на концертних майданчиках української діаспори в США. Перший великий виступ у Нью-Йорку відбувся 5 липня 1995 року в легендарному Town Hall у рамках концерту ансамблю танцю «Тризуб». Тоді вони представили пісні зі свого нового альбому. За тиждень до того дует виступав у Воррені, штат Мічиган, разом із «Тризубом» у Fitzgerald Auditorium. Музичний оглядач The Ukrainian Weekly Олесь Кузисин назвав їхню творчість «поєднанням традиційної української музики з приємним джазовим і блюзовим звучанням».

У липні 1996 року Дарка і Славко знову зібрали повну залу в українському таборі Союзівка. Особливо запам’яталася глядачам пісня «Мамо» — про сина, який у полоні тоталітарного режиму сумує за матір’ю і врешті гине. Як пише оглядач The Ukrainian Weekly, ця меланхолійна, щира композиція з раннього репертуару дуету зворушила публіку до сліз.

Творчість Під назвою «Дарка та Славко», дует видав чотири альбоми та зпродюсував багато проектів для інших музикантів. Спочатку їхня увага була спрямована на створення звуку, що був би прийнятний для українських американців, які до того часу розглядали українську музику, як музику для старшого покоління. «Дарка та Славко» вирішили змінити це уявлення.

На їхньому першому альбомі, названому просто «Darka & Slavko» («Дарка й Славко»), однією з пісень була «Червона рута» Володимира Івасюка. Пісня була спеціально заранжована у жанрі регі. Їхній другий альбом «Moment» («Хвилина») відкрив шлях до складніших аранжувань і дует почав писати власні пісні. Нарешті в 1995, «Дарка й Славко» видали свій третій альбом «Believe» («Повір»), який містив тільки оригінальні пісні як українською, так і англійською мовами. Одна з пісень — «Співці» — була написана про життя та смерть Володимира Івасюка, і як він «спричинив вибух на українській естраді».

Одним із найяскравіших і найбільш символічних моментів кар’єри музиканти вважають виступ на першому фестивалі сучасної української пісні «Червона рута», що проходив 17–24 вересня 1989 року в Чернівцях на стадіоні «Буковина». Під час виконання пісні «Співці» (присвяченої Володимиру Івасюку, яку Дарка й Славко написали за два дні до того у поїзді Львів–Чернівці) Славко Галатин розпочав імпровізацію на гітарі в стилі, натхненному виконанням гімну США Джиммі Хендріксом на фестивалі «Вудсток». Спочатку він зіграв лише кілька нот, які звучали в роковому, «розірваному» аранжуванні з дисторшном і вільною грою. За мить тисячі людей на стадіоні здогадалися, що це національний гімн «Ще не вмерла Україна» — пісня, яка в той час була заборонена радянською владою. Стадіон вибухнув шквалом оплесків і підхопив мелодію. Славко Галатин пізніше згадував:«Я почав з гімну. Зіграв декілька нот, глядачі здогадалися, що граю і схвально вибухнули шаленством шквалу оплесків. Як нині, пам’ятаю зведених співочий хор з усіх учасників дійства в кінці нашого виступу – усі вони почали співати “Ще не вмерла Україна”. Це був перший раз, коли український гімн за часів радянського союзу заспівали офіційно зі сцени. Я не міг передбачити усіх наслідків подій в той момент. Але ми це зробили!».Дует та їхня новоутворена група в результаті перемогли в номінації «Найкраща закордонна група»Svoboda. Ukrainian Daily. VOL. CII. No. 119. Saturday, June 24, 1995.

Дует продовжував подорожі світом, а також записав “живий” альбом із джазовим виконанням своїх найкращих пісень.

У 1997 році «Дарка та Славко» розлучились як особисто, так і професійно. Після чого обоє учасників дуету одружилися повторно та продовжили свої музичні кар’єри. Славко записав в 2001 році альбом «The Weight of Words» під іменем Slau, а також продовжує займатися на своїй студії звукозапису. Дарка продовжувала співати та писати музику і працювати над своїм власним альбомом.

Альбоми Darka & Slavko Хвилина Повір (Believe) 1995 Unplugged

Примітки

Посилання Офіційний сайт Slau (Slavko Halatyn) Ревю в Ukrweekly