«Убивство на полі для гольфу» (), також відомий під назвою «Запізніла розплата» — детективний роман англійської письменниці Агати Крісті, написаний 1923 року. Це другий роман за участю бельгійського детектива Еркюля Пуаро і капітана Артура Гастингса (після «Таємничої пригоди в Стайлзі») і третій роман письменниці загалом (після «Таємничий суперник»).

Вперше роман опубліковано у США видавництвом Dodd, Mead and Company у березні 1923 року (17 березня, 298 сторінок), а у Великій Британії — видавництвом The Bodley Head у травні того ж року (18 травня, 326 сторінок).

Історія публікації Перед книжковим виданням роман був серіалізований у британському журналі The Grand Magazine (грудень 1922 — березень 1923, випуски 214—217) під оригінальною назвою The Girl with the Anxious Eyes («Дівчина з тривожними очима»). Це була перша публікація Крісті в цьому журналі. Також роман друкувався в газеті Birmingham Daily Gazette (12 лютого — 3 квітня 1923) вже під назвою The Murder on the Links (41 частина).

Американське видання вийшло раніше британського. Британське перше видання мало художню обкладинку роботи Г. Т. Воррен; Крісті згодом критикувала її в автобіографії як «погано намальовану і невідповідну сюжету».

Сюжет Дія роману розвертається під час Першої світової війни у садибі Стайлз-корт (графство Ессекс). Оповідання ведеться від імені капітана Артура Гастингса, що став учасником подій, проводячи свою відпустку після поранення на фронті в маєтоку Стайлз за запрошенням свого старого приятеля Джона Кавендиша. У романі письменниця вперше знайомить читача з одним зі своїх улюблених персонажів — Еркюлем Пуаро.

Еркюль Пуаро та капітан Гастінгс вирушають до Мерленвіль-сюр-Мер у Франції, щоб зустрітися з Полем Рено, який звернувся до них по допомогу. Коли вони прибувають, місцева поліція повідомляє їм новину про те, що того ж ранку Рено знайшли мертвим: його зарізали ударом ножа в спину та залишили у свіжовикопаній могилі поруч із місцевим гольфовим полем. Його дружина, Елуаза Рено, стверджує, що о 2годині ночі до вілли вдерлися чоловіки в масках, зв'язали її та забрали чоловіка з собою. Оглядаючи тіло, Елуаза непритомніє від горя, побачивши мертвого чоловіка. Слідство очолює месьє Жиро зі Сюрте, який висловлює обурення через участь Пуаро.

Пуаро відзначає чотири ключові факти у справі: поблизу тіла знайдено обрізок свинцевої труби; у віллі перебували лише три служниці, оскільки і сина Рено Джека, і його шофера відіслали геть; напередодні віллу відвідала невідома особа; а близька сусідка Рено, мадам Добрель, за останні тижні внесла на свій банківський рахунок 200 000 франків.

Коли секретар Рено, Габріель Стонор, повертається з Англії, він припускає шантаж, оскільки минуле його роботодавця до початку кар'єри в Південній Америці є суцільною таємницею. Тим часом Гастінгс несподівано зустрічає молоду жінку, з якою познайомився в поїзді і яка відома лише як «Попелюшка». Вона просить показати їй місце злочину, а потім зникає разом із знаряддям вбивства.

Пуаро виявляє, що ця справа майже ідентична злочину 22-річної давнини, у якому чоловік на ім'я Жорж Конно та його кохана, мадам Берольді, уклали змову з метою вбивства чоловіка мадам Берольді. Пуаро вирушає до Парижа, щоб дізнатися більше про вбивство, скоєне Конно. Він знаходить фотографію мадам Берольді, яка свідчить про те, що вона і є мадам Добрель. Повернувшись, Пуаро дізнається, що було знайдено тіло бродяги, зарізаного в серце знаряддям вбивства. Експертиза показує, що той помер ще до вбивства Рено від епілептичного нападу, а ножем його вдарили пізніше.

Жиро заарештовує Джека на тій підставі, що той прагнув отримати батькові гроші. Пуаро з'ясовує, що Рено змінив свій заповіт за два тижні до вбивства, позбавивши Джека спадщини. Джека звільняють із в'язниці після того, як Белла Дювін, англійська акторка, яку він кохає, зізнається у вбивстві. Обоє натрапили на тіло в ніч вбивства, і кожен з них вважав, що Рено вбив інший. Пуаро розкриває, що ніхто з них цього не робив, адже справжньою вбивцею була Март Добрель, дочка сусідки.

Пуаро детально викладає свою теорію: Поль Рено насправді був Жоржем Конно, який повернувся до Франції після втечі багато років тому. На своє нещастя, він виявив, що його безпосередньою сусідкою виявилася мадам Берольді, його колишня кохана; як і він, вона змінила ім'я, ставши мадам Добрель. Шантажований нею через своє минуле, Рено опинився в ще гіршому становищі, коли Джек захопився її дочкою. Коли на території його маєтку помер бродяга, він побачив можливість інсценувати власну смерть і втекти від мадам Добрель. Він планував спотворити обличчя бродяги трубою, а потім поховати його разом із трубою поруч із гольфовим полем, після чого втекти з цієї місцевості поїздом. Усіх, хто міг би впізнати, що тіло належить не йому, мали відіслати геть. Однак цей план викрила Март, яка простежила за Рено і зарізала його після того, як той викопав могилу для тіла бродяги. Її мотивом були гроші: Джек успадкує статки батька після смерті матері. Щоб викрити Март як вбивцю, Пуаро попросив мадам Рено відкрито заявити, що вона позбавляє Джека спадщини. Март намагається вбити мадам Рено в її віллі, але гине під час сутички з «Попелюшкою» Гастінгса.

Мати Март знову зникає. Джек та його мати планують вирушити до Південної Америки, а разом із ними — Гастінгс і його «Попелюшка», яка виявляється Дулсі, сестрою-близнючкою Белли Дювін.

Персонажі Еркюль Пуаро — бельгійський детектив Капітан Артур Гастингс — друг і помічник Пуаро, оповідач

Мешканці вілли «Женев'єва» Поль Рено — багатий бізнесмен, жертва Елоїза Рено — його дружина Жак Рено — їхній син Франсуаза Аріше — економка Леоні та Деніз Улар — покоївки Огюст — садівник Габріель Стонор — секретар Рено

Мешканці вілли «Маргарита» Мадам Добрей — сусідка Марта Добрей — її донька

Інші: інспектор Жиро з Сюрте, слідчий суддя Оте.

Літературне значення та сприйняття Видання «The Times Literary Supplement» проаналізувало роман у випуску від 7 червня 1923 року. У рецензії методи розслідування Пуаро порівнювалися з методами Шерлока Холмса і робився позитивний висновок про те, що книга «пропонує читачеві захопливу таємницю незвичайного штибу».The Times Literary Supplement, 7 June 1923 (p. 389)

Рецензія в The New York Times Book Review від 25 березня 1923 року починалася словами: «Перед нами напрочуд гарний детективний роман, який можна гаряче рекомендувати тим, хто любить подібну художню літературу». Детально описавши зав'язку історії, рецензент продовжив: «Сюжет має своєрідні ускладнення, і читач мусить бути справді дуже проникливим, щоб здогадатися, хто є злочинцем, доки не буде розплутано останню інтригу. Авторка проявляє помітну винахідливість у побудові та розкритті таємниці, яка на кожному кроці викликає новий інтерес та нові сплетіння. Вона також заслуговує на похвалу за ретельність, з якою опрацьовано історію, і майстерність, з якою її написано. Хоча тут немає особливих спроб зобразити характер, за винятком мсьє Пуаро, кількох персонажів змальовано швидкими, виразними та самобутніми штрихами».The New York Times Book Review, 25 March 1923 (p. 14)

Анонімний рецензент у виданні The Observer від 10 червня 1923 року зазначив: «Коли Конан Дойл популяризував Шерлока Холмса у журналі „Strand“ у дев'яностих роках, він запалив таку свічку, яку видавці неохоче дадуть згасити. Не минає й тижня, щоб з того чи іншого боку не з'явилася „детективна“ історія, і кілька популярних журналів покладаються перш за все саме на цей товар. Серед пізніших оброблювачів цієї аж ніяк не самотньої ниви ім'я Агати Крісті стоїть у перших лавах. Якщо їй і бракує того мистецького штриха, який зробив „Пістряву стрічку“ та „Собака Баскервілів“ витворами справжнього жаху, вона має незвичайний дар до механічного ускладнення». Далі рецензент порівняв роман із працею «Таємнича пригода в Стайлзі», яку він назвав «видатним твором», однак застеріг, що «є помилкою доводити мистецтво спантеличення до того ступеня, коли паморочиться голова». Водночас він визнав, що «жодне розв'язання не могло б бути більш несподіваним», і заявив, що образ Пуаро був «приємним контрастом на тлі більшості його моторошних конкурентів; і в ньому навіть вгадується відтінок сатири».The Observer, 10 June 1923 (p. 5)

Роберт Барнард: «Надскладний ранній детектив, дія якого розгортається на північних окраїнах Франції, так улюблених англійськими банкрутами. Пуаро міряється розумом із насмішкуватим і витонченим французьким поліцейським, поки Гастінгс блукає думками за рудоволосою акробаткою. Захопливий більшу частину розповіді, але розв'язка належить до тих, які „щойно розкрито — одразу забуто“, де винахідливість узяла верх над здоровим глуздом»..

У сучасній літературознавчій праці біограф Крісті Лора Томпсон пише:

Вона також зазначає, що книга, яка стала другим романом про Пуаро, примітна побічною сюжетною лінією, у якій Гастінгс закохується — хід, якого «дуже прагнула сама Агата... вирядивши Гастінгса до подружнього щастя в Аргентині».

Переклади українською (тираж 65 000) (серія «Легендарний Пуаро»)

Адаптації 1996 — телевізійна екранізація в серіалі Agatha Christie's Poirot з Девідом Суше у ролі Пуаро. 1990 — радіопостановка BBC Radio 4. 2003/2007 — графічний роман (французьке видання Emmanuel Proust, англійське — HarperCollins).

Див. також Список творів Агати Крісті Еркюль Пуаро

Примітки

Джерела