Тара (, ) — гора в західній Сербії. Це частина Динарських Альп, що височіють від над рівнем моря. Схили гори вкриті густими лісами з численними високими галявинами та луками, крутими скелями, глибокими ярами, вирізаними неподалік річкою Дриною, і багатьма карстовими печерами. Гора є популярним туристичним центром. Національний парк Тара охоплює значну частину гори. Найвища вершина — Зборіште, .
Національний парк Перші спроби захистити частину гори відбулися в 19 столітті. Невдовзі після заснування Сербського інституту охорони природи в 1948 році на горі в 1950 році було оголошено шість заповідників. За ними послідували ще три в 1960-х і 1970-х роках. Національний парк ТараTara National Park. був заснований у липні 1981 року. Він охоплює Тару та частину гори Звієзда у великому вигині річки Дрина. Площа парку спочатку становила з висотами, що змінюються від над рівнем моря. 5 жовтня 2015 року Народні збори Сербії прийняла новий закон про національні парки, який розширив Національний парк Тара до шляхом додавання до нього заповідної території «Краєвид видатних рис Заовіне». Офіс управління парком розташований у сусідній Баїні Башті. Охоронна зона парку, яка його оточує, значно більша і займає площу .
Географія Національний парк складається з групи гірських вершин із глибокими мальовничими ущелинами між ними. Найвищою точкою парку є вершина Коз'ї Рід на горі Звієзда з . Найбільш вражаючою з цих ущелин є ущелина Дрини, її стрімкі перепади від і широкі краєвиди західної Сербії та сусідньої Боснії. Він також охоплює ущелини річок Рача, Брусниця та Дервент та водоспад Великий Скакавац на річці Білий Рзав. Місцевість також характеризується карстовими печерами, ямами, джерелами та оглядовими майданчиками (Кічак, Смілевац, Білєшке Стене, Коз'є Стене, Вітіміровац і Коз'ї Рід).
Найглибші ділянки каньйону Дрини прорізані на схилах Звєзди, природного північно-західного розширення Тари, іноді також званого Високою Тарою, між гирлами річки Жепа та потоку Невельскі. Каньйон врізаний у масивні, шаруваті середньо-третинні вапнякові відкладення. Скелі надзвичайно круті, зі скельними наповзами, частково покриті рослинністю (лісами та чагарниками) і частково безплідні. Найглибший каньйон Сербії — , було виявлено лише 12 червня 2010 року. Через відокремленість і недоступність у вигині озера Перучац тут мешкають ведмеді та серни. Каньйон розташований на правому боці Дрини, повністю перебуваючи в зоні національного парку. Через нього упродовж протікає Сельський Потік, вниз із висоти через близько 40 водоспадів, заввишки від . Над останнім водоспадом Сельський Потік впадає у Дрину.
Рослинний світ
Ліси займають три чверті площі національного парку, , деякі з них є найкраще збереженими та доглянутими в Європі. Із 83,5 % території, покритою лісами, Тара є найбільш лісистою територією Сербії, тому її прозвали «легенями Сербії». Ріст лісів є одним із найвищих у Європі: загальна маса деревини щороку збільшується, а якість лісу покращується. Розпил деревини суворо контролюється. З 1960 року загальний вимір деревної маси на Тарі вимірюється кожні 10 років. З 1990 по 2000 рік маса зросла з до . У межах парку розташовано 9 заказників площею , або 16 % парку, де вирубка лісу заборонена. Деякі з територій були залишені без нагляду упродовж століть, що робить їх в основному помірним дощовим лісом.
Ліси переважно складаються з бука, ялини та ялиці. Тара також може похвалитися рідкісним ендемічним третинним видом, сербською ялиною, яка зараз охороняється на невеликій території парку. Була відкритий Йосифом Панчичем у 1875 році в хуторі Джуричі в Заовіне. Через свою рідкісність і наукову важливість він був поставлений під державну охорону, оскільки його можна знайти лише в двох місцях на Тарі: каньйоні річки Мілешевка та на масиві Звієзда. Найстарішими деревами в парку є буки (деяким із них, за оцінками, понад 500 років), але інші старі та рідкісні третинні види становлять європейський падуб, дафну благаяна та тис звичайний.
Разом із кількома іншими буковими ділянками в національних парках Фрушка гора та Копаоник, букові ліси Звієзда та ущелина Рача на Тарі були подані на включення до Світової спадщини ЮНЕСКО Стародавні та первісні букові ліси Карпат та інших регіонів Європи у травні 2020 рік. Номінація була відхилена через те, що сербські закони дозволяють вирубувати захисні ліси на площі , тоді як ЮНЕСКО приймає вирубки не більше , і навіть це не тільки в районах найвищих рівень захисту, а й у прилеглих зонах. Було оголошено, що правила будуть змінені, так що частини Тари можуть бути включені у 2023 році.
Усього в парку налічується 1200 видів рослин, із яких 84 — балканські ендеміки, і 600 видів грибів. Є два види едельвейсу, які можна знайти в Сербії тільки на Тарі. Панчич виявив дервентську волошку (Centaurea derventana) на скелях каньйону Дервента, тоді як альпійський едельвейс зростає лише на одному хребті Мокрій Горі і суворо охороняється. Ще один ендемік — щириця звичайна. Серед інших рослин — суниця лісова, малина лісова та різноманітні гриби.
Гора відома численними лікарськими рослинами, зокрема деревами, кущами та травами, які використовуються в народній та сучасній медицині. Кілька сотень із них описано та зібрано у різноманітних посібниках та монографіях: дубчерешчатий, вільха польова, бук звичайний, шипшина, бузина чорна, липа широколиста, сосна чорна, ялина сербська, деревій звичайний, пирій повзучий, ціп'як, зеленокрила орхідея, тирлич, чистотіл звичайний, падуб європейський, мальва звичайна, мати-й-мачуха, ромашка, меліса, материнка, живокіст, кульбаба, Кульбаба, Кропива дводомна, коров'як апельсиновий.
Дика природа
Усього в парку налічується 140 видів комах. До рідкісних видів відносяться коник Панчича (Pyrgomorphella serbica), ендемічний цвіркун балканський ізофій, відкритий у 1882 році Карлом Бруннером фон Ваттенвілем, та осиковий довгоносик, який у Сербії живе лише в цьому місці. На схилах гори тимчасово або постійно проживають 135 видів птахів, у тому числі беркут, сип білоголовий, сапсан, філін, горіхівка крапчаста, снігур, хрестовик, чорний дятел, скельна куріпка та тетерев. На озері Перучац на Дрині є популяція звичайного крохаля, яка налічує 50 пар. Тару населяють 53 види ссавців, включаючи охоронюваних бурого ведмедя та видру, а також серну, косулю, рись, вовка, шакала, кабана, європейську куницю та європейську дику кішку.
Територія, де річка Дервента впадає в Дрину, є природним місцем нересту риб, що живуть у Дрині. Усього в парку водиться 19 видів риб.
Оскільки вони були під повною охороною, кількість бурих ведмедів незабаром почала зростати. До 2018 року їх було понад 50, що вважається оптимальною кількістю тварин на горі. Зі збільшенням їх кількості, незважаючи на наявність годівниць, вони почали завдавати шкоди місцевим садам і пасікам, але не нападали на худобу чи жителів села. За деякими тваринами стежать через супутник. Спостереження показують, що самки, особливо з дитинчатами, займають компактну територію, але самці ширше поширюються, подорожуючи на захід, перетинаючи Дрину в Боснію, де полювання дозволене. Ведмеді не прагнуть подорожувати до центральної Сербії, на схід чи північний схід від гори, але перша тварина, яку відстежили, пройшла весь шлях до схилів гори Копаоник, на південному сході. У квітні 2019 року на Тарі було близько 60 ведмедів, що становило 80 % усієї популяції бурих ведмедів у Сербії.
Восени 2021 року 15-річного ведмедя на прізвисько Александар (на честь Александра Македонського) оснастили камерою GPS-нашийника. Його спеціально вибрали через його величезні розміри, оскільки він важив близько . Кадри до серпня 2022 року, коли йому вдалося порвати нашийник, довели, що він справді був альфа-ведмедем на горі. Александар перебував у сплячці з середини листопада до кінця березня і дуже неохоче залишав печеру. Інші тварини ховалися від нього і так сильно відходили від нього, що він не зустрічав інших тварин, крім ведмедів. У цей період він годувався біля годівниць і «насолоджувався» проведенням часу з двома ведмедицями, але здебільшого просто спокійно тинявся. Ведмідь уникав відкритих просторів, не переходив узлісся. Він був надзвичайно обережним, щоб уникати людей, навіть перебуваючи поблизу сіл.
Історія
Робота дослідницької групи з Університету Нортумбрії, опублікована в травні 2018 року в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America, засвідчила, що місцевість «Чрвени Тепіг» містить докази найдавнішого забруднення свинцем у Європі. Його датують 3600 роком до нашої ери, передуючи попереднім найдавнішим знахідкам, датованим 3000 роком до нашої ери в південній Іспанії, і відсунули витоки металургії свинцю на шість століть.
Місцевість Кременіло, поблизу села Вишесава, є доісторичним поселенням, яке датується між 5000 і 7000 роками до нашої ери, як частина культури Старчево, яка розвинулася в Подунав'ї як перша сільськогосподарська культура на Балканах.
Гірське іллірійське плем'я аутаріатів населяло цю територію в епоху бронзи. Хоча часто згадується, що тара на санскриті означає «зірка», назва гори походить від назви племені. На місцевості «Борово Брдо» поблизу Калуджерське Баре було знайдено слов'янську кераміку 6-7 ст. Середньовічний некрополь Мрамор'є розташований біля села Перучац. Будучи одним із найважливіших комплексів стечків у Сербії, він охороняється державою як пам'ятка культури виняткової важливості. Ще один такий некрополь є біля села Растіште. Мрамор'є розташоване біля озера Перучац. Некрополь бере свій початок із 1300-х і 1400-х років і наразі має 88 видимих надгробків. Усі вони однотонні, без орнаменту, крім однієї, прикрашеної кругоподібним орнаментом. Усі камені складаються з однієї брили білого вапняку вагою 3 тонни і більше. Їх називали мраморови («мармурові [брили]»), звідки й пішла назва місцевості. Вони мають різну форму: плита, короб, двосхилий дах, злегка оброблені прямокутні камені тощо. У 2010 р. проведено невелику розвідку території, у 2011 р. кам'яні пам'ятки консервовано. Растіште — від Перучаца, в долині річки Дервента. Він складається із двох кладовищ, розділених , на північ від сільської церкви. У місцевості Гаєві є 35 надгробків, а в Урошевіне — 33. Ці стечки прикрашені різьбленням лука та стріл, мечів тощо. Він розташовані неподалік від каменоломні Ваган, джерела каменю для стечок.
В османський період цією територію проходила «боснійська дорога». У хуторі Градина поблизу Кремна був турецький арсенал і караван-сарай. Вони були знищені австрійцями в 1738 році. Через велику лісистість під час османського правління Тара була місцем укриття для гайдуків. Також на горі є форт Солотник.
Деякий час Тара була важливим залізничним перехрестям. Експонати того періоду зберігаються в , біля однойменного джерела. Серед них «залізничний вагон Мажино» для перевезення боєприпасів під час Першої світової війни або німецький локомотив 1928 року. У Мокрій Горі є також Залізничний музей, у будівлі, побудованій у 1916 році австро-угорцями, коли вони будували вузькоколійну залізницю в окупованій Сербії. Відома сьогодні як Шарганська вісімка, це залізниця спадщини та визначна туристична пам'ятка.
Туризм Основними туристичними пунктами є Калуджерске Баре на півночі, поблизу Баїна-Башти, і Мітровац на півдні. Готелі Beli Bor і Omorika, а також кілька менших розташовані на Kaluđerske Bare, а Mitrovac приймає однойменний дитячий готель відпочинку.
До Національного парку можна дістатися безпосередньо з Баїна-Башта (дорогою Баїна-Башта — Калуджерске Баре), з Перучаца через Баїна Башта (дорогою Перучац — Мітровац) і з Кремни (дорога Кремна — Калуджерске Баре). Ущелиною Дрини, яка є невід'ємною частиною парку, можна покататися на човні.
Усього тут облаштовано 10 мальовничих майданчиків, із яких Банська є найбільш відвідуваною. Інші включають Кичац, Врановину, Великий Теферич, Малі Теферич і Враніца. Є облаштованих пішохідних та велосипедних доріжок. На річках є умови для каякінгу, рафтингу, веслування на дошці та каньйонінгу.