Італійська лі́ра ((); символ: L.Крім символу L., використовуваному на монетах, банкнотах і марках, також використовувалися символи ₤, Lit., ITL. Чентезимо часто скорочувалися до Cent. і C. або рідше до Cmi.; код ITL; скорочено як ₤ або Lit.) — офіційна валюта Італії з 1861 до 2002 рокуЗаконний платіжний статус ліри встановлено Королівським указом від 17 липня 1861 року, № 123, через чотири місяці після проголошення Королівства Італія. На підставі королівського указу № 788 від 24 серпня 1862 року обіг монет попередніх італійських держав був скасований 1 січня 1863 року., після чого вона була замінена на євроLit treccani.it Процитовано 9 вересня 2022. Одна ліра поділялася на 100 чентезимо.

Використовувана як розрахункова одиниця ще у VIII столітті, ліра вперше викарбувана в Італії 1472 року Венеційською республікою. Після цього вона карбувалася у більшості італійських держав до їхнього об'єднання. Ліра карбувалася за різними грошовими системами, поки 1806 року Наполеонівське Італійське королівство не запровадило італійську ліру як офіційну валюту за біметалевою десятковою системою, яка стала остаточною для неї. З падінням Наполеона і початком епохи Реставрації ліра продовжувала випускатися, зокрема, державами, що з'явилися в ході періоду Рісорджименто, які зробили італійську ліру своєю валюту. При створенні Італійського королівства 1861 року італійська ліра стала його офіційною валютою, продовжуючи свою історію навіть після проголошення республіки. Випуском банкнот займався Банк ІталіїВід об'єднання Італії до 1893 року емітентом був Національний банк Королівства Італія. Римський банк, Тосканський кредитний банк та Національний банк Тоскани також мали дозвіл друкувати банкноти до 1893 року. З 1866 року також дозвіл отримали Банк Неаполя, а наступного року — Банк Сицилії, які друкували банкноти до 1926 року., а монет — Міністерство економіки та фінансів ІталіїМіністерство економіки та фінансів Італії також випускало готівкові облігації та державні векселі.

Етимологія назви

Термін «ліра» походить від слова «літра» (давньогрецька: λίτρα), грошової та вагової одиниці, яку використовували італіоти та ще у V столітті до нашої ери. Метою появи літри було полегшення комерційного обміну між цими давньогрецькими корінними народами, потім, після встановлення співвідношення між сріблом і бронзою, як 1:125, стала карбуватися срібна літра (давньогрецька: «λίτρα ἀγυρία»), монета була невеликого розміру, з вагою близько 0.84 г, й дорівнювала десятій частині статера, грошової одиниці Стародавньої ГреціїLITRA treccani.it Процитовано 9 вересня 2022LIBBRA treccani.it Процитовано 9 вересня 2022.

Між IV і III століттями до н. е. літра увійшла до вжитку Стародавнього Риму, де її грецьку назву адаптували до латині, перетворивши її на «лібру» (лат. «libra»). Якщо 293 року до н. е. вага лібри становила понад 320 г, то згодом традиційною для неї вагою стало 327.45 г. Окрім римської лібри, на території сучасної Італії існувало щонайменше вісім різних видів лібр, які, за винятком легких і важких етруських лібр, мали вагу від 220 г до 280 г, що, спочатку, збігалося, з вагою аса, однієї з найпоширеніших римських монет.

Згодом вплив галло-романських мов на латинську мову призвів до скасування букви «б» у слові «лібра» і, як наслідок, утворився термін «ліра».

Історія

Ліра як розрахункова одиниця

Наприкінці VIII століття, в рамках , яку проводив Карл Великий, ліра (фунт), стала основною ваговою одиницею нової системи. Замість десятичної грошової системи Стародавнього Риму в країнах Франкської імперії була введена нова грошова система з трьох деномінацій, що співвідносились між собою як 1:12:240. Система базувалась на срібних денаріях, які фактично карбувались і двох додаткових одиницях, що використовувались суто для розрахунків — ліри (фунта) і соліда (шиллінга). Між деномінаціями встановили таке співвідношення: 1 ліра = 20 солідам = 240 денаріям. Відповідно, 1 солід дорівнював 12 денаріям.

Після реформи монетні двори імперії карбували з лібри/фунта срібла (вага якої в каролінзькі часи коливалась від 407,92 г до 409,25 г) 240 денаріїв (які, своєю чергою, мали вагу від 1,699 г до 1,760 г), або згодом 20 солідів (інша назва — гроссо або грош), вартість яких дорівнювала 12 денаріям. З часом лібра стала грошовою одиницею і незалежно від вмісту у ній срібла, прирівнювалася до 240 денаріїв.

Ліра як грошова одиниця

Грошова система, започаткована Карлом Великим, проіснувала в Італії до наполеонівських часів, при цьому починаючи з X століття відбувалося поступове зниження вартості денаріїв через зменшення у них кількості срібла, що при жорсткому співвідношенні 1 ліра = 240 денаріїв автоматично призводило до зменшення вартості самої ліри. Процес знецінення денарія дозволив Венеційській республіці вперше викарбувати 1472 року монету вартістю 240 денаріїв — ліру Трон, названу на честь дожа Ніколо Трона. Надалі ліри, кожна з яких мала різну вагу, почали поширюватися в основних італійських державах: 1474 року Міланським герцогством, 1498 року Генуезькою республікою, 1539 року Флорентійським герцогством та 1561 року Савойським герцогством, але й вони через короткий час теж почали знецінюватисяlira treccani.it Процитовано 9 вересня 2022lira treccani.it Процитовано 9 вересня 2022.

Перші італійські банкноти в лірах були випущені в Сардинському королівстві 26 вересня 1745 року за указом Карло Емануеля III Савойського. Попри їх випуск, ліра продовжувала використовуватися переважно як розрахункова одиниця, оскільки у XVIII столітті в Італії продовжували співіснувати дві повністю відмінні одна від одної грошові системи: в обігу перебували як монети стабільно високої протягом тривалого часу вартості, що переважно використовувалися в комерційних біржах, зокрема, цехіни, флорини і гроссо; так і дрібні монети, такі як — денарії, що постійно девальвувалися і використовувалися у малому бізнесі. Фактично, з початком випуску ліра перетворилася на велику монету, що не відповідала своїй вартості у 240 денаріїв, присвоєну їй за традицією.

Ліри Наполеонівського періоду

У Франції XVIII століття в обігу перебували монети аналогічні італійським лірам, сольдо та динаріям. Французьким аналогом ліри був турський лівр (), що поділявся на 20 су та 240 деньє. Після перемоги Французької революції та створення Першої республіки 7 жовтня 1793 року була спроба запровадити нову грошову одиницю, на основі десяткової монетної системи, за еталон бралася республіканська монета, яка містила 9 г чистого срібла. 7 квітня 1795 року Франція змінила національну валюту з турського лівра на французький франк, положення щодо нової валюти остаточно закріпили законом від 7 квітня 1803 року. Франк повинен був важити 5 г і містити срібло 900 проби, водночас були викарбувані золоті монети 900 проби номіналом 20 франків з теоретичною вагою 6.451612 г, що дало початок біметалевій грошовій системі зі співвідношенням золота до срібла як 1 до 15.5. 1796 року, з початком Наполеоном Бонапартом , що призвела до ним Італії та створення у її регіонах республік-союзників Франції, грошові системи, які використовувалися на Апеннінському півострові, зазнали великих змін. У Сардинському королівстві, яке в епоху Наполеона було перетворене в Субальпійську республіку, п'ємонтський скудо був замінений франком, указом від 13 березня 1801 року ввели монети номіналом 5 і 20 франків, які, ймовірно, карбувалися на Паризькому монетному дворі. Монета 5 франків виготовлялася за стандартами, прийнятими у Франції ще 1795 року, тоді як 20 франків, вийшли у пам'ять про битву при Маренго (за що отримали назву «маренго»), були створені за параметрами, офіційно затвердженими французьким законодавством у 1803 році. У Лігурійській республіці для карбування монет запровадили систему, засновану на генуезькій лірі. В Етрурському королівстві з 1801 року була в обігу тосканська ліра, яку, щоб уникнути плутанини в грошовому обігу, вирішили 1826 року замінити на традиційний флорин Великого Тосканського герцогства. У Королівстві Обох Сицилій ходіння піастра зберігалося до 1812 року, після чого Йоахім Мюрат ввів ліру Обох Сицилій, монету, рівну франку, яка перебувала в обігу протягом трьох років.

У північно-західній Італії Наполеон 1805 року створив Італійське королівство, у якому, відповідно указу від 21 березня 1806-го, ввели нову валюту, взаємозамінну з франком — італійська ліру. Карбувалися монети таких номіналів: 1, 3 і 5 чентезимо (один сольдо) які на 95 % складалися з міді; 10 чентезімо з білону 200 проби; 25, 50, 75 чентезимо і 1, 2 і 5 лір зі срібла 900 проби; 20 і 40 лір із золота 900 проби. Всі монети карбувалися за параметрами, встановленими законом 1803 року.

Ліри часів Реставрації і Рісорджименто

Після розпаду Італійського королівства 1814 року ліра залишилася в обігу тільки в Герцогстві Парми та П'яченци і в Сардинському королівстві. Герцогиня Марія Луїза Габсбург-Лотарингська, друга дружина Наполеона, ввела пармська ліру, до якої випускалися монети номіналом 1, 3, 5, 25, 50 чентезимо і 1, 2, 5, 20 і 40 лір; тоді як Емануеле I Савойський карбував золоті монети номіналом у 10, 50, 80 і 100 сардинських лір.

На тлі низки революцій 1848 року, у Ломбардо-Венеційському королівстві відбулися події п'яти днів Мілану, що завершилися 22 березня 1848 року встановленням , який був потім перетворений на тимчасовий уряд Ломбардії. Новий уряд Ломбардії 27 травня 1848 року видав указ, що дозволив карбувати серію монет номіналом 5, 20 і 40 італійських лір, які за вмістом, вагою і діаметром дорівнювали сардинським лірам. Монети виготовлялися на Міланському монетному дворі, 5 лір карбувалися зі срібла 900 проби, їх тираж склав 120 306 штук, а 20 і 40 лір — із золота 900 проби, тиражем 4593 і 5875 штук відповідно. На додаток до цих номіналів також розробили проєкти щодо карбування монет у 1 і 2 ліри, зі сплаву олова, цинку, міді та срібла виготовили тільки кілька їхніх зразків1 Lira Progetto numismatica-italiana.lamoneta.it Процитовано 9 вересня 20222 Lire Progetto numismatica-italiana.lamoneta.it Процитовано 10 вересня 2022Thomas Michael, Standard Catalog of World coins 1801—1900, 8ª ed., Iola, Krause Publications, 2015, ISBN 978-1-4402-4524-4.. 6 серпня того ж року, коли тимчасовий уряд впав, австрійська влада оголосила ці монети поза законом. Багато монет цієї серії, особливо номіналом у 5 лір, використали для оздоблення невеликих сувенірних скриньок. Як і Ломбардія, Венето також повстав проти Австрійської імперії, після чого 22 березня 1848 року була заснована Республіка Сан-Марко, у якій, як і в Ломбардії, вирішили карбувати ліри на основі сардинської ліри, але на відміну від ломбардських, вони просто містили назву «ліра» (так звана «поточна ліра» в чентезимо («lira corrente»)) замість «італійська ліра». Першою монетою, яку вирішили карбувати, було маренго номіналом 20 лір, указ щодо цього вийшов 14 січня 1848 року, хоча дослідники припускають, що монету викарбував Венеційський монетний двір лише 1849-го в кількості 5210 штук. 28 червня та 27 листопада 1848 року був виданий указ про карбування двох різних типів срібних монет номіналом 5 лір 900 проби, які, як і маренго, мали параметри сардинської ліри. Після цих монет карбувалися розмінні монети, чентезимо, за параметрами, відмінними від аналогічних монет Королівства Сардинії — 10 грудня 1848 року з'явився номінал у 15 чентезимо зі срібного сплаву, викарбуваних тиражем 155 196 штук, а 15 січня 1849 року почалося карбування, тиражем близько п'яти мільйонів, мідних монет номіналом 1, 3 і 5 чентезимо. Після повалення Тимчасового уряду Сан-Марко 24 серпня 1849 року, з цієї дати австрійська влада визнала його монети незаконними.