«Хороший, поганий, злий» (, ) — фільм Серджо Леоне, що завершує «доларову трилогію» вестернів за участю Клінта Іствуда (попередні стрічки — «За жменю доларів» 1964 року та «На декілька доларів більше» 1965 року). Цей фільм став не лише найвідомішим із когорти так званих «спагеті-вестернів», а й еталоном жанру «вестерн» та дотепер залишається найбільш масштабним і значним вестерном в історії кіно. Музика, яку для цього фільму написав Енніо Морріконе, стала символом жанру вестернів.

Станом на 1 березня 2024 року фільм займає 10-ту позицію у списку 250 найкращих фільмів за версією IMDb.

Сюжет

Дія відбувається на території штату Нью-Мексико під час Громадянської війни, в 1862 році. У центрі сюжету — доля трьох головних героїв — злочинців, які дізналися про зникле золото конфедератів.

Сентенца («поганий») займається пошуком викрадених у Конфедерації золотих монет на суму 200 000 доларів. Він з'являється на фермі колишнього солдата на прізвище Стівенс, що живе з дружиною і двома синами, і випитує в нього про якогось зниклого Джексона, який привласнив собі ім'я «Білл Карсон» і викрав ці гроші. Сентенца — найманий вбивця, він жорстоко вбиває Стівенса і його старшого сина, який вискочив на постріли з рушницею. Після цього він вбиває свого наймача Бекера. Від кожного з них він отримує гонорари, 500 і 1000 доларів відповідно за вбивство одного і другого.

Тим часом Туко стикається в пустелі з групою мисливців за головами, які, зв'язавши його, хочуть отримати за нього винагороду в 2000 доларів. Несподівано з'являється Блондин («хороший») і перемагає мисливців, але, замість того аби звільнити Туко, сам здає його владі за обіцяну винагороду. Однак у момент страти Блондин влучним пострілом перебиває мотузку, звільнюючи Туко, а потім ділить з ним отримані гроші. Туко і Блондин продовжують здійснювати аналогічні афери в інших містечках, але кінець-кінцем Туко набридає Блондинові своїми безперервними вимогами підвищити його частину винагороди і Блондин залишає його в пустелі без води, забравши при цьому собі всі гроші.

Туко вдається вижити, а трохи пізніше він наздоганяє Блондина в готелі і готується його повісити. Щаслива випадковість допомагає Блондинові врятуватися. Туко продовжує полювати за Блондином і захоплює його, коли той проводить аналогічну аферу з іншим партнером і збирається звільнити останнього влучним пострілом. Туко веде Блондина в пустелю, насолоджуючись його муками від спраги. У момент, коли Блондин уже зовсім знесилений і Туко збирається пристрелити його, несподівано з'являється карета з мертвими солдатами армії Півдня. Туко залишає Блондина і нишпорить по кишенях мертвих. Один із солдатів ледь живий. Він називається Біллом Карсоном і розповідає Туко про викрадене золото, яке закопане на цвинтарі Сумних Пагорбів. Білл Карсон замовкає і Туко біжить принести йому води. Коли він повертається, то виявляє, що той вже мертвий, а Блондин лежить біля його тіла. Ледь ворушачи губами, Блондин повідомляє, що Білл Карсон встиг повідомити йому ім'я на могилі, де закопані гроші. Тепер Туко змушений врятувати життя Блондина. Вони обидва переодягаються у форму солдатів Півдня і випадково потрапляють в полон до армії Півночі.

Під час переклички в таборі Туко змушений був відгукнутися на ім'я Білла Карсона і цим привернув увагу Сентенца, що був там наглядачем у званні сержанта. Той тортурами вибиває з Туко назву кладовища і те, що ім'я на могилі відоме Блондинові. Сентенца пропонує Блондинові рівні частки від скарбу. Блондин погоджується та їде з Сентенцою і його бандою і вони потрапляють у спустошене війною містечко. Тим часом Туко вдається втекти і він опинюється в тому ж містечку. Тут його впізнає мисливець за головами, якого Туко поранив на початку фільму. Він вистежує його і з'являється в той момент, коли Туко бере ванну. Попри гадану безпорадність, Туко вдається його застрелити. Блондин чує постріли, впізнає за їх характером, що вони належать Туко і знаходить його. Вони відновлюють партнерство і вдвох знищують усіх людей Сентенци.

По дорозі до цвинтаря Сумних Пагорбів Туко і Блондин знов потрапляють в полон до солдатів Півночі. Туко каже, що вони прийшли найматися добровольцями, і ті охоче беруть їх до себе. Виявляється, бойові дії ведуться за вузький міст. Зміркувавши, що якщо міст буде зруйновано, то «ці ідіоти вирушать воювати кудись в інше місце», вони викрадають ящик вибухівки і потім підривають міст. Під час цієї ризикованої операції Туко намагається вмовити Блондина звірити один одному відому їм інформацію. Туко повідомлює назву: цвинтар Сумних Пагорбів, а Блондин називає ім'я на могилі: Арч Стентон.

Наступного ранку війська розійшлися. Блондин виявив вмираючого молодого солдата Півдня і поки він надавав йому допомогу, Туко втік.

Діставшись до цвинтаря, Туко серед нескінченних надгробків знайшов могилу Арча Стентона. Туко несамовито починає копати руками і уламками дощок. Тут з'являється Блондин і кидає йому лопату. Миттю пізніше з'являється озброєний Сентенца і кидає йому другу лопату. Проте жодного золота в могилі немає. Блондин повідомлює, що справжнє ім'я відомо лише йому і пропонує спосіб вирішити патову ситуацію. Він пише його на камені і кладе камінь на середину відкритої ділянки.

У драматичному фіналі, відомому своєю німою напругою під чудово підібрану музику, «хороший», «поганий» і «злий» спрямовують револьвери один на одного. Долю цієї потрійної дуелі повинна вирішити швидкість реакції кожного. Протягом кількох хвилин вони пильно дивляться один на одного, обмірковуючи можливе партнерство. Блондин вбиває Сентенцу, який падає в могильну яму. Туко теж намагається стріляти в Сентенцу, але з'ясовується, що Блондин вночі розрядив його зброю. Блондин підводить Туко до могили з написом «Невідомий», поруч з могилою Арча Стентона. Туко копає і знаходить вісім мішків з золотом, однак, підвівши погляд, бачить над собою споруджену Блондином шибеницю. Блондин змушує його стати на хиткий надмогильний хрест і просунути голову в петлю. Блондин кладе на свого коня чотири мішки монет, а інші чотири залишає поряд із Туко, який стоїть на шибениці. Під його відчайдушні прокляття Блондин їде геть. Однак, від'їхавши на пристойну відстань, він звільнює Туко колишнім способом — пострілом з рушниці.

Актори

Другорядні та епізодичні ролі

Альдо Джуффре — капітан Клінтон Маріо Брега — капрал Воллес Луїджі Пістіллі — Пабло Рамірес (брат Туко) Ел Малок — Ілам (однорукий бандит) Антоніо Касас — Стівенс Антоніо Касале — Біл Карсон Серхіо Мендісабаль — мисливець за головами Джон Барта — шеріф Клаудіо Скарчіллі — Педро Сандро Скарчіллі — Чіко Антоніо Моліно Рохо — капітан Гарпер Беніто Стефанеллі — член банди Сентенца Альдо Самбрель — член банди Сентенца Лоренсо Робледо — Клем (член банди Сентенца) Енцо Петіто — містер Мілтон Лівіо Лоренцон — Бейкер Рада Рассімов — Марія Чело Алонсо — дружина Бейкера

Знімальна група Режисер: Серджо Леоне Сценарист: Серджо Леоне, Лучано Віченцоні Продюсер: Альберто Грімальді Композитори: Енніо Морріконе Оператор: Тоніно Деллі Коллі Монтаж: Еудженіо Алабісо, Ніно Баральї Спецефекти: Eros Bacciucchi, Giovanni Corridori Декоратор: Карло Сімі, Карло Лева Художник по костюмах: Карло Сімі

Саундтрек

Список композицій

Музиканти Піеріно Мунарі — ударні Франко Де Джемінай — губна гармоніка Michele Lacerenza — труба Francesco Catania — труба Bruno Battisti D'Amario: класична гітара Pino Rucher: електрогітара Alessandro Alessandroni: свисток Nicola Samale: сопрано-флейта Italo Cammarota: окарина Edda Dell'Orso: голос Alide Maria Salvetta: голос I Cantori Moderni di Alessandroni: бек-вокал Franco Cosacchi, Nino Dei, Enzo Gioieni, Gianna Spagnuolo: голос

Прем'єри  — 23 грудня 1966  — 15 грудня 1967  — 29 грудня 1967

Історія створення

Сценарій Для створення сценарію Леоне і Вінченцоне вирушили до США. На етапі підготовки Вінченцоне прочитав багато книжок в Бібліотеці Конгресу, звертався в архіви. Деякі його запити ставили в безвихідь архіваріусів, рідко хто звертався до документів по тих операціях Громадянської війни, в яких Північ зазнавав поразки. Початковий варіант сценарію був написаний за 11 днів (італійською мовою), переважно Вінченцоне. Леоне залишився не цілком задоволений роботою і запропонував Вінченцоне дует співавторів Адже і Скарпеллі: (Адженоре Інкруччі і Фуріо Скарпелі). Вони повинні були доопрацювати текст і надати більше гумору реплік і діалогів, але Леоне охарактеризував їх внесок як «провальний». У підсумковому тексті від їхньої роботи майже нічого не залишилося, хоча в титри вони потрапили. Перед початком знімання відносини Вінченцоне і Леоні дещо зіпсувалися і участі в роботі над картиною сценарист далі не брав, хоча іноді відвідував знімальний майданчик.

Авторство ідеї сценарію залишилося спірним моментом. У своїх спогадах Вінченцоне згадує про те, що він власне і придумав основну сюжетну лінію про трьох злочинців, які полюють за золотом. Серджо Леоне в інтерв'ю нічого не повідомляв про внесок Вінченцоне, лише згадавши про те, що його надихнула можливість зняти картину, сюжет якої розгорнеться на тлі Громадянської війни, а також мотиви картини «Месьє Верду». Більше того, з кінця 1960-х у своїх інтерв'ю Леоне розповідав про єдиний задум, який пов'язував всі картини трилогії, розвитку авторської ідеї в ході серії фільмів.

Кастинг

Практика підбору акторів відповідала системі знімання високобюджетних спагеті-вестернів. Іноземець (американець) в головній ролі повинен був сприяти потенційному успішному прокату. Ще до початку роботи над доларовою трилогією, в 1963 році, ідеальним Безіменним стрільцем Леоне вважав Генрі Фонда, але він на той момент був занадто дорогим актором для нього. Імпресаріо актора тоді не хотів обговорювати навіть можливість участі в зйомках. Образ головного героя, прототипом якого послужив герой фільму «Шейн», виник і сформувався в першому фільмі трилогії. 1963 року Іствуд був маловідомим актором телевізійного екрану. Він знімався у своєму першому серйозному проєкті, вестерн-серіалі «Сиром'ятна шкіра», у ролі об'їждчика Роуди Єйтса, де його і помітив Леоне.

Зйомки та пост-продакшн

Натурні і студійні знімання картини пройшли з середини травня по середину липня 1966 року в Італії та Іспанії і зайняли близько 13 тижнів. Почалися вони в павільйонах студії Чінечітта, зі сцени першої страти Туко. Потім знімальна група переїхала на натуру. Перша половина графіка пройшла на півдні Іспанії, в провінції Альмерія, що зіграла «роль» пустель Нью-Мексико. Там було побудоване ціле невелике містечко, що стало великою декорацією для багатьох сцен. Залізнична станція, звідки від'їжджає на поїзді Туко з сержантом знята в районі Ла-Калаорра (лінія Альмерія-Гуадіс). Друга частина пройшла на півночі. Більшість найбільш важливих локацій фільму було знайдено в околицях Бургоса. Місія, де лікували Стрільця, це монастир San Pedro de Arlanza. Табір військовополонених Беттервіль був побудований недалеко від містечка Карасу. Кладовище Седхілл — близько Контрерас. Битва між «сірими» і «блакитними» за міст Ленгстоун сталася на річці Арланса поряд з містечком Коваррубіас. Всі ці чотири місця знаходяться на півночі Іспанії в межах декількох десятків кілометрів один від одного.

Характеристика звуку та зображення

Зображення

Зображення у фільмі

Критика

Рецензії

Факти «Хороший, поганий, Злий» містить цитату з готичного роману «Рукопис, знайдений у Сарагосі» графа Потоцького: це мікросюжети з найманим убивцею, що бере гроші від двох ворогів і обох вбиває по черзі. Афоризм «Коли мені платять, я завжди виконую роботу» — це з Потоцького. «Людина без імені» всього 17 хвилин за весь фільм носить «фірмове» пончо, яке стало епохальним за два перших вестерни. У сцені, де Туко біжить по цвинтаря, несподівано праворуч у кадрі з'являється собака. Цю ідею вигадав Серджіо Леоне для того, щоб уникнути мелодраматизму. До того ж про появу тварини Елая Воллака попереджено не було. Тому його здивування цілком природне.