Деймон Алберн (, 23 березня 1968) — англо-ісландський музикант, автор-виконавець і композитор. Він є фронтменом рок-гурту Blur та співтворцем і основним музичним учасником віртуального гурту Gorillaz.

Алберн виріс у Лейтонстоуні, Східний Лондон, і в околицях Колчестера, Ессекс, навчався у Стенвейській школі, де познайомився з гітаристом Гремом Коксоном і заснував гурт Blur. Вони випустили свій дебютний альбом Leisure у 1991 році. Провівши довгі періоди в турне по США, на написання пісень Алберна дедалі більше впливали британські гурти 1960-х років. Результатом стали альбоми Blur Modern Life Is Rubbish (1993), Parklife (1994) і The Great Escape (1995). Усі три отримали схвальні відгуки критиків, а Blur здобули масову популярність у Великій Британії, чому сприяло суперництво з Oasis у «битві бритпопу». Такі альбоми, як Blur (1997), 13 (1999) і Think Tank (2003) увібрали в себе впливи лоу-фаю, артроку, електронної та етнічної музики. За ними послідував The Magic Whip (2015), перший студійний альбом Blur за 12 років та The Ballad of Darren (2023).

Алберн створив віртуальний гурт Gorillaz у 1998 році разом з художником коміксів Джеймі Хьюлеттом. Натхненні хіп-хопом, дабом, поп-музикою, трип-хопом та етнічною музикою, Gorillaz випустили свій однойменний дебютний альбом у 2001 році, який здобув світовий успіх, продовжуючи випускати альбоми та гастролювати у 2020-х роках. Алберн залишається єдиним постійним музичним учасником гурту. Серед його інших відомих проєктів — супергурти The Good, the Bad & the Queen та Rocket Juice & the Moon. Він є співзасновником некомерційної музичної організації Africa Express та автором саундтреків до фільмів. Алберн також написав музику до театральних постановок Monkey: Journey to the West (2008), Dr Dee (2012) та Wonder.land (2016). Його дебютний сольний альбом Everyday Robots вийшов у 2014 році, а у 2021 році — The Nearer the Fountain, More Pure the Stream Flows.

У 2008 році газета The Daily Telegraph назвала Алберна 18-ю найвпливовішою людиною в британській культурі. 2016 року Алберн отримав нагороду Айвора Новелло за життєві досягнення від Британської академії поетів-піснярів, композиторів та авторів. 2016 року його було нагороджено офіцером Ордену Британської імперії (OBE) за заслуги в музиці. 2020 року Алберн отримав громадянство Ісландії.

Ранні роки Алберн народився 23 березня 1968 року; він є старшою дитиною художника Кіта Алберна та його дружини Хейзел, уродженої Дрінг. Він має данське походження по матері. Їхня дочка Джессіка, яка народилася 1971 року, стала художницею.Maconie, Stuart (1999). Blur: 3862 Days, The Official History. Virgin Books; Хейзел Алберн, родом з Лінкольнширу, була театральним художником-декоратором у театральній компанії Джоан Літтлвуд в Театрі Роял Стратфорд Іст в Лондоні, і працювала над сатиричною п'єсою «Щоденник місіс Вілсон» якраз перед народженням Деймона. Кіт Алберн, родом з Ноттінгемширу, недовгий час був менеджером гурту Soft Machine і одного разу був гостем програми BBC Late Night Line-Up. Він очолював Колчестерську школу мистецтв при Колчестерському інституті.

Дід Деймона по батьковій лінії Едвард, архітектор, відмовився від військової служби з міркувань совісті під час Другої світової війни і брав участь у фермерській громаді в Лінкольнширі, ставши активістом руху за мир. 2002 року він Алберн помер; Деймон заявляв у інтерв'ю, що Едвард не хотів більше жити і вирішив оголосити голодування.

Коли Деймон і Джессіка підростали, їхня сім'я переїхала до Лейтонстоуна у Східному Лондоні. Сім'ю описували як «богемну», а виховання — як «ліберальне». Деймон і Джессіка також були виховані у релігії квакерів. Алберн погоджувався з поглядами своїх батьків, пізніше стверджуючи: «Я завжди думав, що мої батьки були абсолютно праві. Я йшов проти течії у дивний спосіб — постійно слідуючи за ними». Його батьки переважно слухали блюз, індійські раґи та африканську музику. Коли Алберну було дев'ять років, його сім'я на три місяці поїхала у відпустку до Туреччини, а потім оселилася в Олдхем Фордстріт, Ессекс, районі, який Алберн описував як «один з тих бурхливих експериментів Тетчер, де будували безліч невеликих маєтків».No Distance Left to Run Населення цього району було переважно білим, на відміну від етнічно змішаної частини Лондона, до якої він звик. Він описував себе як такого, що «не дуже вписується в політику цього місця».

Алберн цікавився музикою з раннього дитинства, відвідавши концерт The Osmonds у віці шести років. Він почав грати на гітарі, фортепіано та скрипці в юності, а також цікавився написанням музики, одна з його композицій перемогла на загальнонаціональному конкурсі «Молодий композитор року» Деймон і Джессіка відвідували початкову школу неподалік, яку, за словами Деймона, один з учителів підпалював сім разів протягом 18 місяців. Після того, як обидва брати і сестри провалили іспити Eleven Plus, вони почали відвідувати Стенвейську загальноосвітню школу, де Деймон описував себе як «дуже непопулярного» і такого, що «дратує багатьох людей». Проте він зацікавився драматичним мистецтвом і почав грати в різних шкільних постановках. Саме в Стенвеї він познайомився з майбутнім гітаристом Blur Гремом Коксоном, який згадує, що бачив його гру і відчув, що він був «впевненим виконавцем», а також «випендрювався». Перші слова Алберна, звернені до Коксона, були: «Твої броги — лайно, приятелю. Дивись, мої справжні», коли він демонстрував свої шкіряні черевики, модне на той час взуття під впливом Модного відродження. Тим не менш, пара стала добрими друзями завдяки спільній пристрасті до музики, зокрема до таких гуртів, як The Jam, The Beatles, The Human League, XTC та Madness. Алберн також вважав The Specials та Fun Boy Three одними з перших, хто вплинув на ньогоDamon Albarn On First Songs He Wrote With Graham Coxon, а Джона Леннона — на те, що він взявся за написання пісень.

Вивчав акторську майстерність у школі акторської майстерності East 15 у Дебдені, але покинув її після першого року навчання. Після закінчення театральної школи він уклав контракт на продюсування та менеджмент з Марійке Бергкамп і Гремом Холдевеєм, власниками студії звукозапису Beat Factory, де учасники Blur, тоді ще знані як Seymour, робили свої перші записи. Його першою групою був синті-поп гурт Two's a Crowd. До Blur він грав у Aftermath і Real Lives.

Музична кар'єра

Blur

Формування та Leisure

У 1988 році Алберн записався на заочний музичний курс у лондонському Голдсмітському коледжі, стверджуючи, що його єдиним наміром було отримати доступ до студентського профспілкового бару.Nardwuar vs. Blur Алберн грав у групі Circus разом із Коксоном і барабанщиком Дейвом Роунтрі. Алекс Джеймс, однокурсник з Голдсмітського коледжу, згодом приєднався до гурту як басист. У грудні 1988 року гурт змінив назву на Seymour, натхненний романом Селінджера «Сеймур: Вступ». У березні 1990 року, змінивши назву на Blur, гурт підписав контракт з лейблом Food Records.

У жовтні 1990 року Blur випустили свій перший сингл «She's So High», який досяг 48 місця в UK Singles Chart.Strong, Martin C. (2003) The Great Indie Discography, Canongate; Гурт мав проблеми зі створенням наступного синглу, але досягнув прогресу в парі з продюсером Стівеном Стрітом. Сингл «There's No Other Way» став хітом, посівши восьму сходинку чарту. В результаті успіху синглу, Blur стали поп-зірками і були прийняті в кліку гуртів, які відвідували лондонський клуб Syndrome, що отримав назву «Сцена, що святкує себе». Запис дебютного альбому гурту був ускладнений тим, що Алберну доводилося писати свої тексти в студії. Хоча альбом Leisure посів сьоме місце в UK Albums Chart, він отримав змішані відгуки і, за словами журналіста Джона Гарріса, «не зміг позбутися запаху антиклімаксу». Відтоді Алберн називав Leisure «жахливим».

Епоха бритпопу Виявивши, що вони заборгували 60 000 фунтів стерлінгів, Blur вирушили в турне по США в 1992 році, намагаючись відшкодувати свої збитки. Під час двомісячного американського турне Алберн з гуртом ставали все нещаснішими, сумуючи за домівкою, і почали писати пісні, які «створювали англійську атмосферу». Blur зазнали ідеологічних та іміджевих змін, які мали на меті показати їхню англійську спадщину на противагу популярності американських ґрандж-гуртів, таких як Nirvana. Хоча менеджер Балф скептично ставився до нового маніфесту Алберна, він дав згоду на вибір Енді Партріджа з гурту XTC для продюсування наступного альбому. Сесії з Партриджем виявилися незадовільними, але випадкове возз'єднання зі Стівеном Стрітом призвело до того, що він повернувся до продюсування гурту.

Другий альбом Blur, Modern Life Is Rubbish, вийшов у травні 1993 року і посів 15-те місце в британському чарті, але не потрапив до американського Billboard 200, розійшовшись тиражем лише 19 000 копій. Попри погані результати альбому, Алберн був задоволений напрямком розвитку гурту і багато писав для наступного альбому Blur. Parklife вийшов у 1994 році і відродив комерційні успіхи Blur, а перший сингл альбому, «Girls & Boys» у стилі диско, отримав схвальні відгуки критиків і потрапив до чартів. Альбом потрапив до британських чартів на першу сходинку і залишався там протягом 90 тижнів. З ентузіазмом зустрінутий музичною пресою, Parklife вважається одним з визначальних записів брит-попу. Blur отримали чотири нагороди на церемонії Brit Awards 1995 року, як найкращий британський гурт, найкраще британське відео та британський альбом року Parklife. Пізніше Коксон вказав на Parklife як на момент, коли «Blur перетворився з альтернативного, лівого мистецького гурту на дивовижну нову поп-сенсацію». Однак Алберну було некомфортно від слави, і він страждав від панічних атак.

На початку 1995 року Blur розпочали роботу над четвертим альбомом The Great Escape. Спираючись на попередні два альбоми гурту, тексти пісень Алберна для альбому складалися з кількох розповідей від третьої особи. Джеймс згадував: «Все було складнішим, більш оркестровим, театральнішим, а тексти пісень були ще більш закрученими… Це все були дисфункціональні, невдалі персонажі, які лажали». Вихід першого синглу альбому «Country House» зіграв свою роль у публічному суперництві Blur з манчестерським гуртом Oasis, названому «Битвою за бритпоп». Частково через зростаючий антагонізм між групами, Blur і Oasis вирішили випустити свої нові сингли в один день, і NME назвав цю подію «Чемпіонатом Британії у важкій вазі». Дебати про те, який гурт очолить британський хіт-парад синглів, стали медіа-феноменом, а Алберн з'явився у програмі News at Ten. Наприкінці тижня «Country House» випередив «Roll With It» Oasis (274 000 копій проти 216 000), ставши першим синглом номер один для Blur.

Альбом The Great Escape вийшов у вересні 1995 року і отримав позитивні відгуки, посівши перше місце в хіт-параді Великобританії. Однак думка швидко змінилася, і Blur опинилися великою мірою в немилості у ЗМІ. Музичний оглядач BBC Music Джеймс МакМахон згадував, що «критична ейфорія» навколо альбому тривала «приблизно стільки, скільки знадобилося видавцям, щоб усвідомити, що Oasis, ймовірно, змінить більше журналів для них». Після світового успіху альбому Oasis (What's the Story) Morning Glory? ЗМІ жартували, що Blur «виграли битву, але програли війну». Blur стали сприймати як «неавтентичний поп-гурт середнього класу» у порівнянні з «героями робітничого класу» Oasis, що, за словами Алберна, змусило його відчути себе «дурним і розгубленим». Басист Джеймс сказав: «Після того, як Деймон став народним героєм, він на короткий час став народним мудаком … по суті, він був невдахою — дуже публічно.» У New Statesman Стюарт Маконі зазначив: «З Алберна … насміхалися як з шикарного хлопчика бритпопу, хоча насправді він ходив до загальноосвітньої школи в Ессексі, а його сім'я була лише злегка богемною. У наш час він був би однозначно „нижче сходами“».

Пост-бритпоп і перерва