«Трагедія в трьох діях» (), у США роман виходив під назвою «Вбивство в трьох діях» () — детективний роман англійської письменниці Агати Крісті за участю бельгійського детектива Еркюля Пуаро. Уперше опублікований у жовтні 1934 року в США видавництвом Dodd, Mead and Company під назвою «Murder in Three Acts», а в січні 1935 року у Великій Британії видавництвом Collins Crime Club під оригінальною назвою авторки.
Роман побудований за принципами театральної п'єси та складається з трьох частин («актів»): «Підозра», «Упевненість» і «Викриття». Це єдиний роман, у якому Еркюль Пуаро співпрацює з містером Саттертвейтом — персонажем, відомим із циклу оповідань про містера Квіна.
Сюжет Відомий театральний актор сер Чарльз Картрайт влаштовує звану вечерю у своєму будинку в Корнуоллі. Серед його гостей — Еркюль Пуаро, психіатр сер Бартолом'ю Стрейндж, Герміона «Егг» Літтон Ґор та її мати, капітан Дейкрз із дружиною Сінтією, драматургиня Мюріел Віллс, друг Егг Олівер Мандерс, містер Саттерсвейт, а також преподобний Баббінгтон із дружиною. Коли преподобний Баббінгтон раптово помирає, пригубивши один із поданих коктейлів, Картрайт підозрює вбивство, хоча Стрейндж не знаходить отрути в його келиху. Згодом Пуаро перебуває в Монте-Карло, де дізнається від Саттерсвейта та Картрайта, що сер Бартолом'ю помер від отруєння нікотином, випивши келих портвейну, хоча в келиху слідів отрути знову не виявили. За винятком цих трьох чоловіків, гості Стрейнджа були тими ж самими, які були присутні на прийомі у Картрайта. І Саттерсвейт, і Картрайт повертаються до Англії, щоб розслідувати вбивства. Вони дізнаються, що перед вечіркою Стрейндж відіслав свого постійного дворецького у двомісячну відпустку й поводився дивно, ніби чогось очікуючи. Нанятий ним тимчасовий замінник на ім'я Елліс згодом зник, а Саттерсвейт і Картрайт знаходять у його кімнаті чернетки шантажистських листів від Елліса. Невдовзі ексгумують тіло Баббінгтона і з'ясовують, що він також помер від отруєння нікотином.
Картрайт, Саттерсвейт і Егг розслідують ці смерті, а Пуаро приєднується до них як консультант. У кожного з гостей є можливий мотив або підозрілі обставини щодо смерті Стрейнджа, але жодного зв'язку з Баббінгтоном. Під час допиту Віллс згадує, що помітила, як Мандерс упустив газетну вирізку про нікотин, а також що у дворецького Елліса була родимка на руці; згодом вона зникає. Пуаро влаштовує вечірку, де демонструє, як убивця підмінив отруєні келихи, поки увага всіх була прикута до жертви. Потім він отримує телеграму від місіс Де Рашбріджер, пацієнтки санаторію Стрейнджа в Йоркширі, яка прибула в день смерті Стрейнджа. Пуаро й Саттерсвейт вирушають на зустріч із нею, але виявляють, що її також убито. Дізнавшись, що служниця Картрайта, міс Мілрей, поспіхом вирушає до Корнуолла, Пуаро слідує за нею, щоб з'ясувати причину.
Після повернення Пуаро збирає Картрайта, Саттерсвейта та Егг і зрештою викриває Картрайта як убивцю. Картрайт хоче одружитися з Егг, але вже має дружину, яка перебуває у божевільні. Оскільки за британським законодавством він не міг із нею розлучитися, він вирішив приховати цей факт, убивши доктора Стрейнджа — свого найдавнішого друга й єдиного, хто знав про цей шлюб. Після своєї вечірки Картрайт переконав Стрейнджа дозволити йому зіграти роль дворецького нібито жартома, а потім отруїв його під час прийняття гостей. Він підкинув вирізку про нікотин Мандерсу, заманивши його до будинку Стрейнджа. Він сфальсифікував шантажистські листи Елліса, а наступного дня виїхав до Монте-Карло, щоб забезпечити собі алібі. Перше вбивство було лише генеральною репетицією другого — перевіркою, чи можна непомітно підмінити келих, а жертву було обрано випадково. Єдиними, хто перебував у безпеці, були сам Картрайт, Стрейндж, який не любив коктейлі, та Егг, якій Картрайт подав безпечний келих. Картрайт використав місіс Де Рашбріджер як хибний слід, щоб відвернути увагу від поведінки Стрейнджа щодо «Елліса», і вбив її, аби відвести підозру та не дати їй викрити своє незнання справи.
Пуаро розкриває, що нікотин було отримано з засобу для обприскування троянд, який Картрайт перегнав у старій вежі поблизу свого будинку в Корнуоллі; обладнання знайшов Пуаро, коли міс Мілрей вирушила його знищити. Підозри щодо Картрайта ґрунтувалися на кількох фактах: Картрайт мав найбільше можливостей отруїти коктейль; його паспорт свідчив про повернення до Англії, щоб зіграти роль Елліса; дії міс Мілрей були мотивовані таємним коханням до свого господаря; міс Віллс помітила схожість Картрайта з Еллісом і була таємно вивезена Пуаро задля її захисту; а телеграма, нібито від місіс Де Рашбріджер, була адресована Пуаро, хоча вона нічого не знала про його участь. Картрайт тікає, але Пуаро зазначає, що той сам «обере свій фінал» — публічний суд чи суїцид. (У деяких американських виданнях Пуаро каже Картрайту, що в сусідній кімнаті на нього чекають лікарі та поліціянти. Картрайт, не в змозі повірити, що такий поважний чоловік, як він, зазнав поразки, намагається довести, що Пуаро бреше, і потрапляє під арешт, щойно відчиняє двері.)
Шоковану Егг забирає Мандерс, до якого вона прихильно ставилася до появи Картрайта. Згодом Саттерсвейт зауважує, як жахливо, що будь-хто, охоплюючи його самого, міг випити отруєний коктейль. На що Пуаро відповідає, що існувала куди жахливіша ймовірність: «Це міг бути я».
Діючі особи Еркюль Пуаро — бельгійський детектив, гість на першій вечірці. Сер Чарльз Картрайт — відомий актор, господар «Воронячого гнізда». Містер Саттертвейт — спостережливий джентльмен середнього віку, друг Картрайта. Герміона Літтон-Гор («Егг») — молода енергійна дівчина, закохана в сера Чарльза. Сер Бартолом'ю Стрейндж — відомий лікар-невролог, давній друг Картрайта. Леді Мері Літтон-Гор — мати Егг. Олівер Мандерс — молодий чоловік, знайомий Егг. Мюріел Віллс (Ентоні Астор) — драматургиня. Капітан Фредді Дакрес та Синтія Дакрес — подружжя гостей. Міс Мілрей — економка сера Чарльза. Елліс — дворецький сера Бартолом'ю, який зникає після смерті господаря. Пастор Стівен Баббінгтон — місцевий священик, перша жертва.
Літературне значення та сприйняття Рецензент видання Times Literary Supplement від 31 січня 1935 року визнав, що «дуже небагато читачів здогадаються, хто вбивця, до того, як Еркюль Пуаро розкриє таємницю», але поскаржився, що мотив убивці «псує загалом дуже хорошу історію»The Times Literary Supplement, 31 January 1935 (p. 63).
Айзек Андерсон у випуску The New York Times Book Review від 7 жовтня 1934 року зазначив, що мотив був «найбільш незвичайним, якщо не сказати унікальним в аналах злочинності. Оскільки це роман Агати Крісті, головним персонажем якого є Еркюль Пуаро, абсолютно зайве казати, що він читається з надзвичайним захопленням»The New York Times Book Review, 7 October 1934 (p. 20).
У випуску газети The Observer від 6 січня 1935 року «Торквемада» (Едвард Повіс Метерс) писав: «Її талант — це чистий геній водіння читача за ніс манівцями й випускання повідця саме тоді, коли вона хоче, щоб той кинувся на здобич. „Трагедія в трьох діях“ не належить до найкращих детективних романів авторки; але сказати, що він очолює список її других за якістю творів — це вже достатня похвала. Техніка введення в оману, як завжди, чудова; але коли все з'ясовується, деякі другорядні лінії мотивів не зовсім переконують. Місіс Крісті, окрім свого особливого таланту, невпинно вдосконалювалася й дозрівала як письменниця, від „Загадкової пригоди в Стайлзі“ до цього чарівного й витонченого прозового твору»The Observer, 6 January 1935 (p. 7).
Мілвард Кеннеді у виданні The Guardian (29 січня 1935 року) розпочав свій огляд словами: «Рік розпочався якнайкраще. „Трагедія в трьох діях“ місіс Крісті перебуває на її найвищому рівні». Коротко описавши зав'язку сюжету, він додав: «Слабким (але, можливо, неминучим) моментом є зникнення дворецького; тобто читачеві дають аж надто прозорий натяк. Проте механіка історії винахідлива й правдоподібна, а персонажі (як і завжди в місіс Крісті) живі та реалістичні. Пуаро з'являється на сцені не дуже часто, але коли з'являється — він у чудовій формі»The Guardian, 29 January 1935, p. 7.
Роберт Барнард значно пізніше прокоментував: «Стратегія введення в оману тут така, яка на той час вже мала бути знайома читачам Крісті. Це, можливо, не найвдаліший приклад такого прийому, оскільки мало хто з персонажів, окрім убивці, добре індивідуалізований. Соціальне середовище тут більш художнє й витончене, ніж зазвичай у Крісті»Barnard, Robert, A Talent to Deceive: an appreciation of Agatha Christie (Fontana Books, 1990 edition, ), p. 207.
Згадки в інших творах Полковник Джонсон натякає на події цієї історії у частині 3, розділі V роману «Різдво Еркюля Пуаро». Пуаро посилається на події цього роману в «Убивствах за абеткою» (1936), коли він і Артур Гастінгс зустрічаються після того, як не бачилися кілька років. Пуаро розповідає Гастінгсу про свій досвід після виходу на пенсію. Він згадує, що нещодавно його самого ледь не «знищив» убивця, який був «не стільки підприємливим, скільки необережним».
Згадки інших творів У 5 розділі III дії Пуаро каже, що колись у своїй професійній кар'єрі мав невдачу, яка сталася в Бельгії, натякаючи на оповідання «Коробка шоколадних цукерок». У 1 розділі II дії Пуаро робить натяк на роман «Таємнича пригода в Стайлзі» під час розмови із Саттерсвейтом. Наприкінці 3 розділу II дії Саттерсвейт каже серу Чарльзу Картрайту, що розслідує злочини вже не вперше. Він тільки починає розповідати про події оповідання «В „Дзвінку та строкатому вбранні“», як сер Чарльз перериває його й починає розповідати власну історію. У 1 розділі II дії сер Чарльз Картрайт обговорює бронювання купе в «Блакитному потягу» для поїздки з Франції до Англії. Це той самий потяг із назви іншого детективу про Пуаро — «Загадка «Блакитного потяга»», опублікованого в 1928 році.
Історія публікації Роман уперше з'явився в серіалізації в американському журналі The Saturday Evening Post (з 9 червня по 14 липня 1934 року) під назвою «Murder in Three Acts» з ілюстраціями Джона Ла Гатта.
США: жовтень 1934, Dodd, Mead and Company, тверда палітурка, 279 сторінок, ціна $2,00. У американському виданні змінено мотив злочинця (без значних змін інших розділів). Велика Британія: січень 1935, Collins Crime Club, тверда палітурка, 256 сторінок, ціна 7/6. Британське видання вважається стандартним і відповідає оригінальному задуму Крісті.
Роман є одним із двох творів Крісті (разом із «Рухомим пальцем»), у яких американське та британське перші видання суттєво відрізняються за мотивом убивці.
Адаптації
Телебачення 1986 — «Вбивство у трьох актах» (), британсько-американський телефільм. Режисер Гері Нельсон. У головних ролях: Пітер Устінов (Пуаро), Тоні Кертіс (Чарльз Картрайт), Емма Семмс. Дія перенесена до Акапулько, містера Саттертвейта замінено на капітана Гастінгса, змінено мотив злочину. 2010 — «Трагедія в трьох актах» (), повнометражна серія 12-го сезону серіалу «Пуаро Агати Крісті» (ITV). У головній ролі Девід Суше. Також знімалися Мартін Шоу (сер Чарльз), Кімберлі Ніксон (Егг), Арт Малік, Том Вісдом та інші. Епізод ближчий до британської версії роману. 2018 — «Драма в трьох актах» (), епізод французького серіалу «Загадкові вбивства Агати Крісті» (сезон 2, епізод 21).
Радіо У 2002 році на BBC Radio 4 вийшла радіопостановка, у якій головні ролі виконали: Джон Моффатт у ролі Пуаро, Майкл Кокрейн у ролі сера Чарльза, Джордж Коул у ролі Саттерсвейта, Бет Чалмерс у ролі головної героїні Герміони Літтон Ґор («Егг») та Клайв Меррісон у ролі сера Бартолом'ю.